Нобеліант із Берегового

105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МІЛТОНА ФРІДМАНА

ГОРДІСТЬ. Уже звично нарікаючи на відсутність лауреатів Нобелівської премії з України, ми чомусь забуваємо численних земляків, чий рід веде початок з наших країв. Серед них видатний економіст Мілтон Фрідман, батьки якого емігрували у США з містечка Берегового на Закарпатті. Нині він один із трьох найвідоміших науковців, книжки якого нарівні із вченнями Карла Маркса і Джона Кейнса обов’язкові для знавців економіки.

 

110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА СУПРУНА

Пілот від Бога

ПОСТАТЬ. Усезнайко-інтернет на запит про першого двічі Героя Радянського Союзу повідомляє, що це росіянин Борис Сафонов, який командував авіаполком на Північному флоті. Однак ідеться про першого нагородженого обома медалями «Золота зірка» саме в роки радянсько-німецької війни.

Насправді перший двічі Герой — українець Григорій Кравченко, якого повторно удостоїли найвищої радянської відзнаки 29 серпня 1939 року. А перший, хто став двічі Героєм після нападу Гітлера на СРСР, — наш земляк Степан Супрун, указ про нагородження якого другою медаллю «Золота зірка» (посмертно) датовано 22 липня 1941 року. У той трагічний період мало кого відзначали навіть медалями, не кажу вже про ордени і звання Героїв.

Ще один факт із біографії Степана Супруна: він єдиний з льотчиків — двічі Героїв жодного разу не отримав чергове військове звання достроково. Причина, найімовірніше, в його перебуванні в Канаді, де чотирирічний майбутній пілот опинився 1911-го разом із братами й мамою, які подалися за океан з рідної Сумщини вслід за батьком-заробітчанином. Звідти багатодітна родина повернулася в СРСР у 1924 році, спокушена розповідями про будівництво більшовицького раю у країні рад.

Степан Супрун не лише вільно володів англійською мовою й частенько дивував колег іноземною побудовою фраз, а й здобув ґрунтовну шкільну освіту, що виокремлювало його серед вихованців церковнопарафіяльних шкіл із таким-сяким вмінням читати і писати. Тож після призову в армію хлопець потрапив до авіашколи техніків-мотористів, по закінченні якої за рік освоїв льотну справу при рідному авіазагоні, ставши повноправним пілотом-винищувачем.

Степанові Супруну вистачило двох років, щоб довести високий професіоналізм і потрапити до числа найкращих льотчиків, які випробовували нові літаки і готували показові виступи для авіапарадів над Москвою. Нині вже підраховано, що наш земляк піднімав у небо понад 140 розробок радянських авіаконструкторів і, як ідеться в характеристиці, «за 10 років льотної роботи не мав зі своєї вини жодної аварії, не розбив жодного літака».

Навіть Чкалов, коли його називали безстрашним пілотом, говорив у відповідь: «Ви не знаєте Степана Супруна». Його заслужено вважали льотчиком від Бога і, як згадував прославлений авіаконструктор Яковлєв, творці літаків буквально змагалися за право довірити саме Супруну випробування своїх машин. Він на диво професійно помічав найменші нюанси нових винищувачів, що давало змогу швидко усувати недоліки і доводити літаки до впровадження у виробництво.

Однак у 1937 році ні видатні заслуги, ні навіть отриманий за рік до цього орден Леніна не врятували Степана Супруна від виключення з партії. Пілотові поставили на карб американське минуле і близьке знайомство з «ворогом народу» Гамарником. Найімовірніше, доля льотчика завершилася б трагічно, якби за два дні рішенням ЦК ВКП(б) його не поновили в партії. Цього разу жертвами репресивної машини стали занадто пильні ініціатори переслідувань Супруна, чия старанність отримала несподівану для них оцінку.

Із червня 1939-го до січня 1940 року вже знаний ас воював у небі Китаю, захищаючи його від літаків японських агресорів. Під керівництвом Супруна, на рахунку якого шість збитих машин супротивника, було вперше опрацьовано тактику повітряних боїв уночі. Льотчики-винищувачі навчились ефективно протистояти бомбардувальникам ворога, які під прикриттям темряви намагалися завдавати ударів по великих містах. Заслуженою нагородою стала зірка Героя, яку вручили пілотові в травні 1940 року. До речі, тоді допомогу китайському народові надавали сотні українців — льотчиків й авіатехніків, найвідомішими серед яких були Кулі-Шен (Кулішенко), Губенко, Кравченко, Супрун.

Першого дня війни з Німеччиною наш земляк став ініціатором створення авіаполку із професіоналів-випробувачів, який 30 червня 1941 року прибув на Західний фронт у Білорусі, де гітлерівці майже переможним маршем ішли на схід. Супрун збив два ворожі літаки, а 4 липня під час четвертого за добу вильоту його винищувач атакували відразу шість «мессершміттів». Присвоєння загиблому в нерівному бою льотчикові ще одного звання Героя стало запізнілим визнанням його заслуг у створенні авіації, яка у підсумку здолала німецьких асів.

 65-РІЧЧЯ ЗАКРИТТЯ ОЛІМПІАДИ В ГЕЛЬСІНКІ

Московське не завжди найкраще

ПОГЛЯД. За радянських часів старанно насаджували думку, що все найкраще — московське, чи то ковбаса з відповідною назвою, чи то знамениті спортсмени. Саме за таким принципом формувалася команда, що представляла СРСР на першій за участі радянських атлетів Олімпіаді в Гельсінкі.

Тож серед 295 членів збірної було лише 25 представників України, що становило 8% загальної кількості. Однак наші земляки зуміли завоювати майже третину(!) медалей і очок, що дісталися команді СРСР. І це попри те, що партійні функціонери, побоюючись поразки, заборонили виступати 12-разовому чемпіонові країни штангісту Якову Куценку, який був прапороносцем радянської збірної на урочистому відкритті Олімпіади. Він ще не раз доводив, що найсильніший у світі, однак не з власної волі втратив шанс позмагатися за олімпійське золото.

Натомість на Іграх у Гельсінкі не було рівних гімнастам Вікторові Чуракіну зі Львова та Марії Гороховській з Харкова. Справжній фурор спричинив борець із Запоріжжя Яків Пункін. Мало хто знав, що він ще в перший рік війни потрапив у полон, дивом вижив і після звільнення з нацистського концтабору важив лише 24 кг.

Заслужене «срібло» виборола двійка веслувальників з Києва Георгій Жилін і Ігор Ємчук, для яких олімпійський старт у Гельсінкі став першим, де вони йшли не річкою, а морем, доводячи, що чемпіони живуть не лише в Москві. 

80 РОКІВ ПОЧАТКУ ЧИННОСТІ НАКАЗУ НКВС №00447

Більшовицькі вчителі нацистів

ЗЛОЧИН. Великий терор, який Сталін через два роки оголосив злочинною ініціативою наркома внутрішніх справ Єжова, започаткувала таємна постанова політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П51/94 «Про антирадянські елементи». Виданий на її виконання наказ НКВС №00447 від 30 липня 1937 року «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» став чинним 5 серпня. Доказ того, що йшлося не про особисту ініціативу маніяка-наркома, — шифрограма прокурора СРСР Вишинського від 7.08.1937 р. з роз’ясненням: «Дотримання процесуальних норм і попередніх санкцій на арешт не потрібне».

Як із Голодомором 1933 року, російські дослідники стверджують, що від репресій 1937-го однаковою мірою постраждали всі тодішні союзні республіки. Однак не випадково у назві наказу №00447 на першому місці колишні куркулі, яких у часи колективізації масово висилали з України в Сибір і Середню Азію. Ця категорія репресованих номінально вже не була жителями УРСР, однак фактично йшлося про винищення етнічних українців.

Не менш промовисто, що із 259 письменників України, твори яких друкували до 1937 року, великий терор пережили лише 36. Із загиблих митців тільки семеро померли власною смертю.

Микита Хрущов, якого у січні 1938 року призначили першим секретарем ЦК КП(б)У, згодом згадував, що «керівну верхівку в Україні було знищено у складі трьох поколінь». Фактично йшлося про цілеспрямовану зачистку Сталіним всіх високопоставлених свідків, причетних до реалізації голодоморного геноциду на українській землі.

Нинішні спадкоємці більшовицької імперії твердять, що, на відміну від нацистів, у країні рад людей переслідувати не за національною, а за класовою ознакою. Через це масові репресії в СРСР не підпадають під визначення геноциду, сформульоване ООН за участі сталінських дипломатів.

Однак якщо Голодомор ще можна спробувати видати не за знищення етнічних українців, а за виморення всіх селян в Україні незалежно від національності, то з польською операцією як однією зі складових великого терору 1937 року така казуїстика вже не можлива. За наказом НКВС № 00485 цілеспрямовано винищували саме поляків у місцях їхнього компактного проживання. Загалом було заарештовано 143 810 представників цієї нацменшини, з яких 111 091 розстріляли. Це щонайменше втричі більше, ніж загинуло на Волині у 1943 році. Однак у Польщі чомусь не поспішають визнавати це геноцидом, здійсненим, до речі, не повстанцями під час обопільних акцій, а державою над беззбройними і безборонними громадянами польської національності.

За оцінками істориків, серед жертв терору 1937 року в Україні 53% становили українці, 18,8% — поляки, 10,2% — німці, 8% — росіяни і 2,5% — євреї. Останнє не дивно, бо в УРСР на керівних посадах в НКВС було непропорційно багато  представників саме цієї національності. Отож тим, хто закликає українців покаятися за нібито проявлений у роки війни масовий антисемітизм, не гріх перед цим самим попросити вибачення.

Нам упродовж десятиріч розповідали тільки про фашистські звірства. Проте у період великого терору від голоду й непосильної праці вже за перший рік перебування в ГУЛАГу гинула чверть ув’язнених, а обливання жертв на морозі водою та машини-душогубки — суто радянські винаходи, перейняті нацистами саме у більшовицьких учителів.

Матеріали підготував Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)