Археолог 
Олександр СУПРУНЕНКО

Проблемі походження й міграції давніх угрів (мадяр) з Приуралля до Карпатської котловини присвячені численні праці угорських, російських та українських дослідників. Та все одно в цій історії залишаються білі плями. Передусім досі не було чітко окреслено шлях, яким вони переміщувалися і де саме проживали у VIII — IX ст. Визначити його допомогли знайдені на Полтавщині артефакти. Про це наша розмова з археологом Олександром Супруненком.

Каштани  з некрополя

— Олександре Борисовичу, то як ви виявили на наших теренах сліди давніх мадяр?

— У 1985 році по дорозі на риболовлю в районі села Світлогірське Кобеляцького району мені пощастило зустрітися з двома меліораторами, які розповіли, що знайшли срібні з позолотою прикраси. Через кілька днів ми оглянули місце знахідки — це неподалік села Твердохліби, в пониззі Ворскли, і побачили рештки зруйнованого поховання. Наступні дослідження показали, що маємо справу з похованням чоловіка-воїна — давнього угра. Зібрані старожитності потрапили до скарбниці Полтавського краєзнавчого музею, а в наукових виданнях кількох країн з’явилися відповідні публікації.  Незабаром подібні знахідки трапилися і в Дніпропетровській області. Науковці в черговий раз заговорили про шлях давніх угрів з Південного Уралу, степів Башкирії, через Поволжя, Україну до Етелькезу, а потім до своєї нової батьківщини — в степи Паннонії. Тобто на територію сучасної Угорщини.

Навесні 2007 року полтавські археологи виявили в одному з курганів невеликий давньоугорський могильник, влаштований наприкінці IX ст. Саме тоді мадяри переселялися зі степових районів України до Угорщини.

—   А що саме знайшли в некрополі?

 — Це були поховання трьох дітей з небідної родини, бо їх супроводжували коштовні речі. Медичний і антропологічний аналіз засвідчив, що діти хворіли на якусь спадкову хворобу, пов’язану з порушенням обміну речовин, і померли майже одночасно. На скелетах були виявлені і шматочки одягу. Тканини були китайського і ферганського виробництва з переливом, на зразок ліонських шовків. Це надзвичайна рідкість. Раніше вважалося, що такий текстиль почали виробляти в XIV столітті у Франції, а виявляється, він з’явився на половину тисячоліття раніше. Крім того, на поясі в старшого хлопчика був мішечок із плодом каштана. Це також загадка, бо тоді каштани в Україні не росли. Отож діти, які були поховані в пониззі Псла, отримали каштани або як іграшки, або як ліки, привезені з Балкан — батьківщини каштана. До речі, плоди могли потрапити в Україну і з Подунав’я, де дерева вже росли, а мадярські кочівники-воїни брали участь у військових кампаніях проти аварів, візантійців та македонців. Ця знахідка і стала приводом до проведення в Комсомольську наукової конференції, в якій, зокрема, взяли участь 30 археологів з Росії, Угорщини та України.

До могутності нової вітчизни, Угорського королівства, князі з династії Арпадів мандрували, долаючи території і століття. На цій картині князь
Арпад із військом вже в Карпатах. Фото з сайту dic.academic.ru

Мадярські стріли  на слов’янських городищах

— Що з’ясували науковці спільними зусиллями?

— Нашим колегам вдалося виділити так званий Суботівський тип кочівницьких поховальних старожитностей, які пов’язують зі стародавніми уграми. За ним визначили близько 60 таких поховальних комплексів. Цим займався київський учений Олексій Комар, змістовна стаття якого «Давні мадяри Етелькезу: перспективи досліджень» вміщена у збірнику. До цієї роботи ми залучили відомого російського дослідника доктора історичних наук Сергія Боталова, родинні корені якого на Полтавщині. Торік він дослідив унікальні некрополі біля Синьоозера та озера Уелгі під Челябінськом, де також виявлені подібні знахідки. Таким чином, намітився шлях просування давніх угрів від Уралу до нас у Подніпров’я й далі. Підключилися й харківські дослідники, які надали знахідки, виявлені в ареалі поширення салтівської культури — на території колишнього Хозарського каганату. Керував цими заходами член-кореспондент НАН України Олександр Моця. Він же виступив відповідальним науковим редактором збірника наукових праць.

— Які з виявлених на Полтавщині давньоугорських старожитностей найбільш цікаві?

— Звісно, це набір поясних бляшок, які прикрашали парадні ремені дітей. Ці бляшки виготовлені з бронзи і вкриті сріблом. Золоті і срібні сережки, ножі у шкіряно-текстильних зі срібними прикрасами піхвах, залізні вістря стріл, які іноді знаходять і на слов’янських городищах, на які тоді нападали угри.

—  Виходить, давні мадяри ворогували зі слов’янами?

— Так, навіть Гардезі — арабський історик та мандрівник писав про те, що слов’яни будують укріплення, щоб захиститися від угрів. Але це відбувалося кілька разів між 835 і 895 роками. Ідеться про історію одного-півтора поколінь давньоугорських переселенців. Давні мадяри проживали в Подніпров’ї на межі степу й лісостепу, де займалися випасанням худоби і прибудинковим рільництвом. Уже тоді вони могли обробляти легкі заплавні грунти. Кілька років мадяри виконували накази хозарських зверхників щодо збирання данини зі слов’ян.

—  Що змусило племена давніх мадяр рухатися саме туди, куди вони прийшли?

— Це запитання не давало спокою вченим вже майже півтора століття. З цього приводу написано до десятка солідних та менших книжок, близько 30 наукових статей. Річ у тому, що на Південному Приураллі на зламі VI — VII ст. і пізніше склалася ситуація, коли з рухом інших, чисельніших народів мадяри змушені були полишити свою батьківщину. Їх витіснили печеніги, швидше за все, підмовлені хозарами. Щоправда, пізніше і сам Хозарський каганат упав під ударами тих же печенігів та внаслідок переможного походу київського князя Святослава. Якісь політичні колізії створювала і Візантія. Отже, прийшов час, коли угри стали відігравати ключову роль у Північному Причорномор’ї. Відтоді вони воювали цілих два століття, поки в Паннонії не виникло потужне Угорське королівство.

Відповісти на інші запитання ми зможемо після майбутніх конференцій археологів, які відбудуться в Росії під Челябінськом, сподіваємося, і в Угорщині. А поки що доведеться   продовжити дослідження та чекати на нові знахідки.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр СУПРУНЕНКО. Народився 1 травня 1957 р. в Полтаві. Закінчив Полтавський державний педагогічний інститут. Працював у Полтавському краєзнавчому музеї, очолював Центр охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації. З 2008 р. — заступник директора державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України по Полтавській обл. Кандидат історичних наук, автор понад 1300 наукових праць. Заслужений працівник культури України.