Справедливо і символічно, що український прапор над приміщенням міської ради Краматорська 5 липня 2014 року підняли бійці, які вийшли із заблокованого проросійськими незаконними збройними формуваннями тутешнього аеродрому. А понад півтора місяця їхні позиції обстрілювали з усіх видів зброї й безуспішно штурмували переважні сили місцевих «ополченців» і російських кадрових «відпускників» і найманців. Група десантників і бійців спецпідрозділів, першою діставшись до центральної частини Краматорська, насамперед розмінувала міськраду й інші приміщення. Потім, згадують вони, взялися випускати з підвалів уцілілих бранців і заручників руского міра. Картина була приголомшливою навіть для бувалих у бувальцях військових: ще молоді люди виходили із страшного підземелля геть сивими.
Інші після тривалого перебування в темряві безпорадно закривали тремтячими руками очі, бо відвикли від яскравого денного світла і сонця.
Рвалися парашутні куполи
Літак із «великої землі», якого нетерпляче чекали на аеродромі, нарешті загудів у донбаському небі. Та оскільки боєприпаси і харчі з великої висоти тут десантували вперше, через помилку в розрахунках вантажі приземлилися поряд із… блокпостом проросійських незаконних збройних формувань. Блискавично оцінивши ситуацію (боєприпаси супротивник міг використати проти оточених українських бійців), група десантників і спецпризначенців зробила вилазку і нав’язала ворогові відволікаючий бій. І доки захоплені зненацька «сепари» відстрілювалися й викликали підкріплення, інша група ретельно збирала вантажі. Через майже дві години стрілянини на свої позиції наші бійці повернулися без втрат, відшукавши все їм призначене. Забрали навіть усі парашутні куполи.
Наступні десантування були успішнішими: вантажі приземлялися прямісінько посеред аеродрому. Щоправда, раз не обійшлося без нештатної ситуації. «Посилки» оточеним бійцям відправляли з висоти 6 кілометрів, а парашути відкривалися за 600—700 метрів від землі. Через шалену швидкість падіння деякі парашутні куполи не витримували навантаження і розривалися. Одна із платформ гепнулася так, що продовгуваті мінометні міни від удару позгиналися і стали схожими на булочки-рогалики. Зате приємне відкриття чекало в іншому ящику, з харчами: дві трилітрові скляні банки із салом, попри тверду посадку, виявилися неушкодженими. Звісно, це дало привід для жартів і підняло бойовий дух споживачів традиційного національного продукту.
Тривалий час українські бійці утримували аеродром у ситуації майже за приказкою «Швець без чобіт». Бо ні вантажні літаки, ні гелікоптери тут не приземлялися. «Востаннє вертоліт до нас прилітав 4 червня, а потім я сказав, щоб тут вони більше не сідали. Наступне поповнення боєприпасів і харчів нам скинули 26 червня, — згадує командир оборони аеродрому полковник, а нині перший заступник командуючого Сил спеціальних операцій Сергій Кривоніс. — Щиро кажучи, ми спершу не розраховували, що будемо в оточенні так довго. Але все затягнулося, і я став звертатися до «великої землі», щоб нам підкинули трохи мін. Це був основний голод: мали два міномети, і вкрай потрібні були 120-міліметрові міни. Чому тоді відмовився від доставки вантажів гелікоптерами? Бо дуже важко було дивитися на те, що відбувалося у небі над сусіднім Слов’янськом. Ми бачили, як збивали наші літаки і вертольоти, зокрема «Мі-8», у якому загинув генерал-майор Сергій Кульчицький. Я не хотів ризикувати, щоб за банку тушонки загинули люди».
Краматорські попередники донецьких «кіборгів»
Значення важливого стратегічного об’єкта, яким вважається військовий аеродром Краматорська, важко переоцінити, особливо у ситуації на Донбасі навесні й улітку 2014 року. У регіоні не багато аеродромів, спроможних приймати вантажні чи бойові літаки. У часи СРСР тут базувався один із винищувальних авіаційних полків ППО. Схоже, на цей аеродром дуже розраховували й наші недруги, бо ж він міг би стати плацдармом для подальшого наступу «іхтамнєтів» на Дніпро, Харків та інші українські міста. Проте утримання об’єкта зводило нанівець такі плани і сприяло швидшому визволенню тимчасово окупованих територій від проросійських зайд. Тому оборону аеродрому, навіть попри те, що досі вона залишається однією з маловивчених сторінок нашої новітньої історії, військові фахівці називають серед найуспішніших операцій у зоні АТО. Тим більш, що українські бійці майже півтора місяця тримали оборону в повному оточенні проросійських підрозділів, які переважали їх за кількістю і озброєнням.
«В окупованому рашистами Краматорську по-різному ставилися до оборони аеродрому, — свідчить один місцевий житель. — Для нас цей український форпост був головною надією, що проросійський жах — це щось тимчасове і місто невдовзі визволять. А ось жертви російської пропаганди просто казилися, що «ополченці» ніяк не можуть узяти аеродром. Спершу вони нахвалялися, що вже завтра-післязавтра «укропи» капітулюють. Не вийшло! Тоді почали переповідати про оборонців різні нісенітниці. Деякі, наприклад, божилися, буцімто бачили, що там приземлялися військові літаки НАТО з потужною військовою технікою й озброєними до зубів чорношкірими головорізами-смертниками. Мовляв, тільки завдяки їм і утримують цей об’єкт».
Тобто події довкола оборони аеродрому Краматорська були своєрідним вступом до вигадок і міфів про донецький аеропорт, де проросійська пропаганда виправдовувала безсилля нападників присутністю серед українських оборонців «кіборгів» і мало не потойбічних сил. А хто ж насправді тоді обороняв оточений з усіх боків цей об’єкт?
«Із 24 травня я перебував на краматорському аеродромі і почав керувати його обороною, — каже Сергій Кривоніс. — Спершу там було понад 400 осіб, потім частину людей і засобів перекинули на «велику землю» для виконання інших завдань, і після 30 травня кількість моїх підлеглих становила 185 солдатів і офіцерів. Це був не один підрозділ, а «солянка» з частин, які у квітні — травні прорвалися до аеродрому. Серед них бійці з 25-ї повітрянодесантної бригади, яких свого часу блокували у Слов’янську та Краматорську. З ними були кілька одиниць техніки — БМД-1 та БМД-2 у не зовсім задовільному стані. Ще був підрозділ 95-ї аеромобільної бригади, спецпризначенці 3-го та 8-го полків і особовий склад авіаційної комендатури. Я не організовував оборону з нуля, на той момент там уже були певні напрацювання. Проте активно їх удосконалював, нарощував. Насамперед обійшов усі позиції, поспілкувався із солдатами, сержантами, визначив, що потрібно посилити нашу оборону в інженерному плані. Затим із своїм заступником полковником Андрієм Качановим організував навчання людей для правильного ведення розвідки артилерійських коригувальників, коригування артилерійського вогню тощо. І потім день у день ставили завдання і вимагали їхнього виконання».
«Солдата не жаліти, а берегти треба!»
Облога аеропорту тривала 47 діб, і за цей час його бійці витримали приблизно 60 обстрілів з мінометів і гармат різного калібру, провели 16 боїв. За весь період серед українських бійців був всього один(!) поранений, до того уже під час останнього обстрілу позицій, і четверо зазнали контузії. Погодьтеся, на цьому тлі недруги хоч-не-хоч почнуть вигадувати нісенітниці про невразливих «кіборгів» тощо. А в чому ж справжній секрет мінімальних втрат особового складу під час важких боїв і обстрілів в оточенні?
«Я дуже вдячний хлопцям, які зі мною були, і всім підпорядкованим мені командирам, адже вони діяли відповідно до ситуації, — каже командир аеродромного гарнізону. — Основна кількість солдатів і офіцерів з 25-ї та 95-ї бригад — мобілізовані, і проблем із ними не виникало, бо вони були непогано мотивовані. До того ж, коли люди бачили — підсумком поставлених вимог було те, що вони виходили з бою живими і неушкодженими, то розуміли доцільність цих вимог».
За словами Сергія Кривоноса, оборона краматорського аеродрому дає змогу зробити кілька висновків. Даруйте за банальність, але якщо кожен командир — від взводу до бригади — виконує вимоги бойових статутів, то воюватиме значно ефективніше і без втрат. Ідеться про правильну і своєчасну розвідку, надійне обладнання й укріплення позицій, правильну організацію чергувань людей та їхню підготовку, коли вони вільні від чергування. Особлива увага розвідці.
«Не чекати, доки тебе вдарять, а слід збирати інформацію на підходах до позицій і чітко розуміти, звідки ворог може вдарити. А коли ти вдарив першим — маєш ініціативу, а тому, перехопивши її, ми нерідко зривали плани супротивника. Йому тоді залишалося тільки швиденько відходити від нас і зализувати рани. І ще одне: ніколи не можна жаліти солдата. Його треба тренувати щодня, щоночі, щосекунди. Так, жаліти не можна, а берегти треба!» — переконаний він.
…Ми зустрілися з полковником Сергієм Кривоносом у Слов’янську — місті, яке, як і сусідній Краматорськ, було визволено три роки тому. І нині вже перший заступник командувача Сил спеціальних операцій згадує місцевих жителів, які у травні — липні 2014-го всіляко сприяли і допомагали оточеним бійцям тримати оборону. Звичайно, багато тодішніх подій та їхніх учасників досі під грифом «Секретно», однак важко заперечити великий внесок місцевих у спільну справу.
«Нерідко використовуване кліше, буцімто населення всього Донбасу — сепаратисти, є цілковитою брехнею! — запевняє він. — Під час тривалої оборони аеродрому в нас було багато добровільних місцевих помічників, які надавали нам потрібну цінну інформацію. Завдяки їм ми добре знали, що коїться не тільки у Краматорську, а й у сусідньому Слов’янську, Дружківці, Костянтинівці і навіть Донецьку. Я дуже вдячний їм, хоч багатьох ніколи не бачив. Із деким, щоправда, познайомився після визволення Краматорська, і ми спільно працюємо. Та залишається частина тих, хто став жертвами російської пропаганди. Тому війна триває не тільки на передовій, а й у тилу — на ідеологічному фронті. І головне завдання — виграти боротьбу за душі й серця жителів Донбасу, які на нас чекають. І навіть для тих, хто нас не чекає, ми повинні знайти такі слова і дії, щоб повернути їх до України, додому».