Можна по-різному ставитися до подій, які відбувалися в четвер, коли українців евакуйовували з ураженого коронавірусом Китаю. Але головний підсумок, як на мене, той, що причетні до розбірок українці не склали тесту на зріле громадянське суспільство.
Здавалося б, потрібно було дякувати тим, хто організував повернення співвітчизників на батьківщину й показати гостинність, якою українці традиційно пишаються.
Аж ні! Спочатку (о диво!) жителі західних регіонів — Тернопільської, Рівненської, Волинської областей, а також Львова, де була можливість розмістити «китайських» українців на час карантину, продемонстрували мало не ворожість. І дали підстави засумніватися в щирому патріотизмі, який вони всіляко підкреслюють.
Вони й почали розкручувати той маховик нелюдського ставлення до пасажирів літака з Китаю, упередженості до дій влади, який набрав просто-таки звірячого вигляду в Нових Санжарах на Полтавщині.
У підсумку — палаючі шини, бійки та потерпілі і серед протестувальників, і поліцейських. І все це поєдналося у клубок, що видавався глумлінням з пам’яті постраждалих на Майдані. Бо саме цього дня країна відзначала сумний ювілей подій, що завершилися трагедією Небесної Сотні.
У непростій ситуації віддамо належне міністрові охорони здоров’я Зоряні Скалецькій, яка прийняла рішення залишитися разом з пасажирами літака з Китаю в Нових Санжарах на весь час їхнього перебування там. Її хай емоційний, однак цілком зрозумілий громадянський вчинок має заспокоїти людей, засвідчити безпечність перебування поряд з тими, хто в обсервації.
У загальнодоступній соціальній мережі Зоряна Скалецька написала, що прибулі з Китаю — «не чужі нам люди. Ми живемо в одній країні та мусимо дбати про їхні здоров’я і безпеку. Прошу вас висловити їм слова підтримки і подяки за те, що вони погодилися провести в ізоляції два тижні задля безпеки нас усіх».
Міністр попросила вибачення у доньки, якій наступного дня виповнювалося 10 років, за те, що не зможе бути поряд з нею і відсвяткувати її день народження. «Але так сталося, що мені треба бути цього дня не вдома».
У тому контексті дуже дивними і неприйнятними видаються коментарі, висловлені багатьма у тій самій соцмережі. Вони розглядають нестандартний вчинок міністра не як вияв її громадянської позиції, а як… втечу від реальності. Мовляв, треба було подбати про підготовку досконалих умов для приймання людей тощо.
Нонсенс! Коли вже роблять реальні кроки для безпеки людей, то ще щось комусь потрібно доводити! І кому? Зневірцям, прискіпливцям? Чи, може, міністр винна в небажанні представників бунтівливої юрби солідаризуватися, дійти порозуміння з тими, хто прибув із коронавірусного Китаю? Хай ці питання залишаться риторичними. Відповідь на них зрозуміла.
В інформаційному відлунні довкола приїзду наших з Китаю можна розгледіти і прикрі наслідки кампанії, розгорнутої у світових ЗМІ. В її мало не істеричності не відставали й багато українських масмедіа, нагнітаючи ситуацію.
Споживачі цієї інформації, які керуються здоровим глуздом, сприймали її адекватно, усвідомлюючи, де справжня загроза, а де намагання творити сенсацію. Тим, кому не вистачає такого розуміння, доводиться лише поспівчувати. І побажати сприймати інформацію не лише вухами, а й розумом. Намагатися відокремити зерно від полови. Тоді було б зрозумілішим для них, що панікувати —– це найгірша реакція з усіх можливих. Адже сум’яття, хаос ще ніколи не давали добрих наслідків.
Щоб не видаватися занадто суб’єктивним в оцінках, наведу кілька коментарів довкола новосанжарських подій, якими того зловісного дня рясніли соцмережі. Кожен оцінював у міру свого розуміння ситуації. Оскільки вони є у відкритому доступі, дозволимо собі, залишаючи поза увагою інтелектуальний рівень авторів, їхню громадянську зрілість, процитувати деякі.
«Людей, які приїхали з Китаю, на Полтавщині бояться? А розбивати вікна в автобусі, мітингувати без масок, іти на контактний конфлікт із ними — ні? Чи це екстремальний вид спорту в жителів Санжар? Ось тут, друзі, й видно рівень нашого українського інтелекту. Політична свідомість, сприйняття реального світу, розвиток, євроінтеграція. І виникає питання: а чому ми так погано живемо? Хто винен? То одразу й відповідь: ми ж самі й винні! Ми такі є!» — коментував у фейсбуці Олександр Сильченко.
«Екіпаж ризикнув і полетів, забрав усіх, а повернувшись, такий маразм побачив. Влада повернула наших громадян додому — це безапеляційно правильно і дискусіям не підлягає», — написав Віталій Грегор.
«У новинах — жахливі дикунські речі з перекриванням «мудрим народом» доріг, паленою гумою, істериками і мерзенними побажаннями туристам. Не хворим, яким просто треба пройти карантин. P.S. І на цьому тлі — радісне скавуління найогиднішої частини нашого суспільства — українофобів — і запарєбрікових, і місцевих колабораціоністів», — відгукнувся Костянтин Черкай.
«На Тернопільщині люди в китайських куртках організували блокпост, щоб не допустити евакуйованих з Китаю в місцевий санаторій. То ще щастя, що це трапилось у Китаї, а не в Польщі. Бо тоді половина Микулинець не пускала б додому другу половину Микулинець», — дорікнув «патріотам» Володимир Гевко.
Це вже справді не смішно, а сумно.