Добрий день, дорога Валю.
Ми вже домовилися з тобою не обговорювати політичних тем. Та я й не збираюся. Важко сперечатися з людьми, які цілком серйозно стверджують, що Україна сама бомбардує свої міста й села. Вбиває своїх дітей, заливає водою свої шахти, аби потім купувати вугілля в Південній Африці. Ти впевнена, що в Росії знають краще за нас, що діється в Україні, проте я хочу з дечим не погодитися.
У нас не буває смолоскипових демонстрацій із гаслами «Москаляку на гілляку!». Не знаю, звідки в тебе такі відомості. Щоправда, футбольні фанати в усіх містах України співають пісеньки з непристойними словами про Путіна. Але він на це цілком заслуговує; до того ж Путін — це не вся Росія.
Маємо одного, м’яко кажучи, дивного політолога, що пошився в історики та мовознавці. Він і справді розповідає байки про те, начебто все на світі створили українці, що Геракл — українець, що Чингісхан народився на Чернігівщині та багато інших небилиць. Проте ніхто з поважних людей на нього не звертає уваги. Чомусь саме про нього ти знаєш, а не про видатних українських істориків.
Тепер про Майдан, на якому була представлена ціла Україна. Спочатку Майдан був мирний. Після того, як Янукович дорогою з Китаю заїхав до Путіна в Сочі й дістав від нього наказ відмовитися від підписання вже підготовленої угоди про асоціацію з Європейським Союзом, молодь з піснями й танцями вийшла протестувати. Ну не хочемо ми до Митного союзу, нам потрібно повернутися до Європи, з якої нас так необачно вивів Богдан Хмельницький 1654 року. Коли Янукович зі своїми поплічниками залив Майдан кров’ю наших дітей, тоді почали збиратися люди з усієї України, але передусім кияни.
На Донбасі знайшлися такі, що заходилися лякати світ фашистами й бандерівцями. Це підхопили (а може, й спровокували) Путін та Лавров, хоч яке їхнє діло до нашого Майдану? Вони ніяк не можуть збагнути, що Україна погано чи добре вже понад двадцять років є самостійною державою й не має наміру ні в близьких, ні в далеких родичів запитувати, куди їй вступати, з ким дружити.
Але ж Путін ще на саміті у Будапешті заявив, що Україна не держава, а територіальне утворення. Ще він сказав, що війну можна було виграти й без України. Як це чути нашим ветеранам і дітям загиблих та померлих?
Те, що ти відсилаєш мене до мапи часів Російської імперії — з просторікувань Жириновського, який пропонує стерти Україну з мапи світу, поділивши її між Росією, Польщею, Угорщиною та Румунією. Навіть Олександра Лукашенка обурюють такі заяви. Про все це та ще багато про що можна розмовляти довго, але я зупинюся на двох моментах.
Звідки в тебе відомості про те, що на «Юге и Востоке Украины живут в основном русские и жили они там всегда»? За всіма переписами, в цих краях завжди переважали українці. На Донеччині й Луганщині українці становлять 58-59 відсотків, а в решті областей відсоток набагато вищий. Мапи до 1917 року показують, що і в західних районах Воронезької, Курської, Ростовської областей вони переважали, а на Кубані (адже туди Катерина ІІ переселила запорізьких козаків, коли ліквідувала Запорозьку Січ) панувала українська мова.
Після того як ці землі відійшли до РРФСР, становище змінилося. Таганрог і Шахти в 1924 році з України передали до Росії разом з округами. І що ж? Якщо раніше «над кубанськими й тверськими станицями лунав малоросійський говір» (Лев Толстой, повість «Козаки»), то куди ж усе це поділося? Усе дуже просто. За переписом 1926 року, в Таганрозькому окрузі українців було 71,5 відсотка, а в 1939-му цифра набагато зменшилася, бо надійшов наказ: українці живуть в Україні, а в Росії — росіяни. Тобто українців записали росіянами.
Згадай наше село. У нашому дитинстві там усі розмовляли по-українськи. Якби в 1933 році там не закрили української школи (в якій навчалися наші старші двоюрідні брати Микола та Іван, що прекрасно читали по-українськи), то село розмовляло б майже літературною мовою. По-російськи там розмовляли Михеїха, Кацуриха, Маханчиха та ще дехто з приїжджих.
Проти такого зросійщення (настала вже пора репресій) протестував лише один — так званий російський богатир Іван Піддубний (Раїн земляк, який народився в селі Красенівці на Черкащині). Він жив тоді на Кубані, і коли одержав новий паспорт, то видряпав там слово «русский» і написав «українець». За це його занурили до пояса в воду і пропускали через нього електричний струм.
І нарешті: «украинцы, русские и белорусы — один народ». Це така ж нісенітниця, як і те, що нібито на півдні й сході України «живут в основном русские». Русь, Росія — історична назва України. Слово «Росія» з’явилося в нас під впливом греків, тому що в них назви країн закінчуються на -ія. Російський історик Василь Ключевський (1841—1911) писав, що росіяни «з’явилися на історичній арені не раніше другої половини ХІІ століття», а український етнос почав формуватися з середини 1 тис. н. е. Про це писав російський історик Лев Гумiльов, пише сучасний український історик мови Григорій Півторак. Країна, яка тепер зветься «Росія», до 1721 року була Московія, а її населення — московити. Петро І наказав перейменувати Московію на Росію. Початок Московії пов’язаний iз Володимиро-Суздальським князівством. Цю концепцію поділяла й радянська історична наука на чолі з академіком Михайлом Покровським до 1936 року.
Із посиленням тоталітаризму становище різко змінилося. Вирішили перехопити не тільки історичну назву України, а й саму історію, прив’язавши сучасну Росію до Київської Русі й у такий спосіб поглибити московське коріння на кілька століть. Тож сентенція про єдиний народ — це продовження теорії російського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва, який у 1863 році заявив: «Жодної малоросійської мови не було, немає і бути не може». Не може ж один народ розмовляти трьома мовами.
Насправді ми різні народи і в нас різні мови. Наводжу за абеткою всі живі слов’янські мови: білоруська, болгарська, верхньолужицька, македонська, нижньолужицька, польська, російська, сербська, словацька, словенська, українська, хорватська, чеська, чорногорська. У ретроспективі всі вони зводяться до однієї — праслов’янської, від якої відбрунькувалися в різний час. Верхні та нижні лужичани (нечисленні народи) живуть у Німеччині, де мають культурно-національну автономію. Решта слов’ян мешкає в своїх державах. Ніхто їх не вкладає в спільну колиску. Українська мова — друга за кількістю носіїв поміж слов’янських і одна з найкрасивіших мов у світі.
P. S. Так, Поволжя теж голодувало, але через неврожай. А в Україні був урожай, тож голод був штучний, у селян забирали все до останньої картоплини. Сталін хотів знищити якомога більше українців, бо вони піднімали надто багато повстань проти дій радянської влади. Недаремно ж видатні українські комуністи Микола Скрипник та Микола Хвильовий, побачивши, куди веде народ їхня партія, пострілами вкоротили собі віку (обидва в травні 1933 року).
Такі ось справи, сестро.
Хочеться вірити, що війна на нашій землі закінчиться, і як писав Тарас Шевченко:
«І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі».
Переказуй вітання від мене й від Раї всім своїм дітям і внукам. Ми також вас любимо. Бувайте здорові. Сашко.
ДОВІДКА «УК»
Олександр Пономарів із сестрою Валентиною народилися в місті Таганрозі. Коли почалася Друга світова війна, батько одвіз їх із матір’ю до свого рідного села Носівки (за
Олександр ПОНОМАРІВ,
професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Ми в Google+