Україна скоро залишиться без власної риби. Про це повідомив голова Асоціації риболовів України Олександр Чистяков. За його словами, ще недавно за виловом риби наша країна входила у першу п’ятірку у світі. Ми виловлювали майже 1 мільйон 100 тисяч тонн риби. Проте торік в Україні виловили аж 73 тисячі тонн і спожили 9,6 кг риби на душу населення порівняно з 24,8 кг 1991 року, а 80% теперішнього споживання — це імпорт, і не завжди належної якості.

Адже, за словами Олександра Чистякова, якщо 1991 року в Україні було 19 тисяч рибоводних підприємств, лишилося чотири державних рибозаводи і чотири тисячі підприємців. Вони гуртом виростили 20 тисяч тонн риби. І це попри те, що у нас 63 тисячі річок, 40 тисяч ставків тощо і два моря.

Потенціал України полягає не лише у наявності водойм: у нас висококваліфіковані кадри, які успішно розвивають рибництво… в інших країнах — Китаї, Лаосі, Сингапурі, Малайзії тощо. З допомогою українців Румунія вийшла на перше місце у світі за вирощуванням білуги. Але в Україні, може бути, послуги власних фахівців скоро взагалі не знадобляться.

Нові часи — нові проблеми

Зі сказаного очевидно, що риборозплідні заводи в Україні критично необхідні. Найпотужніший серед них Новокаховський риборозплідний завод частикових риб. Він єдиний у нашій країні, що відтворює такі види: лящ, плотва, судак, сом, щука. Наш кореспондент відвідував це підприємство у його кращі часи і мав змогу переконатися в ефективності роботи тамтешніх рибоводів.

Тепер інші часи: 9 жовтня на підприємстві отримали наказ Держрибагентства №431 про припинення діяльності заводу шляхом приєднання його до Херсон­ського експериментального заводу в Голій Пристані. Цей наказ був цілковито неочікуваним, привіз його ліквідатор — директор херсонського заводу. І появу цього наказу не підкріплено жодним економічним та науковим обґрунтуванням. До речі, на сайті самого Держрибагентства цього наказу немає — гарна все-таки штука ота діджиталізація!

Та й немає жодних обґрунтувань, бо таке рішення не може бути продиктовано ні виробничою необхідністю, ні елементарним здоровим глуздом. Про це йшлося на пресконференції у Києві. Її учасники звернули увагу на кілька цікавих моментів. Судіть самі: по-перше, наказ видано саме тоді, коли на підприємстві був пік виробничого циклу, — о цій порі у водойми випускають мальків.

По-друге, як керувати об’єднаним підприємством, виробничі підрозділи якого розташовано за 70 кілометрів один від одного? Телефоном? Далеко не всі питання можна вирішити на відстані, надто коли врахувати, що на двох заводах вирощують різні породи риб, отже, технології відрізняються. По-третє, приєднувати більше і технологічно розвиненіше підприємство до меншого, з меншими обсягами виробництва і вдвічі меншою кількістю працівників — це нонсенс.

По-четверте, жодного економічного ефекту така новація не дасть: у Держрибагентстві вважають, що це принесе державі економічного ефекту аж 500 тисяч гривень на рік, тоді як саме переоформлення прав власності, технічних паспортів та іншої документації коштуватиме понад півтора мільйона. Оце такий економічний ефект? Не кажучи вже про те, що через віддаленість підприємств одне від одного істотно зростуть управлінські витрати — це ж доведеться кататися туди-сюди не раз за день!

Крім того, доведеться скоротити фахівців унікальної спеціалізації, а за наявного стану галузі навряд чи вони знайдуть нову роботу за фахом в Україні, хіба що за кордоном. Тобто буде знищено всю перспективу розвитку галузі на найближче майбутнє.

Чиї вуха стирчать?

Директор новокаховського заводу Ігор Дикуха зауважує: якщо є претензії до менеджменту підприємства — що ж, змініть його на кращий. Нащо ж нищити саме підприємство? Адже у цьому самому регіоні стоять і руйнуються інші, занедбані й розкрадені підприємства, як-от цюрупинський завод, на пропозиції його відновити керівництво галузі не реагує.

Псевдореформою назвав те, що відбувається з підприємством, народний депутат від Херсонщини Ігор Колихаєв. Він звернув увагу на ще один негативний аспект: з ліквідацією рибозаводу місцева громада втратить гроші, які від нього справно отримувала. Він висловив припущення, що тут відбувається лобіювання чиїхось інтересів.

Ось і в нас мимоволі виникає здогадка про наявність у цій історії корупційного чинника. Чи не може бути, що підприємство свідомо доводять до знищення, аби потім приватизувати його за безцінь «потрібним людям»?

На таке запитання нашого кореспондента всі учасники пресконференції зауважили, що це можливо. Адже зазвичай ліквідаційна комісія на підприємстві насамперед цікавиться фінансовою звітністю та іншими документами. Але тут навіть не попросили нічого такого, вся ліквідація полягає в тому, що з підприємства вивозять рибу — нібито для зариблення водойм у всій Україні, тоді як завод створено для зариблення насамперед Каховського водосховища.

Депутат Ігор Колихаєв зауважує: «Кожна реформа повинна мати економічну доцільність. А те, що відбувається з новокаховським заводом, — це якраз один із варіантів того, про що ви («УК») згадали. Інакше не можу зрозуміти, як менший завод зі слабшими потужностями приєднує до себе більший, з кращими економічними показниками». За словами депутата, не зрозуміло, куди, кому і, головне, на яких умовах із заводу вивозять мальків.

Утім, є певне пояснення: у новинах Держрибагентства останніми днями з’являється багато повідомлень про те, що Херсонський виробничо-експериментальний завод (тобто той, до якого приєднали новокаховський) здійснює зариблення Дніпра біля Києва, в Сумській області та в інших регіонах, вельми далеких від Херсонщини. Чи це не та риба, яку вивезено з Нової Каховки? Тобто у громадськості цілеспрямовано створюється враження, ніби лише у Голій Пристані активно працюють, а в Новій Каховці лише байдики б’ють.

Ігор Дикуха додає: можливо, таки йдеться про приватизацію рибозаводу, бо вже протягом року на заводі триває цілеспрямована атака, найперше — від Херсонрибоохорони. Торік були спроби зірвати виконання державного завдання із зариблення. Навесні вже цього року неправомірними діями рибоохорони державі завдано збитків на 87 тисяч гривень, за цим фактом порушено кримінальну справу.

На думку директора, успішне підприємство важко приватизувати, спочатку його треба дискредитувати, зробити економічно неуспішним, збити ціну і вже тоді продавати. Інакше навіщо ліквідовувати підприємство під час виконання державного завдання? Нині колектив не може працювати, бо ліквідатор втручається в роботу підприємства, керівництво відсторонено від виконання обов’язків.

Тріумф справедливості

На щастя, проблема не пройшла повз увагу громадськості та її представників у владі. Голова Херсонської облдержадміністрації Юрій Гусєв надіслав звернення до Прем’єр-міністра, міністра енергетики та захисту довкілля і голови Держриб­агентства, в якому виступив проти приєднання Новокаховського рибоводного заводу частикових риб до Херсонського виробничо-експериментального заводу.

Не стояла осторонь і міськрада Нової Каховки — подала до суду позов до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправним та скасування наказу №431 «Про припинення діяльності державної установи «Новокаховський рибоводний завод частикових риб». Херсонський окружний адміністративний суд став на бік громади і ухвалою зупинив чинність наказу.

Тож поки що справедливість тріумфує — на щастя, залишилися в Україні державні чиновники, що насправді обстоюють державні інтереси, народні обранці, які заслуговують на це звання, і чесні судді. Але є побоювання, що це ще не кінець історії.

Адже події останніх місяців не могли не справити негативного впливу на нормальну роботу рибозаводу і його виробничі показники. І якщо доля заводу справді зачіпає чиїсь приватні інтереси, то будуть підстави сказати: ось бачите, ми ж казали, що завод працює погано! Не кажучи вже про те, що Держрибагентство оголосило про намір так само «оптимізувати» діяльність ще трьох державних підприємств галузі. Тож громадськості та її представникам в усіх гілках влади слід бути насторожі, і не лише на Херсонщині.