«Урядовий кур’єр» неодноразово висвітлював тематику розвитку базової галузі економіки держави – енергетики. Нещодавно на шпальтах нашого видання вийшов матеріал «Наскільки важливий маршрут дороги до «зеленої» енергетики», де йшлося про альтернативні джерела енергозабезпечення. Тепер до уваги читачів – розширена експертна думка про стратегію енергетики України до 2030 року.
Нині своєї черги затвердження чекає чергова оновлена версія Енергостратегії України, яка має окреслити напрями розвитку галузі до 2030 року. Розробляти цей документ розпочали ще 2002 року. Через кілька років його помпезно презентували. «УК» широко висвітлив цю подію. Проте реалізація стратегії чомусь загальмувалася — знову на кілька років. Почалися доопрацювання, редагування — лише нещодавно вона отримала певні зміни і тепер чекає вердикту Кабміну. Як кажуть, не минуло і 13 років. Для порівняння: аби звести новий атомний реактор, треба 10—11 років за відповідного фінансування. Зрештою, маємо те, що маємо.
Хто має рацію?
Ось лише експерти різняться у своїх висновках щодо доцільності затвердження документа. Одні стверджують, що ефективність цієї стратегії нульова, і втілити в життя поставлені завдання і плани неможливо, інші кажуть: треба приймати те, що є.
Саме про це йшлося під час «круглого столу» «Енергостратегія України: у пошуках балансу між інтересами виробників і споживачів».
Один із перших розробників стратегії, нині голова наглядової ради «Київенерго», екс-міністр палива та енергетики України Іван Плачков вважає, що тоді стратегію писали дуже важко, у сформованих на той час умовах, коли фахівцям не вистачало даних за прогнозами розвитку економіки на найближчий період.
Він сказав, що стратегію справді почали розробляти 2002 року академіки і доктори наук, вони написали роботу на 300 сторінок. «Це було схоже не на стратегію, а на матеріали партійного з’їзду КПРС. Її не прийняли, почали переробляти. Нам поставили короткий термін. Це була найважча праця всіх фахівців, адже ми енергетики-технарі. Ми просили тоді у Кабміну, Міністерства економіки, Мінфіну дати прогнозні цифри розвитку економіки держави, у відповідь — тиша. На «круглих столах» мудрують дуже довго, а коли просиш: дайте чотири-п’ять цифр, — їх немає. Нам ніхто нічого не дав. І тоді ми разом із фахівцями чотири рази на тиждень проводили наради і створили цей документ. Я згоден, що, в загальному, завдання може бути недосяжним. Звичайно, це неідеальний проект, але, на щастя, були люди, що взялися і зробили його», — сказав Іван Плачков. Додавши, що Енергостратегія має бути затверджена як орієнтир для розвитку енергетичної галузі країни. «Її треба публікувати, давати громадськості на обговорення і за необхідності створювати групу для її доопрацювання», — констатував він. Такої самої думки дотримується ще один із розробників першого варіанта стратегії — президент громадської організації «Енергетична асоціація України» Василь Котко.
«У цілому я вважаю цей документ дуже серйозним і добре опрацьованим. Я вважаю, що стратегію потрібно ухвалювати в тому вигляді, у якому вона є, публікувати і починати реалізовувати», — стверджує фахівець.
Водночас член «Європейсько-українського енергетичного агентства» Девід Ческ’я оцінив стратегію більш критично.
«Ми розуміємо, що була проведена грандіозна робота над стратегією. Але не всю роботу зроблено. Співтовариство донорів та інвесторів розглядає деякі цифри в стратегії як нереальні. У ній не було згадано про заходи, пов’язані з ефективним використанням енергії. Для нас документ — не основна, заключна стратегія галузі», — підкреслив він.
Крім того, експерт зазначив, що стратегія суперечить зобов’язанням України перед Енергетичним співтовариством щодо частки альтернативної енергії в загальному балансі.
Треба доопрацьовувати
У свою чергу, директор спеціальних проектів науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев стверджує, що за роки незалежності в Україні було затверджено понад 20 стратегій, 80 концепцій, 20 документів, що визначають основні напрями реформування, і 21 стратегію розвитку регіонів. З них виконано одну. Це програма ліквідації Україною ядерної зброї, яку затвердили після ліквідації. «Проект оновленої Енергостратегії — це не стратегія економічного розвитку країни. Цей документ підготовлений з порушенням чинного законодавства. Він не може бути реалізований, тому що суперечить міжнародним зобов’язанням. Також він суперечить програмі економічних реформ і стратегії національної безпеки. Розробники стратегії промалювали нереалістичний документ, і країна не зможе досягти поставленої мети», — стверджує пан Рябцев.
Як він вважає, єдиною метою поновлення стратегії, було обгрунтування нинішніх і майбутніх витрат, зокрема державних, в яких зацікавлені окремі люди. «Україні потрібні стратегічні документи, як у будь-якій іншій країні. Але перед тим, як їх розробляти в енергетиці, треба спочатку розробити документ, у якому буде визначено стратегію соціально-економічного розвитку держави. Будь-які документи будуть виконуватися лише в тому випадку, якщо є чітко прогнозовані макроекономічні показники. Якщо цього немає, немає точних первинних даних, то всі такі документи приречені на провал, підкреслив він. Раніше експерт уже говорив про те, що Енергетична стратегія України до 2030 року — велика фантазія і не має ніякого економічного об∂рунтування.
Показники минулого століття
Загалом під час проведення «круглого столу» порушували питання не лише Енергетичної стратегії України, а й проблеми з відновлюваною енергетикою, її часткою у загальному енергетичному балансі держави і те, скільки Україна втрачає електроенергії у мережах.
Тут цифра справді вражаюча — 21 мільярд кВт год. При правильному підході до розв’язання цієї проблеми втрати можна було б скоротити вдвічі та економити 10 мільярдів гривень щороку. За умови розроблення правильного механізму Україна протягом 5—7 років змогла б досягти рівня, який нині мають розвинені країни.
Проте в оновленому проекті Енергетичної стратегії України на період до 2030 року закладені менш оптимістичні показники. Так, передбачаються втрати електроенергії на рівні 9%.
«Стратегією заплановані втрати в мережах на рівні 1990-х років. Тобто через 40 років у такому важливому питанні, як енергоефективність, ми прийдемо до показників минулого століття», — констатував Василь Котко.
Підсумовуючи думки експертів, можна констатувати єдине: половина терміну для реалізації енергетичної стратегії минула у балачках, а енергетичний віз і нині там.