Вища школа потребує реформ — справжніх, професійних та зрозумілих для українського суспільства. Одним із напрямів майбутніх реформ є анонсована міністром освіти і науки України Сергієм Квітом оптимізація мережі вищих навчальних закладів із подальшим створенням потужних регіональних дослідницьких університетів. Доцільність такої ініціативи в регіонах зрозуміла: у більшості університетів скорочується контингент студентів, дублюється підготовка фахівців, витрачається значний державний фінансовий ресурс на їх утримання, зростає неконкурентоспроможність випускників університетів на вітчизняному та європейському ринках праці.
Можливо, професор Райнерт, автор бестселера «Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними», мав на увазі ситуацію в Україні, стверджуючи, що «в багатьох країнах ми спостерігаємо процеси, протилежні розвитку і прогресу, — регрес і примітивізацію». З такого припущення й розпочалася наша бесіда з директором Черкаського державного бізнес-коледжу Олегом КУКЛІНИМ.
— Олеже Володимировичу, але ж у кожному регіоні є свої особливості, нерідко він дуже відрізняється від інших. Чи буде враховано їх під час оптимізації та створення регіонального дослідницького закладу?
— Ми маємо усвідомити, що наш шлях у Європу пролягає тільки через реформу вищої освіти. Державна служба статистики зазначає, що сьогодні мережа ВНЗ України налічує 803 заклади, у тому числі 325 ВНЗ ІІІ—ІV рівнів акредитації та 478 — І—ІІ рівнів акредитації. До державної форми власності належать 215 навчальних закладів ІІІ—ІV рівнів акредитації та 200 — І—ІІ рівнів. Для порівняння: кількість державних університетів становить: у Франції — 78, в Італії — 65, в Іспанії — 47. Цікавою є польська статистика: здобуття вищої освіти двох мільйонів студентів забезпечують 131 державний та 326 недержавних ВНЗ, із них 41 державний університет, розташований у 16 містах Польщі.
Зрозуміло, що загальнодержавне реформування вищої освіти в Україні має враховувати особливості і проблеми розвитку освітньої системи на рівні кожного регіону. Фактично йдеться про нову концепцію регіонального дослідницького університету як складової формування та забезпечення розвитку національної інноваційної системи. Пропоную започаткувати обговорення проблем та створення шляхів розвитку регіональних дослідницьких університетів, які повинні з’явитися в майбутньому.
— Давайте спробуємо розглянути стартові умови, які існують для майбутньої реформи на Черкащині.
— Вищу та спеціалізовану професійну (освітньо-кваліфікаційний рівень — молодший спеціаліст) освіту тут представлено 31 регіональним закладом, серед яких 2 училища, 4 технікуми, 17 коледжів, 3 інститути, 4 державних та один приватний університети. Окрім цього, освітню діяльність в області здійснюють відокремлені структурні підрозділи шести університетів міст Києва, Білої Церкви, Харкова, Одеси, Полтави.
У ВНЗ Черкащини освіту здобувають 44,6 тисячі молодих людей, у тому числі 29,1 тисячі в університетах та інститутах. За кошти державного бюджету навчаються близько 21,6 тисячі студентів. З 2008 року зменшення студентського контингенту становить: в абсолютних показниках — 27 відсотків, а в розрахунку на 10 тисяч населення Черкащини — 24 відсотки.
Приведений контингент студентів (визначається з урахуванням кількості студентів денної форми навчання із коефіцієнтом 1, вечірньої — 0,25, заочної — 0,1) найбільших ВНЗ Черкащини на 1 вересня 2014 року був таким: Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини — 5014, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького — 43 81,Черкаський державний технологічний університет — 4110, Уманський національний університет садівництва — 2930, Черкаський медичний коледж — 2219, Черкаський державний бізнес-коледж — 1043, Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля — 1026, Черкаський інститут банківської справи УБС НБУ — 804, Східноєвропейський університет (приватний) — 372.
Нинішнього року на початковий цикл навчання прийнято понад 8 тисяч осіб. На місця, що фінансуються з державного бюджету, зараховано 5,1 тисячі студентів. Для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» і «магістр» зараховано відповідно 3,9 та 2 тисячі людей, з них на місця, що фінансуються з державного бюджету, — відповідно 56,3 та 43,3 відсотка.
Не повинен залишитися поза увагою факт, що кращі випускники саме черкаських шкіл є вступниками-донорами університетів Києва. Адже до столичних закладів вступають абітурієнти, що мають високі результати незалежного оцінювання знань, і таких приблизно 23 відсотки. Необхідно звернути увагу на зростання кількості учнів випускних класів, які бажають здобути вищу освіту в європейських університетах, насамперед у Польщі. Це вже проблема, яка в майбутньому може істотно вплинути на регіональний ринок праці та довгострокову стратегію розвитку Черкащини.
Із 115 спеціальностей, наявних в інститутах та університетах області, 89 є такими, за якими ведеться підготовка винятково в одному з них. У ВНЗ І—ІV рівнів акредитації працюють 1,8 тисячі педагогічних та 1,7 тисячі науково-педагогічних працівників, із них 166 докторів та 940 кандидатів наук.
Розпочинаючи реформи з урахуванням зазначених стартових умов, на мій погляд, доцільно дотримуватися таких основних положень. По-перше, державі слід відмовитися від реалізації ідіосинкратичних (зумовлених підвищеною чутливістю) фантазій окремих керівників і керуватися інтересами соціально-економічного розвитку регіону, трудових колективів ВНЗ та потребами загальноукраїнської громади. По-друге, головним питанням має бути не те, який ректор, а те, який університет (або університети) потрібний Черкащині. По-третє, необхідно визначитися з місцем у системі регіональної освіти ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації відповідно до імплементації нового Закону України «Про вищу освіту».
— А як позбутися такої риси окремих керівників вишів, як запопадливість перед місцевою владою, що ми нерідко спостерігаємо, їхньої прихильності до тієї чи тієї політичної сили?
— Метою реформи має бути трансформація університетів та інститутів пострадянського зразка в європейський університет, де інституційна, академічна та фінансова автономія є ключовим принципом його функціонування. З огляду на це, керманич такого закладу втрачає політичну заангажованість і корисність у сенсі обслуговування потреб місцевої влади. Натомість він набуває рис головного фахового менеджера, метою якого є ефективний розвиток навчального закладу з урахуванням потреб українського суспільства.
До найважливіших комплексних цілей новоствореного університету, на нашу думку, слід зарахувати такі:
1. Трансформація університету як особливої соціальної структури в заклад, що здійснює свою діяльність на засадах інноваційного академічного підприємництва та повноцінної інтеграції в європейський науково-освітній та культурний простір.
2. Орієнтація на наукові дослідження, результати яких сприятимуть ефективній розбудові в Україні бізнесової, соціальної та гуманітарної сфер.
3. Створення освітньо-наукового кластера, сформованого ВНЗ регіону навколо університету, який є провідним у певній галузі і стає флагманом фундаментальної науки, підтриманої прикладними дослідженнями.
4. Університет має бути орієнтований на формування майбутнього шляхом забезпечення професійного та особистісного зростання студентської молоді. Одним із головних індикаторів успішного університету має стати показник працевлаштування випускників та їхня заробітна плата на першому робочому місці.
5. Робота з викладацьким складом — його всебічний розвиток і реалізація інтелектуального потенціалу. При цьому першочерговим є заохочення наукової та професійної активності, міжнародної та внутрішньої академічної мобільності, організація стажування у провідних університетах країни, Європи та світу.
6. Створення потужного університетського ендавмент-фонду (недоторканного капіталу) шляхом формування позитивного іміджу навчального закладу та налагодження співпраці з випускниками та партнерами.
7. Розуміння університету як платформи для розвитку місцевих громад і підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки.
Перехід до повноцінного громадянського суспільства потребує змін у свідомості громади в цілому й університетського колективу зокрема: має відбутися зміщення акценту з посади керівника, яку обіймає та чи та особа, на саму особу, яка відповідає цій посаді й вимогам до неї. Університетам потрібні лідери, здатні усвідомлювати суть сучасних інноваційних перетворень у системі вищої освіти України, здатні бачити шляхи реалізації цих перетворень і організувати роботу колективу задля втілення цих перетворень у життя.
— Ви накреслили досить масштабну програму, яку втілити буде дуже непросто. Окрім того, така значна пертурбація позначиться на роботі кожного закладу в плані виконання сьогоднішніх завдань.
— Можливо. Але це потрібно робити. І починати треба вже сьогодні. Тактична реалізація поставлених цілей має передбачати впровадження комплексу взаємопогоджених реформ і заходів щодо започаткування пілотних проектів у всіх структурах новоствореного університету. Прикладом такого проекту, який розроблено групою українських учених, є освітньо-науковий кластер регіональних навчальних закладів. Підхід пілотних проектів дасть змогу в короткий термін і з максимальною ефективністю змінити вектори розвитку навчального закладу без потрясінь для його колективу та з урахуванням як особливостей самого закладу, так і потреб місцевої громади, території та країни в цілому. Пілотний підхід передбачає розгляд наявної ситуації як стартової — такої, що враховує здобуток, отриманий під час перебування на посаді попередніх керівників ВНЗ, і не ставить у фокус уваги критику їхньої діяльності. Як основна рушійна сила майбутніх кроків на шляху здійснення реформ в академічній сфері має бути професійний потенціал науково-педагогічних кадрів та студенти університету.
Трансформація регіональних університетів, що є об’єктивною необхідністю, потребує логічних і послідовних дій, які спираються на ретельно розроблені проекти, з додатково визначеними індикаторами діяльності й потребують апробації у конкретному регіоні. Таким регіоном може стати Черкащина.
Владислав КИРЕЙ, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олег КУКЛІН. Народився 1961 року у м. Шауляй (Литва). З 1984 року постійно проживає у м. Черкаси. У 1984 році закінчив Ризький технічний університет (Латвія) за спеціальністю «Технологія машинобудування», кваліфікація — інженер. У 1998 році закінчив Академію економіки м. Лейпциг (ФРН) за спеціальністю «Економіка та управління освітою», кваліфікація — менеджер. З 2000 року — директор Черкаського державного бізнес-коледжу. У 2001 році присуджено науковий ступінь кандидата педагогічних наук. У 2011 році в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана захистив дисертацію за спеціальністю «Економічна теорія та історія економічної думки», науковий ступінь — доктор економічних наук. У 2013 році присвоєно вчене звання професора кафедри економічної теорії та міжнародної економіки. За сумісництвом — професор кафедри економічної теорії та міжнародної економіки Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Кандидат у майстри спорту з плавання.
Ми в Google+