За майже два роки німецької окупації Маріуполя (1941—1943) у приморському місті загинули 10 тисяч місцевих людей. Досі ця кількість із давно минулого лихоліття була і є страшною. Проте реальність виявилася набагато трагічнішою. За два місяці весни 2022 року внаслідок варварських бомбардувань і потужних обстрілів та тривалих штурмів Маріуполя російські війська вже вбили тут близько 25 тисяч жителів. І ці цифри не остаточні, бо ще не встигли розібрати всі руїни, під якими залишилися жертви рашистів.
Список загиблих, на жаль, довшає ще й з іншої причини. Бо попри телевізійну картинку російської пропаганди — категоричний наказ головного рашиста кремля начебто про припинення штурму Азовсталі, де досі тримають оборону захисники міста і переховуються цивільні люди, наступ та обстріли тривають майже цілодобово.
Те, що загарбники досі так і не змогли повністю взяти під контроль усе місто, також стало причиною, щоб відмовитися від уже анонсованого ними тут «параду перемоги» 9 травня. Проте російські окупанти й місцеві колабораціоністи таки провели того дня куций святковий захід. Думаєте, вони скорботно схилили голови і вшанували пам’ять тисяч загиблих у роки Другої світової війни маріупольців та нинішніх — багатьох ще навіть не похованих? Ще чого! Ці упирі на чолі з лідером ОРДО Денисом Пушиліним та подібними до нього огидними персонами понесли однією з розчищених вулиць довжелезну стрічку-колорадку. І при цьому періодично вигукували: «Ура, ура, урррааа!» А з боку розтрощеної Азовсталі в цей час було чути вибухи та стрілянину: російські окупанти вдалися до чергового штурму підземель комбінату, оскільки українські бійці не склали зброї і продовжують опір.
Мішень у вигляді штабу «Азова»
За минулі весняні місяці український південний форпост Маріуполь став одним із синонімів мужності. І ще синонімом кремлівської жорстокості. А все місто, його захисники та цивільні люди стали синонімом нинішньої віроломної війни від росіян. Бо лукаве і водночас цинічне назвисько загарбників «спеціальна операція» — це точна назва хіба що московської токсичної брехливої ідеології, якою вони супроводжують агресивне вторгнення в Україну.
Так, наступ «визволителів» на найбільше нині українське місто Донеччини був прогнозованим. І навіть не тільки тому, що Маріуполь стоїть на стратегічному шляху сухопутного коридору до Криму, який рашисти взялися пробивати танками, снарядами, ракетами та колабораціоністами. Тепер уже майже дощенту зруйноване приморське місто — це ще й помста путінців за чіткий український вибір маріупольців, завдяки якому російських окупантів витурили звідси навесні 2014-го. А ще місто на березі Азовського моря перетворилося для рашистів на велику мішень у вигляді штабу «Азову».
Тепер навіть важко сказати, хто очолює рейтинг ненависті від російської пропаганди: Степан Бандера чи підрозділ Національної гвардії України «Азов». Бо саме «бандерівці» та «нацисти-азовці», на переконання безнадійно хворого на психічні манії та розлади лідера рф та його пропаганди, заважають спокійно жити і навіть загрожують росіянам. І якщо вірити цій маячні, для пересічних українців, серед яких і маріупольці, згадані демонізовані персони також становлять небезпеку. А від того, як росіяни взялися «визволяти» Україну від цієї «загрози», здригнувся весь світ.
«Азов» справді причетний до багатьох болючих поразок і невдач російських «іхтамнєт» та донбаських «ополченців» 2014-го: під час визволення Маріуполя і наступних боїв на цьому напрямку тодішнього «Сектору М». Тому відтоді кремлівська пропаганда не шкодує епітетів для високобоєздатного і тому дуже небезпечного для ворогів військового підрозділу. «Фашисти», «неонацисти», «карателі», «расисти», «антисеміти» — це далеко не повний перелік брудних наклепів із кремлівських рупорів на адресу «азовців». А в березні 2022-го таких претензій і звинувачень істотно побільшало.
«Росіяни дуже бісяться, бо, маючи цілковиту військову перевагу на землі й особливо в повітрі, не змогли, як хотіли, швидко захопити місто. І хоч його мужньо обороняють ще й морські піхотинці, прикордонники, правоохоронці та сили місцевої тероборони, найбільшу ненависть і лють у них викликають саме бійці «Азову». Вони їм ввижаються скрізь, тож і бояться їх найдужче», — ділиться спостереженнями житель заблокованого орками міста, якому поталанило звідти виїхати одним із зелених коридорів.
Інші очевидці тривалого свідомого і жорстокого знищення росіянами міста і його людей теж підтверджують: складалося враження, що у прицілах загарбників весь Маріуполь із його населенням перетворився на штаб «Азову». Такі цинічні заяви на офіційному рівні держави-варвара про начебто знищення цієї стратегічної цілі з’явилися після потужного обстрілу міського пологового будинку, де перебували медики, породіллі та немовлята. Те саме ці нелюди верзли після бомбардування окраси міста — драматичного театру, за товстими стінами і в підвалі якого намагалася врятуватися понад тисяча людей, і серед них найбільше було жінок і малих дітей. Цих озброєних звірів не зупинили навіть помітні аж із космосу великі білі написи на бруківці «ДІТИ» по обидва боки театру. За попередньою інформацією, від російської зброї тоді загинули понад 600 мирних жителів, з яких більшість — жінки та діти.
Штаб «Азову» ці дикуни зі зброєю бачили (нехай, даруйте, їм повилазить!) у своїх прицілах скрізь: у приміщеннях лікарень, шкіл, дитячих садків, магазинів і, звичайно, в багатоповерхових та приватних оселях. Під потужні обстріли потрапили міські промислові об’єкти: морський порт, металургійні комбінати-велети ім. Ілліча та Азовсталь. Щодо останнього, руїни та підземелля якого стали останньою лінією оборони міста та місцем схову для багатьох цивільних людей, то цей об’єкт російські загарбники бомбардували і бомбардують зі скаженою люттю. Бо так і не здоланий ними «Азов» справді нагадує сталь. І завжди нагадуватиме.
«Окупанти перетворили місто на середньовічне гетто»
Кремлівська пропаганда про полк «Азов», звичайно, розрахована насамперед на стабільно залежних від неї примітивних споживачів брехні. Проте насправді в лідерів держави-агресора та «другої у світі» армії були і залишаються всі підстави остерігатися цього добре організованого і мотивованого військового підрозділу.
У чому ж головний секрет небезпечної для росіян боєздатності «Азову»? Насамперед у тому, що до його складу входять тільки добровольці. Та й це ще не все. Дуже важливо, що в полк беруть далеко не всіх охочих, оскільки критерії вступу розроблено на основі стандартів НАТО. Та й організація і підготовка бійців ґрунтуються на них.
Уявляєте, як палає у рашистів нижче спини? Бо «Азов» для них — це не просто ворог, а немов два в одному. Тут зібрані патріоти — захисники України, підготовлені за сучасними військовими стандартами ненависного їм НАТО. А це істотна різниця між українськими бійцями та знедоленими контрактниками з російських глибинок, яким пообіцяли щедрі бонуси у вигляді трофейних собачих будок, унітазів тощо.
Тож здолати у відкритому бою «азовців» та інших захисників Маріуполя рашисти так і не змогли. Звідси й їхня звіряча лють до всього міста та його жителів. Адже озвірілі загарбники діють за відомим принципом: якщо ворог не здається, його знищують.
Однак у цьому разі ворогом для знавіснілих загарбників стало все мирне місто. Тобто перед «другою армією світу», яка вкотре розписалася у своєму безсиллі, схоже, свідомо поставили інше завдання: провести у Маріуполі жахливу і моторошну акцію залякування. До того ж влаштувати це жахіття вирішили так, щоб жителі інших міст Донеччини та України назавжди запам’ятали жорстокий урок і завчасно готували для «визволителів» білі прапори, квіти та хліб із сіллю. Адже інакше нелюдську жорстокість росіян пояснити важко.
На жаль, не обійшлося й без зрадників. Це стало очевидним вже в перші дні штурму міста, коли розпочалися потужні обстріли. Адже надто прицільно били російські окупанти по міських об’єктах критичної інфраструктури, а тому маріупольці відразу ж залишилися без електрики, води, газу. На цю обставину звернув увагу і Маріупольський міський голова Вадим Бойченко.
«На жаль, ситуація дуже складна, бо російські війська мають за мету зруйнувати соціально важливу та критичну інфраструктуру. Ми вже зараз розуміємо, що перед ними стояло саме таке завдання. Також розуміємо, хто до цього докладав зусиль, — зокрема місцевий осередок партії ОПЗЖ. Думаю, це вони корегували вогонь російських військ, бо мали досвід та все інше для того, щоб це трапилося так швидко. Вони залишили місто без світла, води, тепла і головне — без зв’язку, до чого додали російську пропаганду, яка досі працює», — зазначає міський голова.
За словами Вадима Бойченка, росіяни і особливо колабораціоністи ОРДО не могли пробачити Маріуполю його вибору 2014 року на користь України і подальший стрімкий розвиток на тлі краху і занепаду окупованого рашистами депресивного Донецька.
«Ще вони мали надію, що російськомовне населення, якого тут 95 відсотків і кожен другий має російське походження, зустрічатиме їх із квітами. Цього не відбулося, і тому вони так лютують», — переконаний Вадим Бойченко.
Нині у вщент зруйнованому, проте досі не повністю захопленому і контрольованому російськими військами місті, за різними даними, залишилися від 100 до 150 тисяч людей. Умови виживання жахливі.
«Окупанти перетворили місто на середньовічне гетто. Тому смертність буде відповідною. Без ліків та медичної допомоги, відновлення водопостачання та справної каналізації в місті спалахнуть епідемії. Частина маріупольців з прилеглих селищ повернулася до міста, бо їх не випускають на територію вільної України через створену жорстку систему фільтрації. Росіяни продовжують геноцид, який розпочали 24 лютого. Наші люди у смертельній небезпеці, й тому потрібна повна евакуація міста»,— наголошує Вадим Бойченко.
Сумне і морально зіжмакане геополітичне нещастя рф на недавньому «параді перемоги» невпевнено читало з папірця ту самісіньку і давно всім відому байку з бородою про загрозу від НАТО і вимушений напад на Україну. Проте чим їм з найбільшою армією в Європі, з ядерним арсеналом та начебто сучасною зброєю, якій, вони мріють, немає аналогів у всьому світі та нашій галактиці, міг загрожувати мирний приморський і курортний Маріуполь? Чого раптом вони злякалися міста, яке доти було синонімом теплого Азовського моря та дитячого сміху на його гарячих піщаних пляжах?
Однак віднедавна Маріуполь перетворився на синонім мужності, героїзму, військової доблесті та звитяги його захисників. І водночас на синонім відвертого геноциду українського народу, який організував і здійснює кремлівський геополітик.
Коли матеріал готували до друку, тобто на 78-й день вторгнення російських військ в Україну, захисники міста тримали оборону в руїнах комбінату Азовсталь. Це підтвердив офіцер управління розвідки полку «Азов» Ілля Самойленко.
«Ми зазнаємо важких втрат. Кількість поранених і загиблих солдатів дуже велика, і ці люди заслуговують на належну турботу. Ніхто не очікував, що ми так довго чинитимемо опір росіянам, але ми все одно боремося», — каже офіцер.
Тільки за минулий день на територію Азовсталі, де тримає оборону гарнізон Маріуполя, ворог здійснив 38 літако-вильотів, зокрема чотири вильоти стратегічних бомбардувальників. Оборонців міста обстрілюють з артилерії, мінометів, танків, не припиняються штурми з участю піхоти. рф свідомо блокує всі можливі варіанти і шляхи евакуації й порятунку українських військових — насамперед поранених із території металургійного комбінату Азовсталь.