Нещодавно Суми облетіла жахлива звістка: на одній із зупинок громадського транспорту на вулиці Харківській 69-річна жінка випала з маршрутки на дорогу, вдарилася головою об асфальт і за добу, не опритомнівши, померла в лікарні. Через кілька днів на тій вулиці трапився такий самий випадок, але вже, на щастя, без летального фіналу. Також немолода жінка випала з маршрутки через відчинені двері, зазнала забоїв і змушена тривалий час лікуватися. За обома фактами порушено кримінальні провадження, слідство триває і сподіваємося, що винних покарають.

Але, на превеликий жаль, наведені два приклади — лише крапля в морі пасажирсько-водійських неприємностей, які трапляються під час поїздок у громадському транспорті. І не тільки в Сумах.

Днями прочитав повідомлення, що у Кропивницькому чоловікові відірвало палець дверима, що раптово зачинилися, в Тернопільській області на повному ходу випали двоє хлопців. Як пояснив один із них, узявся рукою за ручку дверцят, а вони взяли і… відчинилися.

Тож чи не час традиційне застереження в метро «Обережно, двері зачиняються!» у маршрутках, автобусах, трамваях і тролейбусах доповнити словом «відчиняються»? Але чи вплине це на безпеку руху? До того ж, хто знає, коли саме ті злощасні двері самі відчиняться?

Не треба бути глибоким аналітиком чи стратегом, щоб збагнути, що в таких ситуаціях об’єктами уваги правоохоронців стають двоє: пасажир і водій. Стосовно другого, то сумнівів немає: саме людина за кермом відповідає за безпеку тих, кого перевозить, і має замикати на собі відповідні гарантії. Але одна річ неуважність чи й інколи відверте ловіння ґав, а інша — поганий технічний стан маршруток і автобусів, про що всім добре відомо.

Якщо для прикладу взяти Суми, то переважна частина пасажирського транспорту новенька, чиста, доглянута. У такому проїхати — саме задоволення. Тільки ж не вся — є і зношена. Буває, курсують такі експонати, які через рік-другий можна відправляти хіба що на ретровиставки: згори або крізь скло протікає дощова вода, дверцята то заїдає, то відпускає (затиснуті ноги-руки-курточки-портфелі стають звичними), рух стрибкоподібний, інші рахуби, що впливають на безпеку. Буває, що пасажири роблять зауваження водієві, а той розводить руками: а що можу зробити, якщо господар не дає грошей на ремонт — тільки на бензин-газ-солярку і вистачає.

У країні є інспекції та служби, які відповідають за технічний стан пасажирського транспорту, але як саме відповідають — важко пояснити. Ото вже коли спіткає лихо, шукають хоч якісь відповіді чи пояснення. Не можна не брати до уваги і персональної відповідальності водіїв. Приміром, сідаючи в маршрутку, знаю кількох в обличчя — як правило, уважні, коректні, доброзичливі. Однак не всі. Трапляються й буркітливі, вічно чимось або кимось не задоволені. З таким їхати — краще пройтися пішки, бо на власному водійському досвіді впевнився: кепський настрій за кермом може спричинити біду.

Є й інша категорія — кермувальники-семиділухи. Вони під час руху примудряються не тільки рулювати, а й займатися іншими справами. Свого часу в Сумах один із пасажирів зняв на відео такого: лівою рукою кермував, правою — міняв батарейку в годиннику та ще й розмовляв по мобільному, притиснувши апарат до плеча.

Ось і вся безпека руху.

Проте хоч би якими були обставини поїздки, сам пасажир повинен передовсім дбати про себе. Надто це стосується літніх людей, які не в змозі швидко відреагувати на небезпеку, можуть щось недочути, недобачити, не зрозуміти. Та чи тільки вони? Статистика свідчить, що неприємності чигають і на молодих, насамперед підлітків. Адже кожен може оступитися, перечепитися, не втриматися під час руху. І завжди слід пам’ятати: двері можуть розчинитися не тільки на зупинці.

Тож чи є рецепт безпеки? Є. До того ж простий, давній і банальний. Бути уважним і передбачливим завжди і скрізь. Та як любить повторювати колега, якщо вже щось написано в долі, то не обійдеш і не об’їдеш ні конем, ні маршруткою. Хоч і доповнює: береженого і Бог береже.