Головний лікар
Київського міського клінічного
онкологічного центру
Олександр КЛЮСОВ

Кількість онкохворих збільшується. Вартість лікування зростає. Оскільки держава неспроможна забезпечити заклади охорони здоров’я всім необхідним, частину витрат змушені оплачувати пацієнти. Звичайно, не кожен може це зробити. Отже, маємо певне соціальне напруження в суспільстві.

Все це стало одним з чинників, які дали поштовх медичній реформі. Про її проведення на так званому первинному рівні медичної допомоги говориться багато. Що ж маємо на другому рівні (стаціонарне лікування) і на третинному — надання високоспеціалізованої допомоги? Про це «Урядовому кур’єру» розповідає головний лікар Київського міського клінічного онкологічного центру Олександр КЛЮСОВ.

Щоб онкологія не стала вироком, не варто нехтувати профілактичними заходами. Фото Володимира ЗAЇКИ

— Олександре Миколайовичу, перший крок визначає не лише напрямок, а й ефективність наступного. Ваш центр має обладнання, а лікарі — необхідний досвід для надання допомоги на сучасному рівні. Чи сприяє цьому стан обслуговування населення на першому рівні?

— Як відомо, середньої температури в палаті не буває. Так і в організації обслуговування пацієнтів на місцях. Десь це робиться краще, десь — гірше. Подекуди не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Рівень забезпечення установ первинної ланки необхідним обладнанням не відповідає потребам часу. Якби хоча б ці причини усунути, ми б рятували більше людей з меншими затратами.

— На жаль, при здійсненні медичної реформи більше йдеться про реорганізаційні заходи, а зовсім мало робиться для економічного прорахунку і забезпечення.

— А це не лише медична, а й соціальна проблема. Сьогодні складається так, що бідність медустанов спричиняє різні зловживання, створює соціальну напругу. Зрештою, призводить до формування думки про неспроможність ефективного лікування в Україні і недовіри до вітчизняних лікарів. Люди їдуть за кордон і фінансують зарубіжні клініки.

Але наші лікарі, повірте, не гірші від зарубіжних. І можемо ми не менше. Просто умови нашої роботи значно складніші.

Проблема — не лише у фінансах

— І при цьому ваш центр свої завдання виконує?

— Звичайно, хочемо і можемо краще. Але і в цих непростих умовах щороку планку піднімаємо все вище. Так, Київський міський клінічний онкологічний центр сьогодні – одна з провідних онкологічних установ. Причому нас знають не тільки в Україні, а й за кордоном. Наведу цифри: у стаціонарі щорічно лікується понад 25 тисяч хворих, наші лікарі роблять майже 6 тисяч складних операцій, приблизно З тисячі пацієнтів отримують хіміотерапію і ще 3 тисячі — променеву. Не кажучи вже про понад 850 тисяч лабораторних обстежень.

Окрім того, наша консультативна поліклініка щорічно обслуговує понад 100 тисяч хворих. На обліку в центрі перебуває близько 70 тисяч онкологічних хворих, 60% з яких живуть 5 та більше років після проведеного лікування. А з грудня позаминулого року на базі нашого центру запрацював перший в Україні Центр ядерної медицини з використанням ПЕТ-технологій. Треба сказати, що відкрити й належним чином обладнати цей унікальний за всіма параметрами центр ми не змогли б без допомоги й постійної уваги Кабінету Міністрів і глави уряду Миколи Азарова.

На сьогодні в Центрі ядерної медицини обстежено 3364 пацієнти, забезпечено лікування 576 хворих. Майже третина з них — жителі інших регіонів України.

— І все це за обмеженого фінансування!?

— Проблема не тільки в фінансуванні. Недостатнім є ліжковий фонд онкологічної служби міста, що приводить до суттєвого перевантаження в роботі центру. Ліжко в Київському онкоцентрі вже тривалий час «працює» 450, а в останні роки і більше днів на рік. Бракує й медичного обладнання. А частина того, що є, зокрема радіологічного, не відповідає сучасним вимогам МАГАТЕ і потребує заміни.

Врахуйте також зростання соціальної напруженості серед киян і збільшення психологічного навантаження на медичний персонал під час лікування хворих через невирішеність на рівні держави організаційних і правових питань при лікуванні онкологічних хворих медикаментами, які вони вимушені частково придбати власним коштом.

При цьому за показником ранньої діагностики і визначення її морфологічного типу (а це основа для проведення ефективного лікування) в 2012 році центр був найкращим в Україні. Нам вдалося головне — добитися стабілізації показників смертності від злоякісних новоутворень на рівні 170 випадків на 100 тисяч населення, тоді як у державі загалом — 185,5.

Тобто попри те, що в Києві вже тривалий час спостерігається один з найвищих серед регіонів України рівень онкологічної захворюваності, рівень смертності від злоякісних новоутворень є одним із найнижчих у країні.

Вдалося добитись позитивної динаміки і такого інтегрального показника роботи онкологічної служби, як дорокова летальність. В 2012 році в Києві питома вага онкологічнних хворих, які, на жаль, не пережили одного року з моменту встановлення діагнозу, становила 27,6%, при тому, що в цілому по Україні не переживає одного року з моменту встановлення діагнозу майже кожен третій (32,5%) онкологічний хворий.

Повільні «вбивці» — поза увагою 

— Наскільки нам відомо, фахівці Київського онкоцентру розробляють Концепцію міської цільової програми  реформування онкологічної служби. Чим вона обумовлена?

— Насамперед проголошеною Президентом України реформою медичної галузі, яка щільно наблизилась до   реформування третинного (високоспеціалізованого) рівня надання медичної допомоги. А саме таку допомогу і надає наш колектив. Щоб реформа медичної галузі привела до істотних зрушень в наданні онкологічної допомоги, потрібні структурні й функціональні зміни в системі лікувально-профілактичних закладів міста, вдосконалення міжвідомчої кооперації.

— З чого слід розпочинати?

— І колектив онкоцентру, і я особисто переконаний, що варто більше замислюватися над причинами зростання захворюваності на онкологію. А це тривожна тенденція. Якщо у 2002 році на 100 тисяч населення припадало 336,3 випадку захворювання на рак, а в 2012-му — вже 364,8.

— У чому причина?

— В сьогоднішньому урбанізованому світі на людський організм впливає стільки несприятливих чинників, що будь-який контакт з навколишнім середовищем можна, образно  кажучи, вважати канцерогенним. Чинна система санітарного і споживчого контролю розрахована головним чином на попередження впливу на організм, який проявляється достатньо швидко, — бактеріальних інфекцій, сильнодіючих отрут. А речовини, які вбивають повільно, залишаються поза увагою. Реальної, достатньо ефективної системи моніторингу  рівня канцерогенів у навколишньому середовищі у нас просто немає, на що ми й звертаємо увагу в Концепції. Так само бракує й ефективної системи відповідальності виробників за забруднення довкілля канцерогенними викидами й виробництво шкідливої для здоров’я продукції.

Ще одна проблема: рекламодавці, на жаль, сприяють формуванню в населення такого способу життя, який передбачає зростаюче споживання продуктів та послуг, які є небезпечними з точки зору онкології. Перешкодити цьому могла б система санітарно-просвітницької роботи, підвищення її рівня.

Час руйнувати стереотипи

— Чи не занадто просто?

— Те, що на онкологічну захворюваність можливо вплинути такими «суспільно-економічними інструментами», підтверджується навіть в Україні. Так, в останні десятиріччя спостерігалося зниження захворюваності на рак легенів практично в усіх регіонах України. Низка наукових досліджень  показала, що найбільш вагомим чинником, який вплинув на цю тенденцію, було зниження шкідливих викидів в атмосферне повітря в попередні роки.

До того ж, треба зруйнувати як мінімум дві поширені думки, сформовані за тривалий час. Перша — про практично стопроцентну фатальність онкологічних захворювань і низьку якість їхнього лікування, друга — упереджене ставлення до державних закладів охорони здоров’я. На жаль, до цього мають прямий стосунок і засоби масової інформації, які часто дають неперевірену і зумисно неправдиву інформацію. Саме через цю неосвіченість і упередженість українці неохоче проходять профілактичні онкологічні огляди, гають час на самолікування й послуги так званої нетрадиційної медицини. Конче важливо вдосконалити систему диспансерного спостереження та оздоровлення осіб з передпухлинною патологією. Адже несвоєчасний початок лікування робить його зрештою більш агресивним і коштовним.

— Про високу вартість лікування знають усі. Це ускладнює доступність медичної допомоги для пересічних киян. Як ця проблема розглядається в запропонованій концепції?

— Левову частку фінансового тягаря в організації медичної  допомоги онкохворим знято з плечей пацієнтів та їх рідних і покладено на державний і міський бюджети. Однак коштів недостатньо. В Концепції ми визначили головні «гарячі точки»,  які потребують додаткового фінансування. Насамперед, це   недостатнє матеріально-технічне забезпечення спеціалізованих закладів для організації лікувально-діагностичного процесу на сучасному рівні.

У Києві відчувається гострий дефіцит онкологічних ліжок, через що все більше хворих на рак змушені лікуватися в неспеціалізованих закладах. Бракує в клініках хіміотерапевтичних і препаратів супроводу. Із суттєвими проблемами ми зіштовхуємося, коли йдеться про сервісне обслуговування й ремонт високотехнологічного та дороговартісного лікувально-діагностичного обладнання. Деякі діагностичні й лікувальні процедури, з використанням наукових розробок останнього покоління, можна було б робити за кошти пацієнтів чи спонсорів, але правові засади і механізми надання такої допомоги досі невизначені, тож лікарі стикаються з небезпекою порушити чинне законодавство.

Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр КЛЮСОВ. Народився 1962 р. в м. Луцьку Волинської області. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Працював у лікарнях столиці лікарем-анестезіологом, онкологом і організатором охорони здоров’я. З 1993 р. — в Київському міському онкологічному центрі. В 2011 р. призначений його головним лікарем.