Цими днями виповнюється 370 років однієї з найуспішніших битв періоду національно-визвольної війни українського народу. Тоді на Поділлі козаки завдали поразки 15-тисячній польській каральній експедиції.

Кальницький полковник Іван Богун, який на той час відповідав за оборону Вінниці, знав про наближення до міста ворожого війська. За його наказом козаки на річці Південний Буг прорубали у кризі ополонки, притрусили їх снігом і заманили польських вершників у пастку. А коли жовніри пішли на штурм валів, то котилися ниць, бо вали завчасно було облито водою. Частина каральної експедиції спробувала вдарити з тилу, від села Якушинці, але наразилася на рішучий опір загонів з козаків і селян.

Після невдалих спроб здобути Вінницю польське військо вирушило до містечка Кальник. Але його зупинили козацькі загони, які надіслали Богдан Хмельницький та Іван Богун, який ішов услід. 18 березня під час бою біля містечка Липовець погромлене польське військо у паніці відступило, залишивши обоз.

Історики стверджують, що обороною Вінниці Богун «вперше найбільш масштабно виявив здібності воєначальника», але це не зовсім так. Про легендарного полковника, чий образ значущий для нащадків, розмовляємо з письменником Олександром ДМИТРУКОМ.

— Олександре Микитовичу, що вважаєш за потрібне додати про оборону Вінниці?

— Звернімо увагу, що Іван Богун обороняв у Вінниці не Старе місто, де мешкали українці, а отаборився в маленькому поселенні з невеликою фортецею на правому березі Південного Бугу, де жили поляки та євреї. Він тактично правильно виманив ворога на себе. Так урятував від грабежу українців у Старому місті й водночас позбавив можливості польське військо застосувати гармати: не могли ж вони бити з гармат по своїх, які жили біля фортеці.

— Вікіпедія стверджує, що «достеменно про походження, дату та місце народження Богуна не відомо. Його біографія до 1640 року рясніє припущеннями та версіями, жодна з яких не є безсумнівною». Тобто з літописів він постає лицарем і досвідченим майстром ведення бою. Знаю, що після публікації історичного роману та пізнавально-історичного есе про Івана Богуна ти продовжуєш пошуки. Що нового стало відомо про славетного полковника?

— Уже доведено, що Іван Богун княжого роду герба Яструбець. Фактично відома дата його народження: 1601 або 1602 рік.

Зауважимо, що мало хто з фахових істориків, вивчаючи життєпис Богуна, користується здоровим глуздом і логікою. Розумію, що історики живуть за принципом: є документ, подія і людина, якщо чогось немає, то немає. У чому особливість? Один з істориків довів, що батько Івана Богуна із княжого роду, брав участь у повстанні Северина Наливайка. Після того, як Наливайко потрапив у полон, група його козаків ще протягом майже 8 років здійснювала військові походи на території Московського царства. Є документальні свідчення, що російський цар звертався до польського короля, аби приборкав своїх наливайківців. За участь у цьому затяжному поході король позбавив усіх маєтностей батька Богуна. Тож коли Іван народився, він був збіднілим шляхтичем і міг користуватися лише материзною (згідно з римським правом, польський король не міг позбавити материзни).

Судячи з усього, коли Іван народився, мати відправила його в супроводі довірених людей якнайдалі, щоб урятувати життя. Є інформація, що він жив у Німеччині. Далі цікава ситуація. На території сучасної України Іван Богун з’явився в досить зрілому віці — приблизно 40-річним. Відомо, що певний час він був у Варшаві біля короля. Потім пішов на Січ, де козаки його не зовсім сприйняли. Тож він згуртував відчайдухів, з якими вирушив на Дон. Воював з татарами і черкесами, а потім пішов на Московію. Очевидно, він знав, що його батько свого часу там непогано погуляв (можливо, загинув) і тому хотів помститися.

Полковник Іван Богун, худ. А. Орльонов. Фото з сайту wikimedia.org

— Куди він дійшов на території Московського царства?

— До міста Мурома. Історикам це відомо, однак у радянський період (і не тільки) вони прагнули про це не говорити. Бо Іван Богун — символ, однак у нас дружба, і якось їм було незручно. Вони не хотіли афішувати похід на Московію Сагайдачного, а тут ще й Богун.

— Після походів Іван осів у містечку Кальник (тепер село Іллінецького району на Вінниччині). Відомо, що він був полковником кальницьким, вінницьким, подільським та паволоцьким, його призначили наказним гетьманом. Чому він тяжів до Поділля?

— Дехто з істориків стверджує, що він з Бубнова — тепер Черкащина. Про це є лише одна згадка польського історика, і відштовхуватися від цього смішно. Якщо хтось із нас зустрічався з кимось в Ужгороді, то це не означає, що маємо якийсь стосунок до Закарпаття.

Є версія, що він з містечка Вороновиця неподалік Вінниці. Там був сотником Федір Богун, а в інтереси Івана це містечко не входило, бо воно було часткою Брацлавського полку. Себто носіїв прізвища Богун було багато, але княжого роду лише він.

Нещодавно я розмовляв з одним з академіків, який займається козаччиною, і він підтвердив, що рід Богунів міг володіти великими маєтностями. До речі, неподалік Кальника лежить село Яструбинці, назва якого співзвучна з гербом Богунів.

Про походження прізвища. Тлумачний словник стверджує, що «богун» — це жердина, на якій рибалки сушили сітки. Якщо Острозькі походять від головного міста своїх маєтностей Острога, Потоцькі — від Потоків, Собеські від маєтностей на річці Соб і так далі, то цілком можливо, що Богуни походять від маєтностей на річці Буг, і Бубнів тут ні до чого.

— Окресли місце розташування його спадщини по батькові, а також материзну.

— Батьківські маєтності — це північна частина Вінницької та Хмельницької областей й до певної міри південна частина Житомирщини. Це так звана Болохівська земля. В істориків до болохівців ставлення не зовсім лояльне з різних причин і не зовсім коректне, тому не відкидаю, що це правда.

Щодо материзни. Маю документ 1928 року, завірений нотаріусом під час продажу земельної ділянки у Вінниці на Старому місті. У ньому зазначено назву ділянки: хутір Богуновий байрак. У мого товариша є документ про Богунові левади на Старому місті. Гідроніми і топоніми — дуже стійкі лексеми. Та коли розповідаю про це історикам, вони кажуть, що тут щось не так.

— Не раз читав, що Богун не програв жодної битви. Цікаво виходить: гетьман програвав, а його полковник — ні. Чи так це?

— В обороні Іванові Богуну не було рівних. Польські джерела свідчать, що він закінчив університет, у якому вивчав фортифікацію, фізику, математику, мови тощо. Він був високоосвіченою людиною і грамотними діями зберіг чимало українських міст і містечок, у яких стояв на чолі оборони.

Як полковник Іван Богун самостійно в період визвольних змагань наступальних боїв не проводив, а діяв у складі великої військової машини. При цьому не раз брав на себе відповідальність і завдавав ворогові поразки або рятував козацьке військо від розгрому. До ворога він ішов швидко, найкоротшим шляхом, мав мапу і володів інформацією. Був талановитим військовим, а у вчинках вирізнявся логічним діями і послідовністю.

— Як він ставився до польської шляхти?

— Та нормально. І під час бою — як лицар. Винятком був рід Калиновських: тут уже його козаки рубали таких упень. Вочевидь, Калиновські щось незаконно вчинили з маєтностями його батька.

Інше ставлення було, наприклад, до шляхтичів Холоневських, які теж володіли частиною його спадщини у селі Уладівці на Вінниччині. Після смерті Івана Холоневські взяли на виховання його меншого сина (між синами Богуна була різниця приблизно 20 років). Цікаво, що його старший син Григорій був сотником у містечку Тростянець на Вінниччині і мав сина Левка. Далі сліди втрачено.

— Чому саме Івана гетьман Богдан Хмельницький відрядив зустрічати послів московського царя?

— Це справді цікаво особливо з огляду на походи Івана та його батька. Відомо, що він на тиждень затримав послів на кордоні, напевне, за наказом гетьмана). Потім у Києві передав їх під опіку переяславського полковника Павла Тетері, а сам мерщій подався на Поділля піднімати козаків. Вочевидь, він знав, що посли готують халепу. Але йому фізично не вистачило часу завадити цьому.

— 1662 року його було ув’язнено. Тоді поляки його не те що не стратили, а й навіть не судили. Чому?

— Хто з козацької старшини ішов проти Речі Посполитої, неодмінно закінчував життя на пласі. Так було від Підкови та Наливайка до Гонти. А Богунові життя зберегли. Тут є над чим замислитися.

На його захист виступили князі Сапіги і Радзивілли, а потім і частина іншої шляхти, яка сповідувала протестантство. Можливо, за конфесійною належністю Богун теж був протестантом, а в Речі Посполитій на той час 40% шляхти становили протестанти. Вони заступалися і за Наливайка. Не вигідною була його смерть і королю з політичних причин. Тож король звільнив Богуна й надав йому чин наказного гетьмана в обмін на припинення війни між козаками та згоду очолити об’єднане військо в обороні краю від московитів.

— Богун свого слова дотримав, але…

— Завжди кажу людям, що Богуна не розстріляли, а вбили, бо це речі різні. На польському сеймі не вистачило голосів, щоб його віддати під суд. Хоч якою свавільною на той час була польська влада, вона намагалася формально дотримуватися права. Але суду не було: його підступно вбили. Це сталося у лютому 1664 року.

Проте образ Богуна в жодному разі не слід розглядати окремо від Данила Нечая. Історики вперто замовчують, що при Нечаєві постійно був посланець від султана. Після смерті полковника він вірно служив… так-так, Богунові, і його вбили разом з ним. Це факт.

І ще одне, чим варто зайнятися: досі ніхто не зробив ексгумації могили на Сіверщині й у селі Уладівка. Річ у тім, що на Вінниччині є могила з мальтійським хрестом, на якому написано: «1602—1664 роки». І прізвище: Юрко Мороз. У польському середовищі так називали Богуна.

Іван Богун гідно прожив життя. Він жодного разу не поступився принципом: Україна — понад усе. Історія життя і подвигів шляхетного лицаря належить рідній землі. Тому за незалежної України у різних її куточках називають вулиці його ім’ям.

Олег ЧЕБАН
для «Урядового кур’єра»

Письменник Олександр ДМИТРУК

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ДМИТРУК.  Народився 1957 року на Вінниччині. Закінчив ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Заслужений журналіст України, краєзнавець, письменник. Автор історичних романів-дилогій «Тризна» та «Честь і плаха», «Іван Богун — полковник», «Отаман Яків Шепель» «Офіцер», детективу «Сліди на Печерську», пригодницьких романів «Золотий вовк», «Свій-чужий», «Чорна берегиня», «Позивний «Богомол», «Замах на Петлюру», «Зело», «Страх Господній», «Капкан».