СИТУАЦІЯ
Феросплавники поки що не одержали обіцяних преференцій, хоч постанова Кабміну щодо цього мала набрати чинності ще місяць тому
Наша газета неодноразово присвячувала свої публікації критичній ситуації у феросплавній галузі країни, яка виникла внаслідок агресивного імпорту феросплавів та надвисоких цін на електроенергію для вітчизняних підприємств цього сегмента. У свою чергу феросплавники неодноразово зверталися до керівництва країни й уряду із проханням втрутитися в ситуацію, оскільки наслідком таких непродуманих дій чиновників може стати втрата Україною феросплавної галузі, що у свою чергу загрожує національній безпеці. І ось нарешті за дорученням Президента України 1 жовтня цього року уряд видав постанову №912 «Деякі питання забезпечення стабілізації роботи електрометалургійних підприємств», на яку представники феросплавної галузі очікували майже два роки. Нею передбачено, що до 1 березня 2013 року феросплавні заводи отримуватимуть електроенергію за оптовою ціною енергетичного ринку без урахування дотацій для компенсації втрат, пов’язаних із доставкою електроенергії за регульованим тарифом. Тобто її вартість для підприємств галузі має становити 62—67 доларів за МВт/год. замість теперішньої — 93 долари.
Таке рішення Кабміну стало, по суті, рятівним кругом для феросплавних підприємств. І не лише тому, що Запорізький завод феросплавів (ЗЗФ) та Стахановський завод феросплавів (СЗФ) через високі тарифи могли припинити роботу. Оскільки у країні четвертий місяць поспіль спостерігається стійка тенденція до падіння промислового виробництва, то, на думку фахівців, такий обгрунтований гнучкий підхід уряду до проблем підприємств, які платять податки й створюють робочі місця, часто є бюджетоутворюючими для міст (СЗФ — для Стаханова, НЗФ — для Нікополя), показали б правильний шлях щодо збереження промислового потенціалу під час кризи.
Елементарна логіка підказує, що постанови Кабінету Міністрів України затверджують для того, щоб їх виконували. Але в цьому разі вона не діє. Мабуть, тому, що документи прямої дії вищого виконавчого органу влади піддають сумніву та саботують їх виконання різні лобістські групи впливу. Це підтверджується і тим, що цей урядовий документ отримав чималу порцію необ∂рунтованої критики. Деякі ЗМІ підхопили заяву народного депутата, члена Комітету Верховної Ради з питань ПЕК Олександра Гудими, нібито після зниження тарифів удвічі феросплавні заводи платитимуть за електроенергію менше, ніж населення. Але ж тарифи знижуються не вдвічі, а лише на 27,7%. Не зайве також нагадати, що тариф для населення, яке споживає за місяць до 150 кВт/год., становить 28,02 коп., для тих, хто споживає до 800 кВт/год. за місяць — 36,38 коп. Тоді, як зменшений тариф для феросплавних заводів сягає 49,6—53,6 коп. за кВт/год.
Однак об’єктивністю автори критики урядового документа не переймаються. Приміром, в одному з видань розміщено анонімну статтю із промовистою назвою «Пільги на електроенергію дозволяють значно підвищити зарплати в феросплавній галузі». Якщо автор опікується соціальними проблемами робітників феросплавних заводів, то він прокинувся надто пізно. Боротьбу за права робітників потрібно було розпочинати принаймні з 1 січня 2011 року, коли після переведення Запорізького заводу феросплавів з першого на другий клас споживання електроенергії й відповідного підняття тарифів на 30% робота підприємства перестала бути рентабельною, що спричинило звільнення 1400 робітників.
І демагогічний цинізм — це ще не межа «доброзичливців». Його намагаються поєднати і з повним економічним невіглаством у розрахунку на те, що «піпл усе схаває». Чого тільки варте твердження, що до собівартості виробництва феросплавів входять лише витрати на електроенергію, заробітна платня та прибуток акціонерів. Важко уявити фахівця, який не знає, що до собівартості виробництва входять також витрати на закупівлю та доставку сировини, основних і допоміжних матеріалів, на підготовку шихти, на пальне, змінне обладнання і засоби цільового призначення, поточні ремонти і утримання основних засобів. А ще — амортизаційні відрахування та відрахування на соціальні фонди. Тобто всі витрати на виробництво та реалізацію продукції, а не «прибуток акціонерів», якого не існує, бо акціонери отримують дохід. Чи, може, критик постанови уряду зовсім не знає різниці між прибутком і доходом? Або знає, але йому вигідно прикинутися безграмотним?
Далі — взагалі з категорії очевидного — неймовірного. Невідомі спеціалісти, виявляється, поділилися з нами інформацією, що завдяки зниженню тарифів на електроенергію феросплавні заводи збільшать свої щомісячні доходи на 800 млн грн. Порахуймо разом. На сьогодні ЗЗФ споживає 84 млн кВт/год. на місяць, СЗФ — 54 млн кВт/год. на місяць. Разом — 138 млн кВт/год. Якщо помножити цю цифру на очікувану різницю в тарифі, вийде 32,3 млн грн на місяць. На планові завантаження заводи зможуть вийти лише через чотири місяці після початку чинності постанови Кабінету Міністрів. Тоді заводи разом споживатимуть 240 млн кВт/год. на місяць, у той час як щомісячна економія становитиме лише 56,2 млн грн. Невідомо, як рахували «фахівці», але вони перебільшили дохід у 14,2 раза.
Мабуть, з урахуванням вищеназваних фактів неважко пересвідчитися, що подібна критика постанови уряду базується на поняттях, дуже далеких від законів простої математики, елементарних економічних знань та здорового глузду. Можливо, розрахунок був на те, що більшість читачів на слово повірять авторитету народного депутата України або солідності видання, яке друкує некомпетентні думки анонімних авторів, і не стануть із калькулятором у руках перевіряти подані дані. Насправді ж продемонстроване невігластво критиків лише свідчить про те, що у супротивників відновлення повноцінної роботи феросплавних заводів насправді немає жодних серйозних аргументів. Чому ж тоді названа постанова уряду досі не працює?