Виповнюється 100 років із дня відкриття першого на Черкащині закладу вищої освіти, який нині має статус національного університету і йому присвоєно ім’я Богдана Хмельницького. За цей час він із провінційного вишу виріс до авторитетного класичного університету, який разом з іншими науково-освітніми центрами України дає студентам знання, готує національно свідому еліту держави.

Створений 1921 року, навчальний заклад став важливим осередком освіти і культури, зробив вагомий внесок у піднесення свідомості й формування громадської думки. Про те, яким був для колективу шлях завдовжки у сторіччя, про традиції та проблеми освітнього закладу, його сьогодення й перспективи в розмові з нашим кореспондентом розповідає ректор університету Олександр ЧЕРЕВКО.

— Олександре Володимировичу, вітаючи університет з ювілеєм, хочеться повернутися до джерел і традицій, які формувалися протягом цілої історичної епохи. Очевидно, з огляду на суспільні процеси життя навчального закладу було не завжди простим і однозначним?

— Так, шлях від учительської семінарії, а потім інституту народної освіти з одним факультетом до сучасного класичного університету європейського рівня був далеко не простим. Наш край, як і вся Україна, тоді лежав у руїнах. Після революцій і війн розпочиналася відбудова господарства, і цілком природно, що люди потяглися до знань. Серед учителів сільських шкіл було чимало тих, хто закінчив учительську семінарію, яка функціонувала у Черкасах уже як педагогічна школа.

Фінансово-матеріальне становище було тяжким: заробітну плату нерідко видавали борошном та іншими продуктами, бракувало дров для опалення. Саме це стало головною причиною зменшення контингенту студентів та подальшої реорганізації навчального закладу.

На базі інституту й педагогічної школи організували трирічні вищі педагогічні курси, які в тодішній системі, як і технікуми, належали до закладів вищої освіти. Згодом заклад зазнавав багатьох реорганізацій, перетворившись на державний педагогічний інститут, у статусі якого перебував аж до середини 1990-х.

Набуття 1995 року статусу державного, а 2003-го національного університету відкрило перед колективом перспективи для реалізації головного завдання вищої школи — всебічної ґрунтовної підготовки майбутніх фахівців, виховання їх патріотами України. Це потребувало й реформування всієї роботи навчального закладу.

Змін зазнали не лише навчальні плани, програми, спецкурси, а й такі важливі напрями функціонування університету, як удосконалення мережі факультетів і спеціальностей, підвищення науково-методичного рівня викладання навчальних дисциплін, активізація наукових досліджень. Наприкінці 1990-х підготовку фахівців здійснювали за 24 спеціальностями.

Поява вищої школи в Черкасах пов’язана з національним відродженням та становленням української нації. Тому й шлях цей видався тернистим і важким. Не оминули заклад репресії. Жертвами сталінського терору стало чимало викладачів та інших працівників.

У сторічній біографії нашого університету знайшли продовження й утвердження славні традиції наших видатних земляків. Тривалий час заклад очолювали досвідчені педагоги і організатори освіти: Герой Радянського Союзу Олександр Тканко, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Федір Боєчко. З університету вийшли державні діячі, педагоги, науковці, діячі літератури і мистецтва, спортсмени, працівники інших галузей.

— Завдяки чому професорсько-викладацький колектив забезпечує здобуття студентами освіти високого рівня, яка дає випускникам компетенції, необхідні для початку наукової кар’єри або професійної роботи?

— Успіх забезпечують продовження традицій наших видатних земляків та нові підходи до реформування навчання. Високий рівень знань ґрунтується на злагодженій роботі ретельно підібраного висококваліфікованого колективу. Нині навчальний процес в університеті забезпечують 517 науково-педагогічних працівників, серед них академік, два члени-кореспонденти Національної академії педагогічних наук України, 80 докторів наук, професорів та 321 кандидат.

Освітній процес триває у восьми навчально-наукових інститутах, на двох факультетах, у навчально-наукових центрах «Інститут післядипломної освіти і курсової підготовки», «Інститут міжнародної освіти», «Медичний інститут», на кафедрі військової підготовки. Функціонують 30 наукових підрозділів, 15 наукових шкіл, сім музеїв, наукова бібліотека ім. М. Максимовича, центр аналітичних досліджень «Прагма», який торік став учасником Українського дослідницького соціального консорціуму. Фахівців готують за 54 бакалаврськими та 48 магістерськими спеціальностями. Працюють 49 кафедр, аспірантура та докторантура.

Згідно з вимогами часу, реформовано навчально-наукові інститути, зокрема природничих та аграрних наук, міжнародних відносин, історії та філософії, інформаційних та освітніх технологій. Створено центр цифрового розвитку та якості освіти. Ми відкрили нові спеціальності: «банківська справа», «агрономія», «медицина», «менеджмент соціокультурної діяльності», «міжнародні відносини та регіональні студії» та інші, відкриваємо нові спеціалізації, багато економічних напрямів підготовки. У зв’язку з пандемією університет перейшов на онлайн-платформу, запровадивши дистанційну освіту.

У рейтингу ЗВО України «Топ-200 Україна» за п’ять років університет піднявся на 40 позицій і посів 61-ше місце. У рейтингу ЗВО України за версією Scopus ми на 17-му місці. У консолідованому рейтингу ЗВО України наш навчальний заклад 41-й із 241 університету і восьмий в десятці найкращих університетів центрального регіону України. Університет став дев’ятим із 25, що увійшли до міжнародного рейтингу QS (Quacquarelli Symonds). Додатний індекс цитування Гірша за SCOPUS мають 59 викладачів; індекс цитування за Web of Science — 52.

Зусилля науково-педагогічного колективу спрямовано на підвищення якості освіти, забезпечення її мобільності, привабливості й конкурентоспроможності на ринку праці. Завдяки новим підходам до реформування навчального процесу університет став лідером освіти в Шевченковому краї.

— Який він, нинішній студент?

— Наш студент — це добре ерудована, всебічно розвинена сучасна молода людина, яка вміє постійно вдосконалюватися в обраному напрямі. Допомагають йому в цьому наші професори та викладачі. А ще наш студент — людина з активною громадянською позицією, патріот, борець за незалежність України. Продовжуючи славні традиції, героїчні сторінки в історію університету й України вписали учасники бойових дій на сході — наші студенти та випускники Вадим Кочерга, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня; Ярослав Секрет — орденом «За мужність» ІІІ ступеня; Олександр Сидун — медалями «За участь в АТО» та «Захисник Батьківщини»; Юрій Кравченко — відзнакою «За мужність і відвагу». Навічно вписано у списки студентів імена учасників бойових дій у зоні АТО, які загинули в боях за свободу і незалежність України, В’ячеслава Гаги, нагородженого медаллю «За мужність» ІІІ ступеня, Сергія Єпіфанова.

— Як змінилася останніми роками матеріальна й науково-технічна база університету? Які умови створено тут для навчання і науки?

— За останні роки матеріально-технічна база значно зміцнилася. До послуг здобувачів освіти добре обладнані сучасні лекційні аудиторії, лабораторії в чотирьох навчальних корпусах, освітній процес забезпечено комп’ютерною технікою, інтернетом. До послуг майбутніх фахівців — п’ять сучасних студентських гуртожитків на 2100 ліжко-місць, навчальний готельно-ресторанний комплекс, ботанічний сад, навчально-наукова спортивно-оздоровча база «Сокирне», чотири кафе. Є 11 спортивних і тренажерних залів, стадіон, вісім спортмайданчиків, два будинки для викладачів та працівників.

Торік відновили навчальний корпус університету, який постраждав від пожежі 1990 року. Його не просто відбудували, а оснастили сучасним технологічним устаткуванням. Проте загалом над оновленням матеріально-технічної бази, зокрема оснащенням гуртожитків, ще потрібно багато працювати. На жаль, нам бракує для цього коштів.

— Чого, на ваш погляд, ще не вистачає університетові? Чи дають ефект упроваджувані в навчальний процес інновації?

— Коли йдеться про рух уперед, реагування на виклики сьогодення, усвідомлюємо, що нині потрібно дуже швидко змінюватися, переоснащуватися передовсім технічно. Наукові бази, лабораторії — все це потребує значних вкладень. І не тільки від університету, а й від міністерства, держави. Приміром, є телескоп, який спроєктували і виготовили наші викладачі й випускники. Довго він стояв без діла, потім ми його відремонтували. Однак така техніка давно морально застаріла і негоже закладові, який готує фахівців завтрашньої школи, послуговуватися такими приладами.

Планів на завтра надзвичайно багато. Реформа вищої школи, діджиталізація освітнього процесу і подальший розвиток дистанційних форм освіти, підвищення її якості, підготовка учителів для Нової української школи, створення реабілітаційних ресурсів для воїнів силами наших психологів та викладачів і студентів ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я, підготовка лікарів, навчання посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування та багато інших нових цікавих проєктів. Усе це потребує високої концентрації людських зусиль і матеріальних ресурсів. Запроваджуємо дуальну, розширюємо післядипломну освіту та курсову підготовку, аби освітні послуги були доступнішими для людей будь-якого віку й спеціальності. Поліпшуємо лабораторний фонд.

Ще одна проблема, яку розв’язуємо власними силами, — матеріальні стимули для науковців. Активних ініціативних учених більшість. Завдяки їм упроваджуємо в університеті чимало інновацій. Ретельно вивчаємо і переймаємо досвід закордонних і українських університетів. Певний ефект від цього вже маємо, широко використовуючи нові технології у викладанні. Винаходи та відкриття наших науковців стають гарною школою для тих, хто тільки опановує глибини наук.

Приміром, доктор хімічних наук, професор Борис Мінаєв здійснив серйозний науковий прорив у нанотехнологіях. Він і науковці його школи обґрунтували можливість синтезу та існування нового класу полімерів, які можна використовувати у напівпровідниковій техніці, зокрема для виробництва світловипромінювальних діодів нового покоління. Нині полімер, названий черкасіт, англійці добувають експериментальним шляхом. А роботи науковця використовують дослідники коронавірусу зі США. І таких прикладів у нас чимало.

Переконаний, що завдяки людському капіталу ми здатні запровадити в освітній процес будь-які інновації й постійно це робимо.

Ректор Черкаського національного університету Олександр ЧЕРЕВКО. Фото надав автор

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ЧЕРЕВКО.  Народився 6 квітня 1959 в с. Водяники Звенигородського району Черкаської області. Закінчив Черкаський фінансовий технікум Будбанку СРСР і Кишинівський державний університет за спеціальністю «фінанси та кредит». Працював керівником банківських установ Молдови й України. Очолював Черкаське обласне управління Національного банку України.

Був радником прем’єр-міністра України В. Ющенка, 2007—2008 — член Ради національної безпеки і оборони України. Депутат Черкаської обласної ради чотирьох скликань. 2005—2010 — голова Черкаської обласної державної адміністрації. 2011—2014 — голова наглядової ради банку «Київська Русь». Із 2014 року — ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Автор понад 30 наукових праць. Доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України.