У рубриці «Державний інтерес» в «Урядовому кур’єрі» від 20 березня 2014 була надрукована стаття Лариси Дацюк «До сертифіката оцінювача — без перепон», в якій зверталася увага на необхідність щонайшвидшого удосконалення системи оцінювання майна в Україні. Квінтесенція статті в тому, що Фонд державного майна України (ФДМУ) нібито всупереч Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» видав наказ від 10.06.2013 р. №799, яким оцінювачам окрім проходження спеціальних курсів запропоновано оволодіти ще й спеціальною програмою, котра дає змогу визначати середню ціну об’єкта на основі порівняння подібних до нього.
За тіньовий гонорар — кручу-верчу
Мотиви оцінювачів зрозумілі. На їхній погляд, навіщо створювати і запроваджувати якісь програми оцінки
майна. Достатньо, щоб спеціаліст мав сертифікат на цю діяльність, а далі він самостійно без будь-якої програми визначатиме вартість оцінюваних об’єктів у ручному режимі на свій розсуд. Але проблема полягає в тому, що оцінка майна і дійові особи у цьому сегменті надання послуг — це одна з найбільш корумпованих сфер в економіці держави. Нинішня оцінна система уможливлює заниження вартості об’єктів у десятки і навіть сотні разів, формально не порушуючи при цьому положення узаконених методик. Досвід продажу багатьох — навіть стратегічних підприємств державної власності — дає змогу впевнено стверджувати, що оцінні фірми, відібрані на підставі проведеного Фондом держмайна «конкурсу», за відповідний тіньовий гонорар на замовлення майбутнього (попередньо узгодженого з Фондом) покупця встановлювали сміхотворну вартість запланованих на продаж об’єктів. Бюджет України з цієї причини втратив і продовжує втрачати мільярди гривень.
Для підтвердження сказаного наведу конкретні приклади. Відомо, що в усьому світі постійно зростає попит і, відповідно, ціна на такий кольоровий метал, як титан, на сировину для його виплавляння, на устаткування та вироби з нього. Споживачі цієї продукції — аерокосмічна галузь, атомна енергетика, літакобудування, машинобудування взагалі тощо. Одними з найбільших у світі є Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК) та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ІГЗК), де видобувають титанові руди. На стратегічному Запорізькому титано-магнієвому комбінаті (ЗТМК) з ільменіту виробляють титанову губку. ПрАТ «Кримський Титан» займає приблизно 2% світового ринку з виробництва і продажу двоокису титану (ТіО2). Цю продукцію виготовляє також «Сумихімпром». Двадцять п’ять років тому титанова галузь в Україні потужно працювала.
Настав час приватизації. І що ми бачимо: українські найчесніші та найоб’єктивніші оцінювачі в особі, наприклад, приватного підприємства (назвемо його «Б. М.») оцінили пакет акцій «Кримського Титану» розміром 51% (тобто контрольний пакет) усього у $80 мільйонів. І це при тому, що ринкова ціна зазначеного пакета акцій цього унікального підприємства в разі продажу на відкритому аукціоні могла досягти $1 мільярда. Тобто оцінку пакета акцій було занижено відносно його ринкової вартості більш ніж у 10 разів. Потім Фонд держмайна разом із попереднім Кабінетом Міністрів потурбувався про те, щоб під час продажу цього пакета акцій не було ніякого аукціону. І щоб власником «Кримського Титану» стала раніше узгоджена компанія. У підсумку бюджет України недоотримав орієнтовно 800—900 мільйонів доларів США.
А далі ще цікавіше. Запорізький ТМК, який кілька років тому генерував чистий прибуток на рівні ~ $35—40 мільйонів і вартість якого, за оцінками експертів, становить ~ $600—800 мільйонів, віддали безкоштовно одній з компаній, яку в ЗМІ пов’язують з одіозним вітчизняним олігархом. Для цієї оборудки вигадали схему, згідно з якою майновий комплекс ЗТМК внесли у статутний фонд спеціально створеного спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Це ТОВ нібито планує провести модернізацію ЗТМК, для чого другий (крім держави) учасник товариства пообіцяв внести необхідні для реконструкції підприємства гроші. Така собі красива легенда про Нью-Васюки, завдяки якій Україна знову ж таки втратила стратегічний комбінат, не отримавши жодної копійки в державний бюджет.
Читачі запитають: а до чого тут оцінювачі? Відповідаю. Для створення названого ТОВ необхідна була оцінка вартості цілісного майнового комплексу ЗТМК. І «Б. М.» виконало свою історичну місію, оцінивши ЗТМК в 717 мільйонів гривень. Що, на думку експертів, у 7—10 разів дешевше, ніж реальна ринкова вартість цього комбінату.
Можна припустити, що співпраця «Б. М.» з компаніями олігарха виявилася дуже плідною у фінансовому плані для обох названих суб’єктів підприємницької діяльності. А тому на завершення побудови «вертикально інтегрованої системи у титановій промисловості України» (так тепер по-науковому називають відверто нахабний дерибан галузі) поставили ВАТ «Сумихімпром». Це єдиний в Україні комбінат, який виробляє крім двоокису титану ще і фосфорні добрива.
Якщо красти, то мільярд
У демократичній державі виробництво фосфорних добрив було б золотою жилою. Але в Україні так не сталося. Точніше — золота жила функціонує. Але користується нею аж ніяк не держава, яка є власником «Сумихімпром»: нині Фонд держмайна готує підприємство до приватизації. І знову на арену виходять ті ж самі оцінювачі. Унікальний комбінат знову ж таки оцінили в сміхотворну суму 405 мільйонів гривень. Замовники і виконавці в цьому керованому казино щодо пограбування держави ті ж самі.
Апетит приходить під час їжі. Процес пішов. Якщо кохати, то королеву. Якщо красти, то мільярд (мільйона зараз недостатньо). На порядку денному стоїть питання найбільш привабливих у галузі активів — стратегічних гірничорудних комбінатів, що видобувають титанові руди, а саме ВГМК та ІГЗК. За оцінками фахівців, ці комбінати приносять чистий прибуток у розмірі ~ $350 мільйонів на рік. Скільки вони платять рентних платежів і податків у бюджет держави — це зовсім інша історія. Хай її вивчають компетентні органи. Нам важливо підкреслити, що крім титану на ВГМК видобувають цирконій та ще деякі рідкісні метали, які, до речі, необхідні для організації замкнутого циклу виробництва ядерного палива. Реально ціна кожного з цих комбінатів під час їхнього продажу на відкритому аукціоні може становити ~ $3—5 мільярдів. Але за допомогою українських сертифікованих оцінювачів із відповідних «бюро» може так статися, що бюджет держави зовсім нічого не отримає від продажу цих об’єктів.
Запланований сценарій примітивно простий. Обидва комбінати вже десятий рік поспіль перебувають у кабальній оренді «Кримським Титаном». За оренду цих двох діамантів у короні титанової промисловості України бюджет держави отримує копійки — мізерні суми порівняно з прибутками орендаря. Згідно з напрацьованою легендою право на продовження грабіжницької оренди названих комбінатів у останні п’ять років «Кримський Титан» отримав завдяки тому, що секретарка чи якийсь інший клерк Фонду державного майна свого часу «випадково» забули відправити «Кримському Титану» листа з попередженням про непродовження оренди ВГМК та ІГЗК. Тому тепер, щоб повністю вивести ці комбінати із власності держави, ставка робиться на оцінювачів. Вони повинні збитки, яких завдав державі орендар, представити у вигляді нібито «поліпшення» майна комбінатів. І, відповідно, тоді орендар матиме переважне право приватизувати (зрозуміло, за намальованою оцінним «бюро» мізерною вартістю) без будь-якого аукціону ці найкращі гірничозбагачувальні комбінати України.
Тобто сценарій має такий вигляд: ви надали певній особі в оренду свою квартиру чи будинок; орендар ваші меблі з квартири викинув і завіз в оселю свої меблі. Строк оренди закінчився. Орендар повинен виїхати з квартири разом зі своїми меблями. А ви вирішили продати цю квартиру. Але орендар заявляє, що, оскільки в квартирі стоять його меблі, то він має першочергове право на купівлю цього житла за заниженою ціною. Із вимогою власника житла, щоб орендар вивіз із квартири принесені меблі і пішов геть, останній не згоден. Для реалізації плану рейдерського захоплення через приватизацію орендованої квартири орендар залучає найчесніших оцінювачів і українські суди.
В усіх наведених вище прикладах сертифіковані оцінювачі майна, які грають вирішальну роль у розглянутих кримінальних виставах, не планують у майбутньому зустрічі зі слідчими Генеральної прокуратури. Законодавством про оцінку майна це не передбачено. На крайній випадок власник або власники оцінного «бюро», коли запахне смаленим внаслідок проведеної оцінки на замовлення, від’їдуть до Ізраїлю чи іншої країни, яка не екстрадує своїх громадян. А тому Україні необхідно під час удосконалення законодавства в сфері оцінної діяльності в першу чергу передбачити жорстку майнову і навіть кримінальну відповідальність за занижену оцінку об’єктів. Треба вилікувати хворих на клептоманію оцінювачів і викоренити цю епідемію з економічного простору нашої держави.
Гарної юшки з дешевої риби не буває
Аби усунути корупційні ризики у процесі надання послуг щодо оцінки об’єктів майна, у лютому-березні 2014 року у Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти (№4291-1 від 27.02.2014 та № 4292-2 від 07.03.2014). У них передбачено позитивні зрушення в напрямі усунення псевдозаконного під∂рунтя для функціонування корупційних схем у сфері оцінки майна. Сказане стосується заміни поняття «оціночна вартість майна» на «ринкову вартість майна», а також намагання виключення можливостей для посадових осіб Фонду державного майна України впливати на підбір суб’єктів господарювання приватної форми власності з визначенням їх як органів, уповноважених здійснювати оцінку майна, та ряду інших важливих питань. Однозначно ці законопроекти заслуговують підтримки і ухвалення Верховною Радою.
Окрім цього, потребує негайного посилення відповідальність оцінювачів та суб’єктів оцінної діяльності за заниження вартості оцінюваного майна. Викликає подив і сміх крізь сльози запроваджена в Україні практика, коли суб’єкту оцінної діяльності, а саме приватному підприємству, що має зареєстрований статутний капітал аж 10 гривень (як, наприклад, назване вище «Б. М.»), Фонд держмайна доручає здійснювати оцінку підприємств державної власності вартістю кілька мільярдів гривень. Це нонсенс. У будь-якій демократичній європейській країні таке навіть у нічному жахітті нікому не привидиться. Бо оцінювати вартість майна визначних дорогоцінних об’єктів повинні всесвітньо відомі найавторитетніші компанії, фінансові активи яких співмірні з вартістю об’єктів оцінки. А тому в законодавство України треба внести норми та положення, згідно з якими суб’єкти оцінної діяльності повинні купувати у держави спеціальні ліцензії. Таку практику запроваджено в нас у банківській сфері, під час реєстрації страхових компаній тощо.
При цьому встановити градацію ліцензій залежно від їхньої вартості. Відповідно, дозвіл на діяльність з оцінки об’єктів поставити у залежність від вартості придбаної суб’єктом підприємництва ліцензії. Треба передбачити у законодавстві, що дороговартісні об’єкти мають право оцінювати лише ті суб’єкти господарювання, які придбали у держави найдорожчу ліцензію і спроможні відповідати за якість оцінки своїми активами.
Що ж до відшкодування втрат держбюджету від псевдоприватизації названих вище об’єктів титанової галузі, то така можливість безумовно є у нинішньої влади: потрібні лише бажання і політична воля. Стосовно долі Запорізького титано-магнієвого комбінату, то спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації наприкінці 2013 року запропонувала Кабінету Міністрів скасувати свої постанови щодо приватизації ЗТМК і вжити заходів для прозорої приватизації цього комбінату.
Сподіваємося, що за нової влади адекватну оцінку оцінювачам усіх названих вище об’єктів урешті-решт дасть Генеральна прокуратура України. Термінова реалізація зазначених заходів дасть змогу уникнути перспектив перетворення титанової галузі зокрема та економіки України в цілому в сумнозвісний «Титанік».
Валерій МАЗУР,
член-кореспондент НАН України,
міністр промисловості України у 1995—1997 рр.