Напередодні поїздки до міста Обухова Київської області зайшов на сайти головних українських телекомпаній, щоб подивитися, коли востаннє в їхніх інформаційних випусках ішлося про роботу сільськогосподарських підприємств. Часу витратив багато, але репортажів про хліборобів чи тваринників так і не знайшов. Зате надивився по саме, як кажуть, «не хочу» відеоматеріалів про криваві шляхово-транспортні пригоди, вбивць, гвалтівників, різних збоченців, шахраїв та іншу нечисть. Склалося враження, що в ті дні, коли про них розповідали провідні українські телеканали, в нашій країні, крім негативних подій, більше нічого не відбувалося.

Останні виробничі штрихи осені: трудівники господарства силосують. Фото автора

У житті й на екрані

Коли такими спостереженнями поділився з виконавчим директором ПАТ «Обухівське» Григорієм Пацуриною, той схвально кивнув головою: «Цілком згоден із вами. Я зовсім телевізор дивитися не можу через весь цей інформаційний негатив. У нинішньому складному житті його і так вистачає. І не потрібно журналістам увечері добивати своїх знервованих співвітчизників кошмарами, трагедіями та криміналом. Тоді ставлю собі запитання: невже в Україні зупинилися всі заводи, фабрики, а в сільгосппідприємствах більше не збирають сільськогосподарські культури, не доять корів?! Учора, наприклад, на обухівський молокозавод ми відправили з господарства понад 10 тонн молока — майже третину всього, що виробили решта аграрних підприємств Обухівського району! Хіба це не заслуговує бути темою добротного телесюжету в новинах?»

Так і зав’язалася наша розмова. У кабіні позашляховика Григорія Петровича, куди керівник товариства запросив мене, щоб я побачив на власні очі роботу тваринників «Обухівського». Щоправда, до ферм ми ще заскочили на зернотік, де за новою технологією трудівники підприємства закладали кукурудзу на корнаж (законсервований корм з плющеного зерна кукурудзи, який поліпшує якість молока та м’яса), а також на поля, де завершувалося збирання пізніх культур. І об’єктив мого фотоапарата зафіксував техніку в роботі та усмішки втомлених, але доброзичливих і щасливих людей.

Їм теж ніколи дивитися телевізор, бо кукурудза на силос не чекатиме в полі, доки механізатор дізнається, чому в селі так довго та безкарно міг діяти педофіл. І корови не відстрочать доїння через розповідь по телевізору про хабарника-депутата чи ненажерливого суддю. Село працює! Не завдяки, а всупереч нинішнім реаліям українського життя. Аби ті ж журналісти-телевізійники могли купити в магазині після випуску новин буханець хліба чи пакет кефіру.

Вирізання худоби проходили

При цьому трудівникам ПАТ «Обухівське» доводиться щодня долати ще й безліч труднощів. Як уже зазначив вище, підприємство дає щодня майже третину всього молока Обухівського району. Має воно найбільше в районі поголів’я дійного стада — 650 тварин. Але...

— Тримати корів стало невигідно, — Григорій Пацурина розводить руками, — бо доглядати за ними потрібно і в будень, і в свято — регулярно. Тому в багатьох господарствах тварин просто вирізали та обмежилися полем: півроку на ньому працюють — сіють, доглядають, збирають, вивозять — а затим людей відправляють на біржу. Така собі практична аграрна політика. Але вважаю, що так господарювати не можна. Бо за такої практики село доведемо до ручки. Худоба на фермі — це не лише органіка для рослинництва, а й робочі місця для селян. Якщо корів та бичків вирізати, господарство занепаде і люди з торбами підуть. Може, не одразу, але обов’язково!

До речі, в «Обухівському» це вже, як кажуть, проходили: 1974 року тут був радгосп, у якому побудували комплекс з відгодівлі великої рогатої худоби на промисловій основі на 15 тисяч тварин. Ще 7—8 тисяч голів ВРХ утримували на фермах. В обробітку господарство мало 6—7 тисяч гектарів землі. Але ось витрати на виробництво м’яса зросли, і закупівельні ціни перестали їх перекривати. Тому міністерство сільського господарства України прийняло рішення про закриття такого унікального підприємства як промисловий комплекс з відгодівлі ВРХ.

Поки дозволяє погода, корови «на волі»: Григорій Пацурина (на знімку ліворуч) обов’язково заїжджає на тваринницькі ферми у полі. Бо молоко — одне з головних джерел прибутку товариства. Фото автора

Замість ферми — ресторан?

Із 2000 року господарство почало повертати набуті раніше традиції у виробництві сільськогосподарських культур: 2006-го за рішенням Фонду держмайна України радгосп перетворили на відкрите акціонерне товариство, а 2013-го — на ПАТ. 

На сьогодні ПАТ «Обухівське» обробляє понад 3600 гектарів орної землі. Тут працюють дві молочнотоварні ферми, на яких утримують майже півтори тисячі голів ВРХ (з них 650 голів дійного стада), дві тракторні бригади, автопарк, електроцех, ремонтна майстерня, цех із переробки та доробки зерна. 180 селян, з яких 80 — тваринники, забезпечені роботою. Підприємство вирощує зернові, технічні, кормові культури, соняшник, сорго. Торік ПАТ «Обухівське» продало понад 3,5 тисячі тонн молока.

— Здавалося б, працюй та гроші заробляй, але комусь, мабуть, це дуже не подобається, — каже Григорій Пацурина. — Ми досі не можемо завершити розпаювання земель, яке розпочалося в господарстві 2010 року. Для цього було завчасно підготовлено всі необхідні документи, але «за допомогою» різних державних органів знищено облік земель ПАТ «Обухівське», внаслідок чого ми нібито втратили майже півтисячі гектарів орної землі. Ця земля здебільшого поблизу ферм, і на неї ми розраховували. За деякими чутками, на «відібраних» у нас сільськогосподарських угіддях планують будівництво.

Прикро, що підніжку нам підставляє не хто інший, як місцева обухівська районна влада, яка, здавалося б, має бути зацікавлена в місцевому роботодавцеві та товаровиробникові. Як заявив один із місцевих чиновників (навіть прізвища не називатиму — неприємно!), немає кадастрового номера вашої земельної ділянки в публічній кадастровій карті — немає й землі ПАТ «Обухівське». Тож район може віддати цю землю будь-кому. Ми два роки судилися з Обухівською райрадою (рішення Обухівської райради було скасовано), але раптом у цю боротьбу втрутилася Обухівська райдержадміністрація, і наше товариство змушене було знову піти по інстанціях.

Про ситуацію в ПАТ «Обухівське» знають навіть у Києві, але питання не вирішують. Тому товариство — фактично єдине у районі сільгосппідприємство, де землю ще й досі не розпайовано. І Григорій Пацурина добре розуміє, чому: відстань господарства від Києва — 52 кілометри. А вартість кожної сотки його землі обліковується мільйонами, якщо їх тільки перевести під будівництво, а не під виробництво сільськогосподарської продукції. Ось хтось і хоче прибрати цю землю до рук. Не випадково у селах ПАТ «Обухівське» постійно розпускають чутки, що незабаром на цих землях побудують ресторани, казино тощо.

Насіння на підвіконнях

Втратити півтисячі гектарів «Обухівському» — все одно, що майже всю кормову базу. Заберуть цю землю, і підприємство змушене буде знову вирізати худобу, звільняти людей з роботи. Невже Обухівському району, Київській області це вигідно? І коли зрештою некомпетентні (в сільськогосподарських питаннях), корисливі чиновники перестануть керувати селом?

Керівник товариства не розуміє також (і не лише він, а й інші члени ради сільгосппідприємств Обухівщини), чому в районі ліквідували біологічну лабораторію, насіннєву станцію, технічне управління: «На підвіконнях дідівськими та бабськими методами пророщуємо насіння! Щоб перевірити його якість, потрібно їхати до Кагарлика чи у Глеваху Васильківського району. Із цього приводу я й мої колеги по аграрному сектору написали вже багато листів у різні інстанції, але на них і досі ніхто не відреагував. Навіть прикро стає, що ми стараємося виробляти сільгосппродукцію високої якості, прозоро і в повному обсязі платити державі податки (торік до бюджетів усіх рівнів від підприємства надійшло майже 6 мільйонів гривень), а про нас не те що ніхто не хоче потурбуватися, а ще й створюють додаткові перешкоди в роботі. Чому ж тоді хтось дивується можливому подорожчанню молочних продуктів»?

ТИМ ЧАСОМ

За повідомленням прес-служби Асоціації виробників молока України, у вересні — жовтні 2016-го молочні продукти подорожчали приблизно на 15—20%. За прогнозами аналітиків, цієї осені  у магазинах молоко 2,5% жирності в дешевій упаковці коштуватиме 16,2 гривні за кілограм, кефір (також у дешевій упаковці) — майже 21 гривню, масло 82% жирності — 155—160 гривень за кілограм, а спред (72,5%) — 67—70 гривень.

Європейських фермерів, які займаються виробництвом молока, від таких різких стрибків цін рятує допомога ЄС. Для німецьких фермерів, наприклад, за твердженням федерального міністра продовольства та сільського господарства Німеччини Крістіана Шмідта, Європейський Союз передбачив приблизно 116 мільйонів євро (3,3 мільярда гривень). Нашому ж селу не допомагають, а шкодять.