Ми вирішили з’ясувати, чим живуть і дихають київські активісти, які називають себе самообороною району, а для цього напросилися на нічне патрулювання разом з ними. Приблизно о пів на десяту вечора до одного з районних управлінь внутрішніх справ Києва почали з’їжджатися транспортні засоби — від величезного джипа і до двомісного мотоцикла. Люди віталися одне з одним, дехто поглядав на нас, не впізнаючи «своїх».
Хто такі і що роблять
В очікуванні «нашого» самооборонівця, з яким було домовлено про зустріч, ми познайомилися майже з усіма. Активіст Олег розповів, хто входить до самооборони району: «Ми просто тутешні жителі. Був період, коли на вулицях панував безлад: і машини палили, і мародерствували. Тоді з-поміж жителів нашої околиці самоорганізувалися люди, які хотіли захистити своє майно».
Зазвичай патрулювання району проходить уночі на особистому транспорті самооборонівців, бензин купують за власний кошт. Майже всі активісти мають форму: «Ми домовились і купили однакову. Хоч у кого скільки грошей є, той таку і купує, — розповіла Ірина, одягнена в камуфляжний костюм. — Маємо ще нашивки на правому рукаві».
У кожного з них є посвідчення самооборони у вигляді картки. Зброї в активістів немає. З патрулем завжди перебуває один представник правоохоронних органів (3—4 оборонівці й міліціонер). «Перший тиждень ми їздили самі, адже майже всі правоохоронці на якийсь час просто зникли. Даішники довго не показувалися. А тепер співпрацюємо: затримали вже близько сотні п’яних водіїв», — прокоментував доброволець Ярослав.
Один із патрульних міліціонерів Руслан також поділився враженнями: «У нас виходить добра командна робота, вони нам не заважають. Ми їм усе показуємо, розказуємо і спільними зусиллями допомагаємо людям».
Об’їзд околиць
Наговорившись і надивившись, сідаємо в невелику машину та їдемо на околиці. Зазвичай патрулювання починається близько 21—22 години, адже вдень активісти працюють. Їздять самооборонівці не навмання: «Існують спеціальні маршрути для кожної з патрульних машин. Їх прокладено по всьому району і пронумеровано. У нас із вами зараз вільний маршрут. Ми не просто їздимо дорогами, а й заїжджаємо в двори — за три місяці вивчили всі місця, де можуть збиратись підозрілі особистості. Правопорушення в районі можуть бути будь-які — від встановлення МАФів у нічний час аж до вбивства. Зазвичай закінчуємо патрулювання не раніше 4 години ранку», — розказує в салоні автомобіля координатор Ярослав під гучне тріщання рації.
Під час поїздки пригадуємо передісторію появи самооборони: «На початку лютого на Майдані створено організацію «Самооборона Майдану». Вона не мала юридичного підгрунтя і займалася забезпеченням безпеки Майдану, барикад, людей. Самооборона була поділена на сотні — медичного напряму та бойові. Узимку в Київ навезли «тітушок», які розселилися в різних районах міста. Мародерство процвітало. Люди в мікрорайонах почали об’єднуватись для самооборони. У перші два дні було багато агресивно налаштованих людей. Наприклад, на Нивках зібралося від 300 до 500 осіб. Спочатку вони займалися тим, що бігали й шукали «тітушок». Яких знаходили — виганяли. Це був важкий період, та потім ажіотаж спав і залишився кістяк активістів», — розповідає Ярослав.
Під час нашого патрулювання ексцесів не було. «Автопатруль із представниками ЗМІ у зв’язку з відсутністю фактів «кіпішу» їде з району і бажає всім вдалого патрулювання. Хлопці і дами, удачі всім», — рапортує по рації самооборонівець. У відповідь крізь тріщання чується одне за одним: «Взаємно!», «Дякуємо, що приїхали в гості!», «Всім також доброї ночі, кореспондентам від нас найкращі побажання!»
Чия хата не скраю?
За розмовами непомітно пролітає час, і ми опиняємось біля одного з міліцейських відділків на околиці Києва (маленька халупка без таблички). Побачивши приміщення міліції, чомусь одразу думаю про хату скраю і про людей, які нічого не знають. Там поряд з автомобілями стоять хлопці у формі. Дивляться на нас трохи насторожено, деякі сором’язливо. Ми знайомимося з Леонідом — координатором громадського формування «Нагляд». За його словами, вони займаються тим самим, що й самооборона. Він розповідає, що їхня організація створювалася для того, щоб допомагати міліції, щоб її ніхто не ображав, адже захисників порядку в їхньому районі залишилось не так вже й багато — близько 40%. Нині вони працюють спільно з правоохоронними органами, стежачи, «щоб ніхто не порушував закон».
Один з місцевих активістів розповів історію, як нещодавно патруль зупинив машину, що їхала по тротуару. За кермом виявився суддя Дарницького районного суду, а його товариш, який паркувався поряд на іншій машині (також підпилий), — прокурор Дарницького району.
Втомлені та задоволені, ми попрямували до останнього пункту подорожі — в напрямку одного з блокпостів за містом. Розташування самооборони — між двох барикад із мішків. Біля першої (обличчям до машин) стоять працівник ДАІ та два представники спеціального полку міліції, вони тримають бойову зброю. «Ми для підстраховки правоохоронців та самооборони. У разі збройного нападу маємо чинити збройний опір», — коментує юний міліціонер у бордовому береті Роман. Він розповів, що співпрацюють вони із самообороною в звичайному режимі, допомагають одне одному.
На блокпосту нас прийняли прохолодно. «Ми ето, трошки зайняті», — пробубоніли хлопці, які зупиняли машини для перевірки. Спостерігаючи за їхньою роботою, ми зрозуміли механізм: вони зупиняють надто тоновані або із прихованими номерами транспортні засоби та перевіряють на наявність заборонених предметів. Більшість автомобілістів спокійно дозволяли подивитися машину, були доброзичливими і не чинили спротиву активістам.
Замість висновку
Ми мали змогу оцінити роботу районної самооборони. Можна сказати напевно: це люди, які віддають свій час, сили, кошти, енергію на підтримку правопорядку та законності. Щоправда, виникає логічне питання щодо ефективності нашої міліції. Адже фактично роботу за правоохоронців виконує самооборона на безоплатній основі — така свого роду благодійність. Чи не занадто ми панькаємось з нашими охоронцями порядку? Можливо, зачистка кадрів та зміна керівництва у правоохоронних органах допомогла б цій структурі краще справлятися з обов’язками, а не сподіватись на те, що їхню роботу виконає хтось інший?!
Марина СУПРУН
для «Урядового кур’єра»,
Олександр ЛЕПЕТУХА (фото),
«Урядовий кур’єр»