Кандидат технічних наук, 
науковий співробітник Інституту
економіко-правових досліджень
НАН України (Луганська філія)
Олександр ЧАЛЕНКО

Під час реформування Луганщина (як інші промислово орієнтовані регіони) втратила свою колись вельми працездатну економічну структуру. Тим часом глобалізація сучасної світової економіки пред’являє жорсткі вимоги саме до структури. Ситуація вимагає ефективного державного втручання. Бо бізнес не спроможний самостійно подолати наближення хаосу. Тож на порядку денному — раціональне планування. Такі думки висловив в інтерв’ю «УК» кандидат технічних наук, науковий співробітник Інституту економіко-правових досліджень НАН України (Луганська філія) Олександр ЧАЛЕНКО.

—  Чи можна назвати економічний «портрет» Луганщини стереотипним? Це тільки світова криза так негативно впливає на розвиток промисловості краю чи даються взнаки особливості менеджерських рішень керівників окремих підприємств?

— На жаль, глобалізація нав’язує єдині правила гри всім країнам із відкритими економіками. І в цьому контексті ситуація на Луганщині стереотипна. Вона характеризується передовсім тим, що ми не випускаємо унікальної або оригінальної продукції, яка могла б витримувати конкуренцію на світовому ринку. В результаті спостерігається деіндустріалізація регіону, насамперед високотехнологічних галузей економіки. Це веде до того, що глобальні правила гри на відкритому ринку змушують наш регіон випускати найбільш примітивну продукцію з мінімальним рівнем доданої вартості.

Водночас наш внутрішній ринок завалений дорогою та високотехнологічною промисловою продукцією розвинених країн, яку ми не можемо купувати через низькі доходи від нашого випуску. Невеликий конкурентний тиск для економіки Луганщини поки що зберігається у видобувній, харчовій промисловості та в технологіях первинної переробки сировини. Але й тут ми поступово втрачаємо позиції.

—  Можливо, мало працюємо?

— Самої працьовитості в умовах сучасної економіки замало. Потрібна кваліфікована праця, яка приносила б максимальну додану вартість, а це можливо лише за умов високотехнологічного виробництва та лідерства в ринку. Кваліфікація трудових ресурсів Луганської області в минулому була високою. Однак за останні 20 років криз та реформ у нас з’явилося ціле покоління фахівців, які мало або взагалі не брали участі у виробництві. Люди з виробничим досвідом та високою кваліфікацією або пішли за віком, або мігрували в інші країни. Професіоналів у нас не готують через відсутність попиту.

—  А може, питання в тому, де працювати? Не треба бути економістом, аби помітити, що реалізатори будь-якого товару нині отримують більші вигоди, аніж його виробники. Наприклад, селяни змушені продавати молоко по 1,6 грн за літр, а городяни купують його мало не по десятці. Як подолати цю негативну тенденцію?

— Питання щодо вигідності посередництва, попри його простоту, дуже тонке. Усім зрозуміло, що інфляція проводиться спочатку в механізмі націнок під час реалізації товару. Націнка, наприклад, 300% і більше не просто принижує товаровиробника, а й включає його в гонку цінових «бульбашок», підриває всю економічну систему країни, що закінчується девальвацією національної валюти.

Нині саме «свобода націнок» спотворює економіку, перерозподіляє ресурси суспільства в торгівлю, залишаючи виробництво без можливостей існування. Тут без держрегулювання не обійтися. Украй потрібно терміново запровадити механізм обмеження величини націнок із вилученнями надлишків до бюджету. Це поліпшить економічну ситуацію.

Держава повинна контролювати надмірні трансакційні витрати торгівлі всіма можливими методами, способами, прийомами. Наприклад, доцільно в певних пропорціях націоналізувати торгівлю алкогольною, тютюновою продукцією, медикаментами, предметами розкоші. Тоді надмірні торговельні націнки вилучатимуться в бюджет України, який протягом тривалих років дефіцитний.

Власне виробництво можна наростити, якщо його стимулювати. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

—  Отже, питання держрегулювання — запорука ефективності управління економікою?

— Економіка України перебуває в стані глибокої трансформації. Тому актуальною проблемою стає проведення ефективної структурної політики держави. Основою такої політики має бути формування раціональних співвідношень реального та фінансово-посередницького секторів економіки, структур інституційних секторів, експорту та імпорту, попиту й пропозиції. Слід зазначити, що для стійкого зростання реальний сектор, що забезпечує випуск матеріальної продукції, повинен становити не менше 70% в структурі економіки, тоді як фінансово-посередницький — не більше 30%. Проте в сучасній економіці Україні все навпаки, саме реальний сектор скоротився до відсотків фінансово-посередницького, а той непомірно зріс. Це неприродно. Тому держава повинна стимулювати реальне виробництво та знаходити дієві заходи щодо запобігання надлишковому посередництву. Крім того, доцільно формувати нову систему державного планування економіки в Україні, якого немає. Держплану нема навіть у системі держвласності — у Фонді держмайна України.

—  Можливо, сучасних менеджерів лякає саме слово держплан?

— Справді, переважає саме таке ставлення до держплану. Однак не можна не визнати того, що планування економічного майбутнього й загалом планування є обов’язковою умовою існування та розвитку будь-якої країни світу. Нав’язані нам «казки» про саморегульований «невидимими руками» ринок — блеф та профанація, які розраховані на слаборозвинену національну свідомість. У світовій капіталістичній системі все робиться за планом. І випуск літаків компанією Боїнг за контрактами на десятки років уперед, і робота світового автопрому, який представляє єдину планову мережу. До того ж розподіл енергоресурсів — за квотами, продовольства — через довгострокові контракти, планування майбутніх операцій, наукових досліджень тощо. Загалом — всеосяжне планування. У цьому сенсі інтерес представляють фондові біржі, які є вдалим інструментом забезпечення планування капекономіки, що дає змогу передбачати кризові ситуації й навіть організовувати їх.

Державне планування в Україні та в регіоні має бути обов’язковим, безповоротним і максимально затребуваним — іншого виходу немає. Питання полягає тільки у формах і методах планування. Тут треба використовувати передовий закордонний досвід і розробки українських економістів.

—  Як Луганщині може допомогти «своя» наука, зокрема філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України? Чи є в інституту розробки, здатні зменшити для нас негативний вплив процесу глобалізації світової економіки?

— Ми постійно аналізуємо ситуацію в краї, хоч отримувати статистичні дані для розробок та прогнозів стає дедалі складніше. У рамках держзамовлення інститут виконав кілька наукових розробок, які безпосередньо пов’язані з економікою Луганщини і можуть бути реалізовані на практиці.

Щодо проблем глобалізації, то одна з наукових робіт нашого інституту так і називається: «Механізми вдосконалення структури економіки регіонів в умовах інтеграції України до СОТ». У роботі запропоновано використовувати новий теоретичний напрям щодо структури економіки регіону — інституціоналізм. Доведено, що лише інституційна структура економіки регіону може ревалентно відображати господарські стосунки суб’єктів і що саме її доцільно вдосконалювати. За результатами дослідження розроблено вісім нових економіко-правових механізмів удосконалення структури економіки регіонів в умовах інтеграції України до СОТ. Статистика стверджує, що вступ України до СОТ привів до втрат у розмірі 2,5% ВВП. Цього можна було уникнути, якби включити в регіональні економічні процеси розроблені механізми.

Олена ОСОБОВА, 
«Урядовий кур`єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ЧАЛЕНКО. Народився 17 січня 1953 р. у м. Ізюм (Харківська обл.). У 1975 р. закінчив Луганський машинобудівний інститут. У системі НАНУ працює з 1996 р., займається питаннями моделювання та соціально-економічного програмування, розробник програми вдосконалення бюджетного процесу, що передбачає зростання доходів бюджету на 12% без підвищення ставок оподаткування.