СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА
Місцеві школярі створили краєзнавчий музей і мають у своєму підпорядкуванні майже гектар ріллі
У Нападівці всього 147 дворів. За подільськими мірками -село мале. У Калинівській райдержадміністрації додали: воно звичайне! І сільський голова по телефону зауважила: "У нас чогось особливого не побачите". Непомітне, пересічне, віддалене... Невже, окрім назви, немає за що зачепитися? Та цього бути не може хоча б тому, що в основі слова "звичайне" поняття "звичай". Тож почав відкривати для себе село з легенди, яка схожа на казку.
...У селі над річкою Волокою жили працьовиті люди. Вони займалися хліборобством, бджільництвом, ковальством. Тож заможно жили. Тому на них часто нападали вороги. Та ось з'явився у селі юнак-велетень, який зібрав ватагу дужих хлопців і відбив напад ворогів. На радощах посланець біг у село і вигукував: "Нападів катма!" Звідси, вважають місцеві, й назва.
...То на нас нападали
Власне, від чого походить назва села, достеменно не відомо. Та, певне, громадяни з інших населених пунктів жартували з цього приводу не раз. Бо не встиг я переступити поріг сільської ради, як її голова Неля Пивовар рішуче сказала: "Наші люди мирні, добрі. Не ми нападали, то на нас нападали".
У писемних джерелах Нападівка вперше згадується в 1777 році - тоді тут збудували дерев'яну церкву. Та село, мабуть, було й раніше. Місцеві стверджують, що майже на його околиці проходив Чорний шлях, яким татари вели в полон невільників. Також розповіли легенду про те, що військо Богдана Хмельницького, відступаючи, в сосновому бору за селом викопало яму, щоб сховати діжку із золотом, але вода забрала те золото. За великим рахунком, що було в давнину, покрите пилом століть. А про пізнішу історію свідчать хрест жертвам Голодомору 1933 року, пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули у Другу світову війну, та бюст земляку, Герою Радянського Союзу Степану Козаку, які встановлено у центрі села.
Мало залишилося очевидців тих подій. З ветеранів війни - тільки двоє. 119 односельців загинуло на війні. За словами вчителя початкових класів, завідуючої музейною кімнатою в місцевій школі Світлани Ковальчук, село дуже потерпало за радянської влади. У 1907 році у ньому налічувалося 439 парафіян-чоловіків і 449 жінок. Голодомор забрав цілі роди, наприклад Чайки. Були випадки канібалізму. Загалом від голоду померли 142 особи, в тому числі 42 дитини. Радянська влада зруйнувала окрасу села - церкву. А від дубового лісу, яким пишався колишній поміщик, залишилися голе місце й дивна для нього назва - Дубина.
Експонати в музейну кімнату вчителька збирала разом з учнями. Навіщо малому селу музей? "Це наша історія, наша духовність. Діти мають знати, на якій землі живуть", -пояснює Світлана Ковальчук.
Насіння для рідної землі
Нападівчани
люблять своє село. Воно хоч і мале, зате затишне. Неля Пивовар розповіла, що
почуваєшся як у раю, коли на берегах Волоки розстеляється зелений килим і в
кожному обійсті зацвітають сади. Однак ранньою весною не так просто втрапити на
якусь малу вулицю - мені, наприклад, було шкода черевиків. Щоправда, решта
вулиць мають тверде покриття. Сільський голова запевнила, що в цьому році люди
вже не міситимуть болото.
"Керівник господарства взявся допомогти", - сказала вона. За незалежної України колишнє колективне сільськогосподарське підприємство своїм коштом збудувало у тодішньому бригадному селі школу, клуб, проклало газопровід по вулицях. Вісім років село з газом. Школа в селі двоповерхова. Я здивувався, побачивши в комп'ютерному класі на підвіконнях ящички з землею. "Це ми розсаду вирощуємо. На осінь та зиму будемо мати свої помідори, огірки, перець, цибулю, капусту", - пояснила семикласниця Оксана Ковальчук. Ця школа - землевласник! Має державний акт на 80 соток. Насіння дало господарство, і під керівництвом учителя біології учні проводять селекційну роботу, яка є складовою виробничо-навчальної практики. "Ми - сільська школа і маємо це робити", - сказав її директор Василь Король.
Частину врожаю зі шкільного поля учні постачають до їдальні місцевого господарства, яке безкоштовно харчує своїх працівників. Тобто їхніх батьків. Зрештою, у ході цієї співпраці дорослі сіють у дитячих душах зерна любові до рідної землі й гордості за своє село: учні всіх класів харчуються безкоштовно! Держава забезпечує 1-4 класи, а господарства сіл Нападівки і Мончинець (звідси учнів возить шкільний автобус) - 5-9-ті. "Сьогодні для всіх учнів - стегна курячі з підливою від райвно, каша пшенична, хліб, масло, чай з цукром - від господарств", - розповіла кухар шкільної їдальні Таміла Гальчук.
Керівник освітнього закладу похвалився обновами. Коштом районного бюджету капітально відремонтували спортивний зал, а котельню з газу перевели на альтернативний вид палива.
Майбутнє дешевим не буває
Директор ПОСП "Нападівське" Ігор Пачевський не передав дитячий садок на баланс сільської ради, бо їй не по кишені його утримувати. Малят тут мало, і тому реальна собівартість послуги у 10 разів більша від суми, яку платять батьки. Зараз дошкільний заклад закрили на ремонт, та влітку він відновить роботу і обслуговуватиме ще й дітей із сусіднього села Мончинці, яке розташоване на території сільради.
Поки що питання щодо "оптимізації" школи, в якій навчається 79 учнів, не порушено, та у разі чого тут готові боротися за її збереження. ФАП медична реформа вивела з підпорядкування сільради, проте господарство й сільрада і тепер виділяють кошти на надання невідкладної медичної допомоги.
Завідуюча ФАПом Галина Музика на виклики ходить і серед ночі. З її слів, демографічна ситуація непроста. Дітей віком до 18 років - 66, а пенсіонерів - 105. Ігор Пачевський зауважив, що майбутнє дешевим не буває і щоб село жило, треба зберегти соціальні заклади. Вже тепер він змушений на сезонні роботи частково залучати працівників з інших населених пунктів.
У господарстві майже тисяча гектарів ріллі. З точки зору економіки - мало. Та якщо деінде на таку площу не мають жодної тварини, тут утримують 250 голів великої рогатої худоби та 600 свиней. А це ж робочі місця, а також органічні добрива, без внесення яких земля виснажується. З імпортних сільгоспмашин у нього лише голландський буряковий комбайн. Мусив його взяти, бо цієї техніки в нашій країні не виготовляють.
"Треба піднімати вітчизняного виробника. Українські трактори нас задовольняють. Наприклад, Харків почав робити нормальні і з кожним роком буде їх удосконалювати. Звісно, за тієї умови, якщо будемо працювати на економіку своєї держави і купувати своє", - зазначив він. У господарстві на врожай працює науково обгрунтована система землеробства та оплата праці від результату. Збирають тут на круг по 32-42 ц гороху, 52-64 ц ячменю, 55-65 ц пшениці. За жнива комбайнери заробляють по 8-12 тис. грн.
Весілля справляють усім селом
Завідуюча сільським будинком культури Тетяна Яремчук своїм 4 дітям весілля робила вдома, щоб якомога ширше застосувати народні звичаї. Розповідає, що зав'язь весілля починається у четвер. У червоних хустках 6 коровайниць ідуть просити на коровай. Раніше ходили по всіх хатах, але тепер далеко не завжди все село гуляє. Пані Тетяна останнє весілля робила на 50 душ. У коровайниці беруть родичів і подруг, які один раз виходили заміж, не були розлученими та довго і добре живуть у парі. Вулицею вони співають народні пісні. У дворі, зокрема, і таку:
Я по коровай ішла,
Коробку яєць несла,
Здибали мене хлопці
Та й
побили яйця в коробці.
Добрий день вам!
Назбирають борошна, яєць, цукру та й замісять тісто. Поки сходить, піднімуть по чарочці. Посадили у піч і знову - "як годиться". Відразу печуть і шишки (калачі). Шишки роздають коровайницям разом з новими червоними хустками. Форма для велетенського короваю одна на село. Прикрашають його різними фігурками з тіста, наприклад, виноградом, лебедями, а також калиною і барвінком. Під час весілля коровайниці приносять дві миски з водою: в одній вони мили руки перед тим, як замісити тісто, а в другій - після виготовлення короваю. Вони співають, розливають воду і розбивають тарілки на щастя молодим.
Чому саме в червоних хустках треба випікати коровай, уже ніхто не пам'ятає. Але так було за дідів-прадідів. Музики на весіллях чужі, бо свої вивелися, хоча клуб повний життя. У ньому є 120 костюмів, п'єси ставлять, народні пісні співають, гуморески розповідають... Музичні інструменти теж є і, напевне, їх ще візьмуть у руки, бо ж на рік у селі справляють 4-6 весіль. І стільки ж малят приносить лелека.
ДОВІДКA "УК"
Село
Нападівка Калинівського району Вінницької області розташоване за 18 км від
райцентру та за 12 км від залізничної станції Голендри. До жовтневого перевороту
було родовим маєтком поміщика, генерала Д. Міхнова. Друга світова війна і
голодомор 1933 року забрали 261 життя. Населення -348 осіб. Найбільший
працедавець - ПОСП "Нападівське". 8 селян самостійно обробляють свої земельні
паї.