«Здогадуюся, що за межами Маріуполя мало хто вірить, що в нашому місті триває опір рашистам. Однак він є. І я тільки один з людей, хто підтримував цей опір», — каже студент одного з вишів приморського міста, який недавно зміг виїхати на вільну від загарбників територію України.

Юнак провів неймовірно важкий рік у зруйнованому місті, яке загарбники намагаються перетворити на гетто для українців. І майже весь цей час він збирав і передавав корисну для місцевого руху опору інформацію, подальше використання якої наближає визволення Маріуполя. А його там чекають чимало нормальних людей і бояться зрадники-колабораціоністи та московити.

До речі, кацапи спершу намагалися заперечувати, що певна частина тамтешнього люду на них дивиться вовком. А далі почали активні пошуки й зачистку патріотів маріупольського руху опору. Зовсім недавно, наприкінці березня, вони знову влаштували облави, намагаючись схопити тих, хто не змирився з московським режимом.

«Ранок 30 березня почався із зачисток. Мобільні патрулі окупантів на проспекті Металургів. Пошукові заходи представників маріупольського опору не припиняються. Безуспішно, проте тривають», — підтверджує радник Маріупольського міського голови Петро Андрющенко.

«Покарання знайде кожного ворога!»

У Маріуполі, що став своєрідною візитівкою жорстокого кремлівського «визволення», окупанти ніколи не почуватимуться бодай відносно спокійно. Руїни на місці житлових кварталів, шкіл, лікарень, театрів чи двох металургійних комбінатів — стабільних годувальників тисяч місцевих людей нагадують ворогам, що розплата за перетворення розвиненого міста на гнітючий пустир рано чи пізно, проте буде.

Про помсту і погибель носіїв московського окупаційного режиму періодично натякають українські пісні, які завдяки місцевим патріотам іноді гримлять у місцях скупчення людей. Застерігають їх стрічки, графіті, листівки відповідного змісту, які поширюють активісти руху «Жовта стрічка».

І окупанти недарма бояться проукраїнських акцій протесту, як полохливий заєць бубна. Бо почастішали диверсії та знищення військової техніки чи вантажів, а також зрадників-посадовців в окупаційній владі. Розплата нещодавно наздогнала тамтешнього «начальника міської поліції» михайла москвіна.

Потужний вибух автомобіля на проспекті Будівельників 27 березня змусив московитів та їхніх лакеїв-колабораціоністів боятися навіть вийти за тин. Адже месники вчинили замах на керівника окупаційної поліції москвіна, який очолював каральні акції, арешти і знущання із жителів Маріуполя та поблизьких сіл у фільтраційних таборах.

«Цей тип відповідає за виникнення і функціонування фільтраційних таборів довкола Маріуполя. За його наказами тисячі мирних маріупольців опинилися за ґратами. Та покарання знайде кожного ворога! Нині москвін в лікарні у важкому стані. Хоч би яким був прогноз лікарів, долю зрадника вже вирішено», — впевнений міський голова Вадим Бойченко.

Налякані московити звично кинулися поширювати брехливу інформацію, що потерпілий начебто відбувся легкою контузією. Та потім колабораціоніста гелікоптером доправили аж до російського таганрога.

Акція розплати, певна річ, не була стихійною: учасники маріупольського руху опору за підтримки відповідних спецслужб на території України протягом двох місяців готували замах на зрадника в погонах полковника. михайло москвін, який народився в Макіївці на Донеччині, — один з місцевих правоохоронців, які 2014 року зрадили присязі й продалися рф за обіцяні високі зарплати, звання, посади тощо. Він з тих, чиї руки по лікті в крові земляків, які мирно жили, аж доки не увірвався «рускій мір».

У краю черешні щедро родить і бавовна

Потужний опір московитам триває і на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей. Південне місто Мелітополь, відоме врожаями добірної смачної черешні, після повномасштабного вторгнення рашистів, за версією закордонних експертів, визнано центром партизанського опору. Як жартома кажуть мелітопольці, тепер вони переймаються тим, аби там щедро родила бавовна.

«Нині наше місто — це мінус 30 років, це радянський союз, це коли не маєш права отримувати інформацію, обстоювати власну думку, зате повинен вистоювати у чергах, щоб тобі підключили інтернет, щоб отримати медикаменти. Це місто, в якому наші люди живуть, як у найбільшій в’язниці просто неба в Європі», — каже Мелітопольський міський голова Іван Федоров.

Попри тиск і сваволю кремлівських «визволителів» мелітопольці не просто чекають визволення міста, а чинять опір і доводять, що Мелітополь, хоч скрізь і російські триколори, залишається українським. А далі їх… «розірвало від любові до росії». Дістається й московським окупантам, тож в Мелітополі й Бердянську московитські солдати дедалі частіше з’являються на вулицях перевдягненими в цивільний одяг.

«По-перше, вони знімають військову форму з питань власної безпеки. А по-друге, так намагаються шукати учасників руху опору. Вештаються проміж місцевих людей, прагнучи підслухати розмови чи якось інакше натрапити на сліди підпільників. Усе марно, бо цих перевдягнених агентів можна легко впізнати, даруйте, за пиками чи манерами. Уже не кажу про вимову», — розповідає житель Бердянська.

У тимчасово окупованих населених пунктах Запорізької області рашисти торочать, що рф тут назавжди, але насправді з острахом очікують контрнаступу Сил оборони України і лютують, бо не можуть подолати опір невловимих патріотів. У Бердянську, Мелітополі, Токмаку та інших містах краю активісти руху «Жовта стрічка» періодично поширюють українську символіку та листівки, що з’являються в людних місцях і навіть на приміщеннях окупаційної влади. Найчастіше месники нагадують місцевим зрадникам про неминуче покарання, а кацапським воякам пропонують якомога швидше ретируватися з України.

«російський солдате, якщо ти не хочеш бути нацистом ХХІ століття, то йди з нашої землі! Інакше на тебе чекає доля гітлерівських вояків і Нюрнберзький процес! Ми шануємо пам’ять наших дідів-партизанів і продовжуємо їх традиції зі знищення ворога на окупованих ним територіях». Це тільки одна з листівок від українського підпілля, для пошуків організаторів та активістів якого рашисти змушені витрачати чимало сил і часу. 

Певна річ, участь у боротьбі проти окупантів беруть не тільки цивільні патріоти, а й певні українські спецслужби, які займаються організацією та забезпеченням руху опору на поки що загарбаних ворогом територіях.

Загалом в цілому цей рух тримається на трьох китах. Партизанська боротьба: донедавна цивільні люди беруть в руки зброю і йдуть «до лісу», звідки здійснюють диверсії чи напади. Підпілля: сучасні месники можуть увійти в окупаційні органи влади, передаючи звідти цінну для українських військових інформацію, саботують роботу, організовують бойові акції, серед яких замахи на чиновників-зрадників. І нарешті допоміжні сили: люди активно допомагають підпільникам і партизанам коштами, харчами, одягом, прихистком.

Що ж, кремлівська пропаганда спрацювала проти самих московитських загарбників. Вороги дедалі частіше зізнаються: повіривши, що їх в Україні зустрічатимуть із квітами, нітрохи не очікували ні потужної й ефективної оборони від ЗСУ, ні масштабного партизанського та підпільного руху.