ТАЛАНТ
Хмельничанка Ніна Гончарук винайшла власну техніку вишивки
Ніна Гончарук — заслужений майстер народної творчості України, володар «Золотої голки». В її активі – 175 виставок, з яких півсотні персональних, що відбулися в різних містах країни, зокрема й у столиці. Її роботи захоплюють не лише своїми композиціями, дивує те, що створені вони за допомогою голки. Більше того, Ніна Іванівна має патент Державного департаменту інтелектуальної власності України. Її авторський винахід — тришарову об’ємну вишивку — інакше як живописом голкою не називають.
Червонодеревник і фінансист із Божою іскрою
У голодне й бідне повоєння з’явилася вона на цьому світі. Центром її родинного всесвіту стала Видошня, що на Хмельниччині. Кожен з її сім’ї вирізнявся у селі хистом у якомусь ремеслі. Прадід зажив слави доброго шевця, дядько відзначався ковальською вправністю. Дідусь, аби дружина мала змогу ткати рушники, доріжки, інші вироби, змайстрував верстат. Батько, пройшовши фронтовими дорогами та жах концтабору в Освенцимі, повернувся з надломленим здоров’ям. Проте завжди щось виготовляв із дерева, а ще малював. І досі пані Ніна пам’ятає його намальованих горобчиків, що весело вмостилися на гілку. Вона їх часто розглядала та все дивувалася, як татусь зумів ніби живими зобразити пташенят. Мама, навпаки, прагнула, щоб донечка опанувала професію швачки, адже сама обшивала півсела. Трирічній Ніночці дала голку, щоб вчилася шити. Сама Ніна Іванівна цього не пам’ятає, знає лише з материних оповідей. Свою першу вишиту картину на полотні створила 12-річною.
Та, закінчивши школу, пані Ніна стала працювати на меблевій фабриці, потім навчалася фаху червонодеревника, біля верстата трудилася. Відтак знову навчання, але вже у м’ясо-молочному технікумі. Вищу ж освіту здобула у торговельно-економічному інституті.
Доля не була дуже прихильною до Ніни Гончарук. А тут ще настали кризові 1990-ті. «Почала шукати себе, щоб не розплакатися всьому світові», — ділиться думками Ніна Іванівна. Як багато хто, вона тоді матеріального порятунку шукала на базарі, зайнялася «човниковою» торгівлею, отак допливла зі своїми великими торбами аж до Криму. Часто ходила приморськими набережними й спостерігала за роботою тутешніх художників. Зацікавлення від їхніх робіт дало змогу самій відчути, що в неї «всередині теж живе митець». Але хотілося на полотні не пензлем писати, а творити голкою.
Зрештою, нині відомо чи не сто технічних прийомів у вишиванні. Стала шукати власний стиль, техніку. І згодом знайшла. Тепер її називає тришаровою об’ємною вишивкою &‐ своєрідний 3D-ефект, що додає картинам більшої реалістичності, глибини. Сутність свого винаходу пояснює так: на підрамнику туго натягує міцне полотно, відтак береться до вишивки у кілька шарів. Спочатку дбає про підкладку одним кольором нитки. Потім оживлює картину різними мазками-стібками: скажімо, використовує акрил чи муліне, а зверху, коли виконала вже роботу, зашиває шовком. «Жодна фарба не дасть такого ефекту, як нитка», — твердить. Перший твір у такій техніці присвятила відомому «Ластівчиному гнізду».
Творіння Ніни Гончарук можна побачити у світлиці-музеї «Живопис голкою» м. Хмельницького. Фото автора
«Паралельний світ» з «Дарами Поділля»
«Свій біль не виношу на полотно, — зізнається Ніна Гончарук. — Тому в мене всі роботи яскраві, приємні оку». На допомогу вона кличе колір, утворює тони й напівтони. Художниця вміє вдало дібрати відтінки барв, що підсилюють зображення, додають чіткості, довершеності, піднесеності та виразності. Її вишиті картини позбавлені подібності, однотипності, вони різної фактури, жанру. Чи не найбільший доробок талановитої майстрині становлять, звісно, пейзажі й натюрморти. Серію робіт присвятила архітектурним та історичним пам’яткам Хмельниччини. Не обходить увагою й такий складний вид творів, як портрет: вишила зображення Тараса Шевченка, інших знаних і маловідомих українців. За творення ікон теж береться.
Вишивати починає без ескізів, а ось тему картини шукає повсякчас: то западуть у душу якісь поетичні рядки, то зачарують мальовничі краєвиди, то спричиняться якісь події. Ось поїхала на один з літніх фестивалів, прилягла вечірньою порою на галявині, вдивилася в зоряне небо. «Здалося, що я мізерна піщинка у великому Всесвіті», — ділиться думками. Згодом на чорному тлі вишила-засвітила своє «Зоряне небо». А там з’явився і «Паралельний світ», «Феєрверк». Тепер ось виникло бажання власні зоряні асоціації викласти у роботі «Космос».
Щоправда, найважче Ніні Іванівні вдавалася картина на земну тему — про подільські дари. Каже, їхала одного разу в тролейбусі, на душі було сумно, а за вікном розпускали свої коси-сльози тривалі осінні дощі. Промайнула думка, що в неї на кухні ще немає натюрморту. Щойно переступила поріг власного помешкання, взялася на підрамнику натягувати полотно. За вечір вишила гроно винограду, та почалися творчі муки. Попри все, її «Дари Поділля» з’явилися-таки, нехай і через вісім місяців.
Головними персонажами полотен у Ніни Іванівни виступають українська хата та квіти: мальви, чорнобривці, троянди, маки, волошки, ромашки. Вони часто прикрашають також сукні, пальта й навіть купальники. Адже майстрині дуже подобається оздоблювати-декорувати одяг.
Нінина світлиця-музей
Нині у творчому доробку Ніни Гончарук майже 170 вишитих картин. Кожна — мов струна її душі. «Я відчула росу на босих дитячих ногах, коли вишивала хатинку в лісі, боліло серце за всіх закатованих, коли творила «Янгола скорботи», — зауважує художниця. На персональних виставках Ніна Іванівна в середньому демонструє до півсотні власних полотен. Найбільшу кількість, а це понад 90 її творінь, можна побачити лише в одному закладі — у світлиці-музеї «Живопис голкою», яку торішнього вересня урочисто відкрили при виробничо-навчальному комбінаті у Хмельницькому. Тут організовують екс?курсії передовсім для школярів, учнів профтехучилищ, студентів вишів, відбуваються розмаїті заходи. Вишивальниця розмістила й стенд з учнівськими роботами. Адже своїми знаннями, вмінням охоче ділиться зі школярами обласного центру: проводить заняття у двох учнівських групах.
Серце Ніни Іванівни тішить, що має юних послідовників. Не приховує задоволення, що на художню стезю стали також її дві доньки: старша здобула професію дизайнера інтер’єру, молодша закінчила інститут моделювання та конструювання швейних виробів і тепер вишиває, моделює весільні сукні. Хист до малювання має й внучка Ліля. Це означає, що рід Ніни Гончарук й надалі торуватиме шлях добрих майстрів, талановитих митців.