Ректор Національного педагогічного
університету імені
М. П. Драгоманова
Віктор АНДРУЩЕНКО
Важко знайти людину, яка б не переймалася сьогодні проблемами та перспективами розвитку сучасної загальноосвітньої школи, освіти загалом. Громадський дискурс, що дедалі загострюється, фіксує нагальну потребу модернізації освіти. Якою вона має бути? Про це розмовляємо з член-кореспондентом НАН України професором Віктором Андрущенком.
— Вікторе Андрійовичу, чому саме зараз до вчителя прикута надзвичайна увага громадськості?
— Бо професія вчителя охоплює таке коло завдань, які не під силу жодній іншій категорії працюючих. Долучати дитину до наукових знань, соціально-практичного досвіду, великого світу культури, формувати її світогляд, власну життєву позицію, культуру спілкування — ось основні напрями діяльності вчителя. Зміни останніх десятиріч, зокрема, глобалізація та інформаційна революція, помножені на глибоку суспільну кризу, яка охопила світ, позначились зокрема й на «шкільній справі».
Практично кожна держава світу скорочує видатки на освіту, набирає силу процес її комерціалізації, глибокі суперечності пронизують зміст освіти, вчительська справа стає менш престижною, учні втрачають інтерес до знань. Водночас потреба в освіті не тільки не зменшується, а й зростає. В епоху інформаційної революції знання, інформація, інтелект утверджуються як стратегічний ресурс суспільного розвитку. На мій погляд, дискурс навколо освіти не втратить актуальності до тих пір, поки ми не сформулюємо належні відповіді на виклики сучасного світу.
— Що це за виклики і як вони позначаються на освіті?
— Прийнято розрізняти глобальні й локальні виклики. Перші з них зумовлені процесами глобалізації та інформаційної революції, другі — внутрішніми змінами. Підготовка людини до життя засобами освіти в цих умовах повинна мати інші виміри як за змістом, так і за методиками здійснення навчально-виховного процесу у школі й виші. Зрозуміло, що це під силу тільки новому вчителеві, підготовка якого є стратегічним завданням модернізації нашого суспільства загалом.
— Який зміст ви вкладаєте в поняття «новий учитель»? Чи зможуть себе реалізувати вчителі, підготовлені раніше?
— Новий учитель — це особистість, що відповідає викликам часу. Водночас ця ідея не вимагає розриву з традиційними характеристиками вчителя. Любити дитину, бути патріотом і громадянином світу, носієм гуманістичних цінностей, авторитетом у своїй галузі залишаються ознаками Вчителя. Досвід українського учительства, сформований на методологічних напрацюваннях таких велетнів педагогічної науки як М. Пирогов, К. Ушинський, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, — неоціненне надбання педагогічної освіти і науки. Зрощене на цій основі старше покоління вчителів ніколи не буде зайвим у сучасному педагогічному процесі. Щоправда, для цього вчителі мають істотно підвищити свою кваліфікацію.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова заснував Інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів, підготував наукові розробки, методики і готовий прийняти слухачів.
— Які основні якості мають бути сформовані в учителя, щоб він відповідав вимогам часу?
— Формування педагога-науковця — головна лінія інноваційного процесу в нашому університеті. Як відомо, у минулому «золоте правило» дидактики забороняло нести в школу знання, які не отримали достатньої наукової та практичної апробації. Але те, що вчитель дасть учню сьогодні, завтра виявиться застарілим. Тому треба навчити його здобувати нові знання, навчатися протягом усього життя, нарешті, сформувати цю здатність у своїх майбутніх учнів. Ми нарощуємо науково-дослідницьку складову педагогічного процесу, зміцнюємо науково-педагогічні школи, залучаємо до цього процесу провідних науковців країни. В перспективі наш педагогічний заклад має утвердитись як «дослідницький університет».
В інформаційну епоху новий учитель має блискуче володіти інформаційними технологіями. Задля цього ми «перенавантажуємо» весь навчальний процес, впроваджуємо в нього оригінальний проект, який має назву «Електронна педагогіка». Нещодавно за сприяння Міністерства освіти й науки, молоді та спорту оновили весь комп’ютерний парк університету, розширили електронні можливості наукової бібліотеки, а головне — створили понад 3500 електронних підручників і наукових посібників з педагогічної освіти. Доступ до них безкоштовний також для всіх педагогічних університетів країни. У перспективі кожен студент матиме достатньо часу для спілкування з комп’ютером, працювати в бібліотеках кращих університетів світу. Останнє має стати нормою й умовою професійної педагогічної підготовки майбутнього вчителя.
Сучасний учитель має вільно володіти державною й однією-двома іноземними мовами. У цьому плані ми реалізуємо Програму мовних стратегій. Більшість інформаційних носіїв та програм нині є англомовними. Англійською спілкується переважна більшість людей світу. Вчителеві, який має нести в учнівську аудиторію новітню інформацію, англійська мова потрібна, як повітря.
Новий учитель має бути адаптований до сучасних реалій життя. Це завдання розв’язується шляхом розширення практичної складової навчально-виховного процесу. Ознайомча, культурологічна, педагогічна, науково-дослідницька — такі основні види практики реалізуються в нашому університеті. Підготовка нового вчителя за сегментом педагогічної практики вважається ефективною тоді, коли випускник без додаткових зусиль може ввійти в учнівську аудиторію й працювати на рівні з досвідченими педагогами.
І ще про одне. Новий учитель має бути глибоким психологом, соціальним працівником, організатором виховної роботи у колективі, знати основи права, маркетингу і менеджменту, бути естетично розвиненою і фізично досконалою особистістю. А це означає, що в педагогічному університеті необхідно створити можливості для навчання студентів за кількома напрямами й спеціальностями. Цікаві напрацювання в цьому має наш Інститут мистецтв. Окрім традиційних спеціальностей, розглядаються можливості підготовки диригентів народних хорів, керівників фольклорних ансамблів, культурологів, менеджерів шоу-бізнесу, експертів з культурних цінностей для митної служби тощо.
Не менш привабливі й плани Інституту української філології щодо підготовки літературних редакторів, менеджерів видавничої справи, бібліографів. Історичний факультет започатковує підготовку музеє- і документознавців, менеджерів державних установ та громадських організацій. Інститут іноземних мов започатковує підготовку перекладачів, літературо- і культурознавців... Дехто може висловити сумнів: а до чого тут учитель?
У сучасному середовищі, особливо в селі, та і в малих містах, окрім учителя, нікому більше займатися гуманітарними питаннями. Тому саме через підготовку майбутнього вчителя як гармонійної особистості педагогічні університети повинні очолити боротьбу проти псевдокультури, за створення й постійне відродження високої гуманітарної аури в суспільстві.
— Які конкретні кроки робляться в країні для реальної модернізації педагогічної освіти?
— Нещодавно це питання розглядалося на засіданні Асоціації ректорів педагогічних університетів України за участю посадовців з профільного міністерства та наукових інституцій. Ухвалено рішення про створення робочої групи, завданням якої є розробка Концепції підготовки нового вчителя для України і європейського простору XXI століття.
Але... Сьогодні вчителі в Україні страйкують. Рівень їхньої заробітної плати не дає змоги не те що мріяти про «світле майбутнє», а й про елементарно гідне існування. Чи розглядаються ці питання ректорами педагогічних університетів?
— Власне, низький рівень оплати праці вчителя якраз і є головною перепоною, яка заступає дорогу до школи нашим випускникам. Останні акції освітян, здається, не залишилися непоміченими. Підвищення заробітної плати на 20% — це перемога. Однак рівень оплати праці вчителів ще далеко не відповідає тому інтелектуальному вкладу, який вони вносять у розвиток суспільства. Як на мій погляд, це питання має стати предметом особливої уваги Президента України, Верховної Ради і уряду. Можливо, для підтримки вчительської справи слід передбачити відповідні державні внутрішні й зовнішні позики. З другого боку, місцеві громади мають також сказати своє вагоме слово.
— Складність професії і обмежене фінансування об’єктивно зменшують кількість молодих людей, які прагнуть стати вчителем. Чи відчуваєте ви нестачу охочих вступити до вашого університету?
— Певні труднощі відчуваються. А в цьому році, коли кількість випускників загальноосвітніх шкіл зменшується майже вдвічі, вони стануть ще відчутнішими. Щоправда, в нашому університеті конкурс практично на всі спеціальності становив в останні роки від 2,5 до 10 осіб на одне місце. В інших педагогічних закладах, особливо в районних містах, ситуація гірша. Тому університети мають шукати свого майбутнього студента через різноманітні конкурси, предметні олімпіади, взаємодію зі школами.
Так зване «незалежне оцінювання» підриває цей процес. Загалом, відзначаючи його відомі переваги, хотілося б, щоб воно не перетворювалось на своєрідну монополію на «перепустку до університету». Треба враховувати всі форми оцінювання готовності майбутнього студента до навчання в університеті. Найбільше знають випускника, звичайно, вчителі. Тому одним з основних документів, який має надавати абітурієнт при вступі, є шкільний атестат зрілості.
Я особисто не вірю в міфи про «переписування шкільних журналів», інші форми так званого заробітчанства на оцінках. Оцінка, виставлена учителем, має стати тією основою, на якій будується весь процес підбору абітурієнтів. Далі оціночні повноваження бере на себе незалежне оцінювання. Однак його функція не зводиться до остаточного вердикту. Ця форма визначення знань має підказати випускникові, в якому вищому навчальному закладі він здатен до навчання.
Не секрет, що в провідних університетах вимоги до тих, хто навчається, є дещо вищими. Тест має визначати міру експектацій майбутнього студента і його готовність до навчання в тому чи іншому виші. І не більше. Остаточне рішення щодо зарахування мають виносити приймальні комісії університетів після співбесіди зі вступниками. Відрахування «пачками» тих, хто випадково обрав «не ту» спеціальність, є справою невдячною і непотрібною. Саме тому ми маємо ще раз грунтовно обговорити це питання, порадитися з учителями, керівниками галузі, батьками та студентами й опрацювати оптимальний механізм (і правила) вступу до університету.
ДОСЬЄ «УК»
Віктор АНДРУЩЕНКО. Hародився 1 січня 1949 р. в с. Совинка Сумської області. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де пройшов усі щаблі викладацького зростання. Працював першим заступником міністра освіти України, директором Інституту вищої освіти АПН України. Доктор філософських наук, професор, дійсний член (академік) НАПН, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України. Автор майже 400 наукових праць, серед яких 12 індивідуальних і приблизно 25 колективних монографій, підручників, навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів.
Вікторія САВЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»