Наприкінці 1917 року Українська Центральна Рада, яка очолила національний визвольний рух, не визнала Раду Народних Комісарів РСФРР, що зумовило відкритий збройний конфлікт. Внутрішні суперечності в Центральній Раді між представниками Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) 18 січня 1918 року призвели до відставки уряду Володимира Винниченка. В умовах загострення суспільно-політичної кризи сформувався новий уряд на чолі із Всеволодом Голубовичем.
Другий глава уряду України (з 29 січня по 29 квітня 1918 року) народився в лютому 1885-го в селі Молдовка тепер на Кіровоградщині в сім’ї священика. Після закінчення духовної семінарії вступив у Київський політехнічний інститут. 1915-го отримав диплом інженера-будівельника залізничних шляхів.
Політичну діяльність пов’язав з Українською партією соціалістів-революціонерів, програма якої передбачала перебудову капіталістичного ладу на соціалістичний, націоналізацію життєво важливих галузей господарства і соціалізацію землі, національно-територіальну автономію України.
Всеволод Голубович став активним партійним функціонером. У червні 1917 року на з’їзді УПСР його ввели до складу її центрального комітету, згодом — до складу Центральної Ради, обрали членом Малої Ради. В коаліційному уряді — Генеральному секретаріаті, очолюваному Володимиром Винниченком, Всеволода Голубовича призначили на посаду генерального секретаря шляхів, а також торгівлі і промисловості.
Незважаючи на важке становище через наступ червоних військ, зусилля Ради Народних Міністрів УНР на чолі з Голубовичем були спрямовані на стабілізацію внутрішньої ситуації. До активу уряду слід зарахувати заходи, які юридично впорядковували українську державність. Серед них заміна російського герба на український Тризуб, введення грошової одиниці — гривні, прийняття рішень про українізацію, громадянство УНР, про введення на території України григоріанського календаря замість юліанського. За новим літочисленням після 16 лютого одразу настало 1 березня 1918 року.
Українська Народна Республіка, не спроможна самостійно відстояти своє існування у боротьбі з більшовиками, звернулася по іноземну допомогу. 27 січня 1918 року було підписано окрему Брест-Литовську угоду між Українською Центральною Радою і Німеччиною та її союзниками. Проте визнавши УНР незалежною державою, німецько-австрійські війська протягом лютого — квітня 1918 року окупували майже всю Україну.
Всеволод Голубович був одним з наймолодших (33 роки) керівників українських урядів у їхній історії. Йому, мабуть, бракувало досвіду в питаннях державного управління, на відміну від керівника попереднього уряду Винниченка — харизматичного лідера, який умів зазирнути у майбутнє. Не додала популярності уряду і так звана справа фінансиста А. Доброго, коли на початку квітня 1918 року його таємно заарештували в Києві і вивезли у невідомому напрямку.
Спонтанні й непродумані дії молодих патріотично налаштованих урядовців, які, можна припустити, свідомо пішли на такий крок для усунення злочинця А. Доброго від політичної діяльності, призвели до загострення конфлікту між Центральною Радою і німецьким командуванням. Володимир Винниченко писав: «От це й послужило для німецьких генералів приводом покінчити з Центральною Радою» («Відродження нації»). Окупанти, переконавшись у неспроможності Центральної Ради й уряду забезпечити виконання продовольчих поставок і придушити революційний рух, що набирав обертів, 29 квітня 1918 року розігнали їх і встановили авторитарний режим гетьмана Павла Скоропадського.
Німецька вояччина, щоб виправдати державний переворот і скомпрометувати уряд Голубовича, у червні 1918 року організувала гучний судовий процес, на якому колишнього главу уряду із свідка перетворили на обвинувачуваного і засудили на два роки ув’язнення. Його звільнили у грудні того самого року після революції в Німеччині та падіння гетьманського правління.
Влада в Україні перейшла до Директорії УНР, де провідна роль належала УСДРП, а есери виявилися в опозиції. Всеволод Голубович знову займався партійною роботою, виконував різні доручення ЦК.
У червні 1920 року його заарештували більшовики, а надзвичайний трибунал, який розслідував «справу ЦК УПСР», засудив до 5 років таборів. Звільнили за амністією наприкінці 1921-го. Він працював інженером-будівельником, згодом завідував відділом в Українській раді народного господарства.
У березні 1931 року Всеволода Голубовича знов заарештували і позбавили волі у справі «Українського національного центру», який нібито ставив за мету ліквідувати радянську владу. Помер політик 16 травня 1939 року в ярославльській тюрмі.
У незалежній Україні 2005 року на згадку про нього було випущено ювілейну монету «Всеволод Голубович».
Вольт ДУБОВ,
публіцист, дослідник історії виконавчої влади України
для «Урядового кур’єра»