Пам’ятаєте? 30 липня 2014 року українські бійці визволили Авдіївку, що три місяці перебувала під окупацією рашистських загарбників. Відтоді, за останні дев’ять років, люті вороги багато разів штурмували тамтешню лінію нашої оборони, щоб знову віджати українське місто. Та марно. «Обстрілами з усіх видів зброї вони майже стерли Авдіївку з лиця землі. Та немає такого калібру, щоб знищити наші душі. Авдіївка була, є і буде Україна!» — переконаний голова військово-цивільної адміністрації міста Віталій Барабаш.

Авдіївський напрямок поряд із бахмутським та іншими тривалий час залишається одним із найбільш гарячих на фронті. Сили оборони України не тільки відбивають оскаженілі атаки рашистів, а й проводять контрнаступальні операції, змушуючи ворогів відступати. Маючи чимало часу, загарбники на тимчасово окупованій ними території встигли звести аж три потужні лінії оборони: фортифікаційні споруди, окопи, вогневі точки, бліндажі, вогневі мішки та засідки. А попереду ще мінні поля, завали, протитанкові рови та інженерні загородження, серед яких і «зуби дракона». Утім, не такий страшний бетонний дракон, як ним лякали: на окремих напрямках ворожі лінії оборони поступово стають беззубими, а вцілілі окупанти змушені відступати і гарячково перекидати на ці ділянки свіжі резерви, щоб не відкотитися ще далі.

«Потужно по них працюємо і піджимаємо на флангах»

Як і раніше, надзвичайно складна ситуація на бахмутському напрямку, де підрозділи Сил оборони стабільно знищують ворожі позиції і відбивають донедавна загарбану ворогами землю. У самому місті, в якому рашисти, тривалий час штурмуючи його, зазнали своєї чергової «перемоги», бо втратили величезну кількість живої сили й техніки, наприкінці липня відносне затишшя.

«Це пов’язано з активністю, яку наші ЗСУ ведуть на флангах Бахмута. Тобто біля Кліщіївки, Андріївки. Саме там зараз більше роботи, ніж у центрі міста. У самому ж населеному пункті активно діє українська авіаційна розвідка, яка відпрацьовує цілі, щоб тримати ворога у постійній напрузі. По них потужно працюємо, піджимаємо на флангах, та вони поки що не полишають Бахмут, який будемо обходити», — розповідає командир відділення аеророзвідки 17 окремої танкової бригади В’ячеслав Воробйов.

Щоб уникнути оточення в місті та поблизу нього, рашисти протягом минулого тижня, підтягнувши резерви, всіма наявними силами намагалися зупинити український контрнаступ, однак безуспішно: штурмові та інші підрозділи ЗСУ поступово, проте упевнено просуваються вперед. У Міноборони підтверджують, що визволена площа на бахмутському напрямку вже становить понад 37 квадратних кілометрів, і вона потроху збільшується.

Нині вже очевидно, що вирішальними стануть бої за село Кліщіївка, розташоване на південному фланзі Бахмута. Визволення цього населеного пункту може стати переломним моментом у битві на гарячому напрямку. Певного оптимізму додає й те, що контрнаступальні операції там проводять добре підготовлені і мотивовані бійці кількох українських бригад, які буквально вигризають російські позиції. Поряд із цим, судячи з перехоплень тривожних повідомлень московитських загарбників та лементу від так званих воєнкорів, їхні десантні підрозділи та різношерсті «мобіки» змушені відступати, бо вже втратили вогневу підтримку і, виснажені тривалими боями, волають про допомогу.

Не такі страшні «зуби дракона», як ними лякають

На території Донеччини рашисти, як і раніше, зосереджують свої загарбницькі зусилля не тільки на бахмутському, а ще й на авдіївському, лиманському та мар’їнському напрямках, де намагаються перехопити ініціативу і наступати, проте зась. А в сусідній Запорізькій області вже тріщить ворожа оборона на бердянському та мелітопольському напрямках, де тривають наступальні операції ЗСУ, в ході яких наші бійці дедалі частіше закріплюються на вже досягнутих рубежах, звідки вибили орків. Там визволителі також розміновують території.

Протягом минулого тижня визволена площа української землі на південному напрямку збільшилася на 12,6 квадратного кілометра, а загалом вона становить понад 204 квадратних кілометри.

Серед успішних операцій, безумовно, стало визволення наприкінці липня села Старомайорське, що розташоване на заході Донецької області — фактично на межі із Запорізьким краєм. Перемогли ворога і змусили його відступати на важливому напрямку, який відкриває шлях на Бердянськ, визволителі із 35 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, 7 окремого батальйону «Арей» Української добровольчої армії та інших підрозділів. Зокрема зачистку села провела група Сил спеціальних операцій: бійці виявили, заблокували і змусили здатися десантників із 247 полку ПДВ рф. Втікаючи, рашисти не встигли прихопити із собою чи знищити штабну документацію одного з ворожих батальйонів, котра зайвий раз підтвердила величезні втрати окупантів.

На жаль, рашисти знову показали свою жорстоку нелюдську тактику так званого визволення. Село, де колись проживало майже 800 людей, вони перетворили на руїни й суцільне мінне поле. Отож перш ніж взятися за відбудову, доведеться докласти чимало зусиль, щоб насамперед знешкодити численні мінні пастки.

Далі за визволеним Старомайорськом, поблизу якого розташована перша лінія оборони ворога, на південному напрямку — села Завітне Бажання, звідки орки тепер змушені евакуювати розміщену там медичну базу для своїх поранених, і Старомлинівка. Значно більші надії та сподівання на визволення нині стосуються якраз Старомлинівки, яку загарбники перетворили на потужний опорний пункт у своїй другій, головній лінії оборони. Окрім мінних полів, «зубів дракона» й інших перешкод для бронетехніки чи піхоти, якими оточене село, там зведено бетонні вогневі точки, лінії окопів тощо.

«Визволення Старомайорського відкриває можливість подальшого просування з метою виходу на «лінію суровікіна» — це комплекс інженерних споруд, мережа траншей, мінних загороджень. Її вважають основною в обороні ворога. За такого натиску ніхто не сидітиме перед укриттями. Росіяни змушені будуть ховатися й сидіти за цими укриттями», — підтверджує речник Сил оборони таврійського напрямку Валерій Шершень.

Контрнаступальні операції на мелітопольському і бердянському напрямках тривають. А недавні бої, наприклад, за визволення Старомайорського вкотре дають зрозуміти, чому визволення територій відбувається повільніше, ніж очікували раніше. По-перше, підрозділи Сил оборони, дотримуючись певного темпу, насамперед уникають великих втрат бійців, а тому в багатьох випадках орки навіть в обороні (!) мають більше вбитих і поранених «визволителів». По-друге, рашисти, нахваляючись про свій подальший наступ, насправді доклали чимало зусиль, щоб побудувати надпотужну лінію оборони, розхитати, знищити і прорвати яку таки можливо, проте неймовірно важко… Також не слід забувати ще й про недостатню підтримку з повітря, без якої успішні перспективи будь-яких наступальних операцій в принципі планувати складно. Тому варто забути про якісь навіть умовні диванні графіки наступу та визволення окупованих територій. Ворожа лінія оборони тріщить повільно, проте упевнено. А спроби орків повернути вже втрачені ними позиції приречені на невдачу. Назавжди.