Криваве протистояння в центрі столиці, загибель людей на Майдані, нестабільна ситуація в країні — такими були реалії нашого життя впродовж кількох місяців. Вони викликали надзвичайне психологічне напруження у суспільстві. За даними медиків, нині різко збільшилася кількість пацієнтів із посттравматичними психозами. У деяких людей загострилися соматичні захворювання. А події останніх днів, що поставили країну на межі війни і миру, взагалі можуть стати фатальними для психологічного стану багатьох людей.
Що потрібно зробити, щоб цього не сталося, як допомогти людині, чия психіка зазнала важких ушкоджень, — про це наша розмова з фахівцем, який має величезний досвід надання психологічної допомоги постраждалим сумнозвісного «Норд-Осту», Беслана, біженцям з гарячих точок тощо, професором Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця Олегом ЧАБАНОМ.
— Олегу Созонтовичу, як ви оцінюєте стан психологічної напруги в суспільстві?
— Щодня я консультую кілька людей з гострими стресовими реакціями та посттравматичними психічними розладами, які виникли внаслідок надмірної психологічної напруги. Передусім це ті, хто був на Майдані. Втім, проблеми є не лише в них, адже ці події — як атомний вибух: люди гинуть в епіцентрі, але є друга хвиля, яка руйнує будинки, вбиває і травмує. Так само психотравма починає лупити по близьких і рідних тих, хто був на Майдані, по їхніх знайомих, вона котиться далі і ранить учасників миротворчих акцій, лікарів, журналістів. З такою проблемою я зіткнувся, коли у складі урядової медичної делегації працював із заручниками «Норд-Осту». Отже, нам довелося надавати психологічну допомогу не тільки постраждалим, а й лікарям і навіть психологам. Пізніше це було підтверджено роботою в Беслані — виявилося, що потрібно надавати психологічну допомогу лікарям невідкладної медичної допомоги. Ми всі соціальні істоти, маємо почуття і не можемо відгородитися від того, що відбувається. Одразу після протистояння на Майдані, особливо після 20 лютого, кількість психологічних проблем різко зросла.
— Як відрізнити психологічну проблему, яка потребує лікування, від звичайного нервового стану?
— Перш за все потрібно зрозуміти, що психологічна травма внаслідок цих подій не є нашою повсякденністю. Наприклад, ми готові до проблем на роботі, в родині, з дітьми. Але не готові до раптових психотравм, які виходять за межі нашої адаптації, адже цивільних людей, на відміну від військових, не готують бути в ситуації війни. Людина не може впоратися з такою психотравмою. У неї в голові постійно крутиться негативна картинка (флешбек).
Один з моїх пацієнтів розповідав: «Випивши снодійне, засинаю, і мені постійно сниться вбитий друг. Я розумію, що це сон, хочу прокинутися, але не можу. Мені кажуть: ти повинен виспатися, а я не хочу спати, щоб не бачити цих картинок». Це, до речі, причина того, що чоловік припинив вживати снодійні препарати і прийшов до фахівця. Якщо такі флешбеки стають нав’язливими, викликають важкі переживання, потрібно шукати допомоги. Наголошую на цьому, адже самостійно людина з цим впоратися не зможе.
Нині я бачу проблеми стресових розладів у тих, хто пережив такі ситуації в Грузії, Абхазії, Вірменії. У них пробудилися жахливі спогади. Днями консультував молодого чоловіка з Вірменії, який живе в Києві багато років. Після подій на Майдані він перестав спати, бо згадав, що було з ним тоді. Розумієте, який альбом спогадів ми носимо в голові? Ще одна проблема, з якою людина не зможе впоратися самостійно, — депресія, апатія. Такі випадки часто спостерігали після землетрусів, коли людина сидить у ступорозному стані, замість того щоб відкопувати, шукати близьких.
— Що робити в таких випадках?
— Людині потрібно звертатися до профільних фахівців. Як мінімум діагностикою допоможе кожен. Психолог опрацьовує проблему здорової людини, в якої виникли певні труднощі, психотерапевт працює з хворобами, але без медикаментів, психіатр — за допомогою препаратів. Головне — звернутися до справжнього фахівця, інакше допомога обернеться шкодою.
Я бачив такі помилки, коли ми працювали із заручниками. Людина розповідала і не могла зупинитися. А фахівець лише слухав: «Та ти що? А він як, наставив автомат?» Якщо не відгородишся і не поведеш пацієнта за своїм сценарієм, то не вартий шеляга як лікар. Ти лише активізував його психотравму. Помилково вважати, що бесіда позбавляє людину від проблеми. Катарсис через виговорення — один з методів, але не кінцевий. Фахівці володіють психотехніками, які повинні повернути людину в реалії, вимкнути жахливий флешбек. Тому я за те, щоб з такими людьми працювали саме фахівці.
У перші дні на Майдані робили багато психологічних дурниць, коли з людьми, які мали гостру реакцію на стрес, працювали альтруїсти, котрі хотіли допомогти, але не знали як. Нині там починають працювати фахові психологи. До цього долучився український Науково-дослідний інститут соціально-судової психіатрії. Первинну допомогу надають на місці, а за потреби ми госпіталізуємо людей.
— А що робити людям, які не зазнали таких важких психологічних травм, але теж страждають: високий тиск, головний біль, нервова поведінка, серцево-судинні проблеми?..
— Звичайно, на всіх психологів не вистачить. Та й не треба. Я вважаю: якщо людина може зі своєю психотравмою впоратися сама, психотерапевт їй не потрібен. Для них кілька порад. Передовсім не тримати свої переживання в собі, не бавитися в мужність, не експериментувати з препаратами. Снодійні знижують когнітивні функції мислення, негативно впливають на працездатність. Наприклад, людина почала трохи краще спати, але нічого не тямить на роботі. Тобто в одному допомогло, зате зашкодило іншим функціям організму.
Деякі люди вважають, що проблему можна залити алкоголем, але це не так. Такий спосіб діє певний час, а потім буде лише гірше. Друге — не заглиблюватися в себе. Людина — істота соціальна. Те, що відбулося, відбулося не в ній, а в соціумі, тому і звільнятися від своєї проблеми вона повинна через соціум. Потрібно йти до тих, хто тебе розуміє, в кого є життєвий досвід, особливо переживання складних ситуацій. Ці люди й говорять по-іншому. Це природні психотерапевти. Біля них потрібно побути, тому що їхнє життя показує: хоч би яка катастрофа трапилася, потрібно жити далі. Якщо поряд з вами таких немає — просто йдіть до людей, хоча б у магазин. Пацієнт мені розповідав: «Пішов у супермаркет, бачу — маленька дівчинка шукає маму. І мене як блискавка осяяла: ось для кого ми живемо». Для деяких людей важливий не космос, а земля з травою.
— Що краще в таких ситуаціях: змушувати себе працювати чи відпочити?
— Потрібно бути готовим до того, що ваша працездатність буде не дуже високою, проте краще працювати, бути в колективі, добиратися до роботи маршруткою, тролейбусом. Позаяк люди поряд з вами мають такі самі переживання, відбувається об’єднання. Створюється гурт травмованих людей, але тим самим зменшується внутрішня напруга. Часто мої пацієнти повторюють фразу — як їм важко. Тож людині потрібно побачити, що камінь на її душі не є чимось унікальним. Корисна фізична праця: мити вікна, прати, прибирати будинок до втоми. Пересидіти вдома неправильно, це означає ще більше закріпити свій альбом спогадів.
— Є багато випадків, коли в молоді, яка виборювала свободу, виникає депресія й інші психологічні проблеми. Що робити з цим?
— Такі розлади можуть з’явитися, якщо виявиться, що все, що відбулося, — марно. Я називаю це синдромом Йосифа К — на ім’я героя Кафки «Процес». Людина невинна, але її ведуть на страту і періодично гублять. І вона сама розшукує своїх конвоїрів. Це соціальний нігілізм. Для України актуальний римський вислів: кожен сенатор — достойна людина, сенат загалом — свиня. Якщо люди не побачать змін, виникне запитання: за що ми проливали кров?
Один з маркерів таких змін — рівень корупції. У світі дуже мало країн, де корупція близька до нуля. Одна з них — Сингапур. Щоб подолати корупцію, там знадобилося 40 років. Причому умови були дуже жорсткими: якщо ти не хочеш мати в країні корупцію, будь готовий до того, що твій друг сяде в тюрму за твоєї допомоги. У нас це вважається аморальним. А для них очевидно, що корупціонер — той, у кого зарплата 2 тисячі гривень, проте катається на машині за 100 тисяч доларів.
Тепер повертаємося до нашої країни. Люстрація — це повна зміна всієї влади. Чи можна зробити це одним кроком? Навряд. Але люди хочуть результату вже зараз, і тут виникає психологічний конфлікт. Справедлива правова держава потребує терпіння. Соціальний капітал — це ступінь економічної вигоди від соціальних зв’язків. Після Другої світової війни найшвидше відновила економіку Німеччина. Чому? Відповідь лише психологічна. В Німеччині був високий рівень соціального капіталу — коли громадяни довіряють інститутам влади. Вони зрозуміли: ми всі — німці.
Гадаю, коли в Україні рівень соціальної довіри буде встановлено, це стане серйозним кроком до подолання корупції. Нині рівень соціального капіталу дуже низький.
— А що робити людям, які є соціальними нігілістами?
— Вірити. Небесна сотня це довела. В 2004 році я найбільше був вражений не Майданом, не Ющенком, а маршруткою, в якій люди раптом заспівали гімн України. І ось тоді я зрозумів, що живу в Україні. Та маршрутка з 2004 року доїхала до 2014-го, тільки в іншому варіанті. 2014-го народ зрозумів, що може на щось впливати. Хай там що робили попередні керівники — вони запустили самосвідомість. Такого раніше не було. Якщо ти відчув смак свободи, ти вже від неї не відмовишся.
— Що ви порадите робити журналістам?
— З одного боку, журналісти перебувають у групі ризику щодо психологічних травм. Тож для них усі поради, про які ми говорили, підходять стовідсотково. Обговорюйте ситуації, створюйте незалежні журналістські клуби, спілкуйтеся з колегами, які працювали в гарячих точках. Водночас журналісти мають визнати відповідальність за те, що роблять. Навіть коли ще не було Майдану, якими були наші новини?
Якось мене запросили на один з каналів. Поки чекав своєї черги, рахував: дев’ять сюжетів з мінусом і лише один — з плюсом. Скільки наших пацієнтів мають загострення саме тому, що мас-медіа подають події аж надто докладно! Не можна з трагедії робити телевізійне шоу. Треба бути незалежними й подавати інформацію об’єктивно, а не смакувати сцени насильства.
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОCЬЄ «УК»
Олег ЧАБАН. Народився 1955 року. Завідувач відділу пограничних станів Українського НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології МОЗ України, професор кафедри загальної та медичної психології і педагогіки Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Доктор медичних наук. Автор 280 робіт, зокрема трьох підручників з психіатрії та медичної психології, двох монографій.