Упевнена, нині ми до кінця не усвідомлюємо ті фантастичні зміни, що відбулися минулого століття в царині природничої науки та технічного прогресу, до розвитку якого причетна когорта українських науковців. Чого варта хоча б діяльність основоположника біофізики Бориса Раєвського, який започаткував згодом провідний у цій галузі інститут в Німеччині. Чи відкриття Любомира Романківа, винахід якого став поштовхом до появи персональних комп’ютерів.
Але чи добре знають їх в Україні? «Вшанування людей, причетних до розвитку чи заснування того чи того напряму науки, конче потрібне, бо так наша молодь може побачити, як вона розвивалася, чи загалом привертає увагу до науки як такої», — упевнений невтомний дослідник історії науки в Україні професор Василь Шендеровський.
Нині згадуємо про одного з фундаторів фізичної науки в Україні — Олександра Гольдмана. Саме йому завдячує появою Інститут фізики НАНУ, першим директором якого він був, а також розвиток інших академічних установ, що виникли на його базі, — Інституту фізики напівпровідників, Інституту ядерної фізики, Інституту металофізики.
Єврей — буржуазний націоналіст
Народився Олександр Гольдман у Варшаві в освіченій родині лікаря. Коли йому було шість років, батьки переїхали до Києва, десять — не стало матері. Закінчив Київський університет, після якого спеціалізувався на фізиці. Спершу його навчав відомий учений Йосип Косоногов, згодом — професор Лейпцизького університету Вільгельм Освальд, Нобелівський лауреат 1909 року. Наставники переважно й визначили рівень Гольдмана та його любов до фізики.
У німецькому університеті О. Гольдман захистив докторську роботу, оцінену як «видатна», яка з його наступними працями заклала підвалини сучасної квантової інтерпретації фотогальванічних явищ.
Тим часом Перша світова війна перервала його наукову діяльність, а 1914 року він переїхав до Петербурга. Згодом О. Гольдман, так само, як і інші видатні українські вчені — Володимир Вернадський та Сергій Виноградський, — вирішив реалізовувати свої наукові прагнення в Києві. Тут молодий фізик розпочав дослідження напівпровідників.
1919 року від рук банди в лікарні при Лебединській цукроварні загинув Олександрів батько, а він сам зазнав єврейських погромів. Світлою подією в житті стало одруження з українкою з Полтавщини, з якою щасливо прожив 17 років. За спогадами його доньки Зінаїди, в родині розмовляли лише українською мовою. Пізніше, в 1930-ті роки, Гольдмана звинуватили в тому, що він вимагав перед екзаменами з фізики оцінки за іспит з української мови. Отже, буржуазний націоналіст, хоч і єврей.
Вихователь майбутніх академіків
У складні часи (1918) видатним ученим Володимирові Вернадському, Агатангелу Кримському та іншим вдалося створити Українську академію наук, яка мала три відділи, серед яких і фізико-математичний. «Погляди були розбіжні, але головне те, що основним напрямом діяльності вважалося створення інституту фізичних досліджень», — каже Василь Шендеровський. Ще тоді учитель Гольдмана відомий фізик Йосип Косоногов розробив документи про основні підрозділи цього інституту, проте його раптова смерть перешкодила здійснити цю справу. Тож долею фізичної науки в Україні став опікуватися Олександр Гольдман.
Завдяки йому 1929 року з науково-дослідницької кафедри було створено Науково-дослідчий інститут фізики, організатором та першим директором якого й став О. Гольдман. Щоб уявити, яких зусиль це коштувало, треба знати, що 1929 року він починався з двох чи трьох співробітників, без приладів, наукової літератури і навіть приміщення. «Після 9 місяців посилених клопотів інституту нарешті передали напівзруйнований дитячий ізолятор», — писав згодом науковець.
Після створення інституту виникла проблема кадрів. Нею Гольдман став опікуватися ще з середини 1920-х років, організувавши семінари, на яких навчалися майбутні академіки Вул, Лашкарьов, Моргуліс та інші. Розуміючи, що для розвитку науки треба започаткувати журнал, де молоді вчені могли б друкувати свої праці, Гольдман заснував видання «Фізичні записки». А також почав досліджувати напівпровідники й досяг значних результатів у створенні чутливих фотоелементів. Під його керівництвом було виконано цикл теплофізичних робіт, що спричинилося до створення теплофізичної лабораторії.
Двадцять років по тому
Але почалися трагічні 1930-ті роки, набирала обертів репресивна машина, жорна якої скалічили й долю академіка Гольдмана. 22 січня 1938 року його заарештували за безпідставними звинуваченнями щодо участі в контрреволюційній українській націоналістичній організації та підривній шкідницькій діяльності в Інституті фізики.
Стеження за науковцем почали ще за 11 років до його арешту. «Про патологію етики в Академії наук, заляканій репресіями… повідомляв… на XVIII з’їзді КП(б)У В. Сердюк, назвавши такі числа: «в парторганізацію Академії наук, в якій перебувало на обліку 130 комуністів, було подано наклепницькі заяви на 111 осіб. Зі складу Академії наук за 1936 — 1938 рр. було вилучено 15 академіків та членів-кореспондентів… заарештована велика кількість працівників.
АН УРСР не брала на себе клопіт щодо захисту науковців від сваволі», — засвідчив у розвідці учень Гольдмана кандидат фізико-математичних наук Олександр Проскура. Те, що нині про фундатора фізичної науки в Україні відомо більше, ніж кілька енциклопедичних рядків, — значною мірою його заслуга.
Олександр Гольдман зміг повернутися до інституту через 20 років, відбувши заслання в Сибіру. Йому вистачило сили духу, щоб після всього пережитого й надалі займатися науковою роботою. «Мені доводилося бачитися й розмовляти з Олександром Генріховичем. Як тепер бачу літню людину, що йде зі стареньким портфелем до інституту. Він прожив тяжке, трагічне життя», — згадує професор В. Шендеровський.
В Інституті фізики
О. Гольдман очолив новий відділ фізики напівпровідників, відкривши видатне в цій царині явище так звану пам’ять напівпровідника. Розвиток цієї науки спричинився до того, що 1969 року в Україні створено Інститут напівпровідників.
…На роботу він ходив до останніх днів. Засновника й першого директора Інституту фізики, вихователя кількох поколінь науковців, першого редактора фізичного журналу не стало 1971 року. Загибель його загадкова: неподалік від роботи його збило авто, яке належало силовим структурам. Чи був це збіг обставин, чи ні — можна лише додумувати.
Понад півстоліття тому вчений написав: «Про себе я знаю, що в важких умовах добровільно й охоче віддавав свої знання та сили освіченню молодих наукових сил своєї країни… Я знаю, що всупереч перешкодам я залишив як слід своєї праці великий дослідницький Інститут фізики, молоді наукові кадри, нові наукові ідеї, розвиток яких ішов далі без мене».
Ми в Google+