Єдина жінка-протоколіст МЗС СРСР
Галина НАУМЕНКО
Під час зустрічі з цією надзвичайною жінкою я переконалася у справедливості її власної думки: чим успішнішою і неординарнішою є людина, тим вона невимушеніша і приємніша у повсякденному спілкуванні. Перелік імен світових державних лідерів, з якими Галині Науменко довелося зустрічатися і особисто спілкуватися за роки її роботи у Службі протоколу МЗС Радянського Союзу, без перебільшення вражає: Франсуа Міттеран, Жискар Д'Естен, Гельмут Коль, Маргарет Тетчер, Мадлен Олбрайт, Білл Клінтон, Джордж Буш-старший, а з Індірою Ганді її пов'язувала справжня особиста дружба. За словами Галини Олексіївни, за 50 років стажу у її трудовій книжці не було жодної догани, лише подяки на прохання королів та прем'єр-міністрів. Вона - неперевершений знавець етикету та фахівець-протоколіст, досконало розуміє витончену мову дипломатичних знаків, за якими, вона певна, можна передбачити хід переговорів ще до їхнього початку.
Джентльмени теж чхають
- Галино Олексіївно, чи не помічали ви, що у вашій присутності люди починають поводити себе трохи дивно, намагаючись не зробити нічого "непротокольного"?
- Таке трапляється нерідко. І не лише в нас, а й в усьому світі циркулює думка, що етикет - це щось вимучене, штучне, те, що змушує тебе поводитися неприродно. Це є найбільшою помилкою щодо поняття етикету. І якщо протокол за ієрархією стоїть вище, ніж етикет, бо протокол строгіший і серйозніший, то етикет даний для того, щоб нам було легше жити. Я люблю наводити слова лорда Честерфілда, який казав: "Джентльмен - людина, яка добре знає етикет, але не та, яка стоїть з міцно стуленим ротом і зі строгим обличчям. Це людина, поруч з якою всі почуваються джентльменами". Річ у тім, що людина, яка справді знається на етикеті, не звертає уваги на дрібниці і стежить не за тим, що роблять, а як роблять. Ну, чхнули ви у високому товаристві, хтось подумає: "Катастрофа!". А це ж природна потреба людини, і тут немає нічого страшного. Звичайно, у вас повинен бути при собі носовичок, але ви повинні знати з дитинства, що він напрасованим буває тільки зранку. Не треба його після того, як ви чхнули і витерли носа, розкладати і знову складати, як багато хто робить просто на моїх очах.
- Останні тенденції світової глобалізації помітно вплинули і на сферу людського спілкування, яке має ухил до спрощення і більш неформального стилю. Як ви вважаєте, чи впливає це і на сучасний дипломатичний протокол?
- Справді, люди вже майже не пишуть одне одному листи, навіть держави спілкуються нині за допомогою електроніки. І внаслідок ми отримали Вікілікс. Але, опановуючи нове, в жодному разі не можна так швидко і так необгрунтовано відмітати те, що люди створювали тисячоліттями. Жодна есемеска не замінить звичайний, написаний від руки, лист. А щодо протоколу, то щось обов'язково потрохи змінюватиметься. Але не його основа. Зауважте, що протоколісти - вельми консервативні люди, але й вони інколи, зваживши певні об'єктивні обставини, змінюють і адаптовують ці правила відповідно до конкретного моменту. Якось уже наприкінці свого правління, коли Леонід Брежнєв був уже в дуже слабкій фізичній формі, під час візиту до Москви президента Югославії Тіто нам довелося змінити протокольний перебіг офіційного обіду. Річ у тім, що заключний традиційний тост лідери повинні казати наприкінці обіду, підіймаючи келих із шампанським. Але через хворобу Брежнєву було складно після перших двох чарок підтримувати бесіду. Тож нам довелося ввести в протокол "російську подачу" - тост під першу чарку горілки. Югославська сторона прийняла це спокійно.
Дипломат у шортах
Певна, що повз вашу увагу не пройшла постанова Кабміну щодо дрес-коду держчиновників. Наскільки важливо для службовця одягатися відповідно?
- Введення цього дрес-коду було просто необхідним. Пам'ятаю випадок, коли в коридорі МЗС зустріла жінку-дипломата, котра на той момент займала високу посаду посла. При своїй типовій українській комплекції вона була одягнена у синє шифонове плаття на тонких бретельках, а його довжина ледь сягала коліна. Це мені врізалося в пам'ять. А іншого разу в МЗС я зустріла співробітника в шортах. Чиновники мають зрозуміти: не можна приходити на роботу оголеним. Для жінок колготки -неодмінний елемент робочого ансамблю, незважаючи на пору року, а 13-сантиметрові підбори-шпильки - моветон. Висота каблука повинна бути не більше шести сантиметрів.
- А хто з перших осіб, на вашу думку, не дослухається до порад протоколістів і порушує дрес-код?
- Це була колишній прем'єр-міністр Тимошенко. Її туалети були повним порушенням протоколу. Вона, певно, прагнула створити новий образ жінки-політика. Проте главі уряду такої бідної держави, як Україна, надзвичайно нетактовно і непристойно щодня одягати нову сукню від Луї Віттона. Та й взагалі: у всьому світі криза, і складно жити стало скрізь. Ось погляньте на костюми Ангели Меркель чи Гілларі Клінтон. Невже вони не можуть дозволити собі одяг від Луї Віттона? Але своїм зовнішнім виглядом вони демонструють: я така, як і більшість моїх громадян, бо я представляю свою державу.
Що скаже квітка календули
- Галино Олексіївно, якщо порівняти роботу служб протоколу президентів незалежної України, яка команда, на вашу думку, була найпрофесійнішою?
- Я не хотіла б зараз давати ніяких оцінок, бо вони, відверто кажучи, не надто високі. Скажу лише, що ознаки занепаду протокольної служби в незалежній Україні почали з'являтися вже давно. Пам'ятаю, коли під час візиту президента Білла Клінтона в Київ протокол Леоніда Кучми вивісив поруч два державні прапори: невеличкий, вилинялий український і вдвічі більший американський. Тоді колеги від мене почули немало гострих слів. Адже неприпустимо, коли протокол перетворюється на торгівлю країною.
- Яким чином служба протоколу вирішує питання, що дарувати зарубіжним лідерам?
- Наприклад, непристойно дарувати закордонним гостям, які відвідують Україну, подарунки, виготовлені в іншій країні. Адже нам треба показати те, чим пишається держава. Крім того, перед візитами служби протоколу обох країн обмінюються інформацією про смаки та вподобання своїх лідерів. Я пам'ятаю, ми часто дарували фотоапарати, виготовлені на заводі "Арсенал". Вони користувалися колосальним успіхом у наших гостей, хоча у світі вже почали з'являтися цифрові. Король Швеції Карл Густав, отримавши в подарунок такий фотоапарат, зрадів, як дитина, передав його дружині зі словами: "Сільвіє, обережно поклади, щоб, не дай Бог, не розбити".
- Чи існують розбіжності у протокольних канонах європейських держав, наприклад, зі східно-азіатськими країнами чи країнами Африки?
- Правила протоколу для всіх держав однакові, бо вони записані у Віденській конвенції, і ратифікувати цей документ престижно і необхідно для всіх держав. Але є такий момент, який називається національний нюанс. Ось тут є певні відтінки. Коли ми зустрічаємо зарубіжного гостя у "Борисполі", і він для нас важливий, тоді і коровай біля трапа літака йому подадуть високий і пишний. А от коли зустрічають гостей в Індії, то на шиї їм вдягають гірлянди з квітів. Але індійські журналісти вже з аеропорту пишуть, що переговори пройдуть успішно. Чому? Тому що вони знають мову квітів і розуміють, на що натякав їхній протокол. Квіткова гірлянда може складатися з найрозкішніших орхідей, але це ще нічого не означає, якщо в ній немає маленької помаранчевої квіточки календули, що є символом бога Ра, означає готовність і відкритість індійської сторони до переговорів.
Борщ від тьоті Дусі
- Не секрет, що в Радянському Союзі легка промисловість не могла забезпечити жінок красивим і модним одягом. Ви як працівниця служби протоколу повинні були виглядати належним чином. Де ви купували чи замовляли собі сукні та взуття?
- На початку кар'єри я поїхала у закордонне відрядження зі своїм чоловіком у Бонн і мала там змогу придбати собі одяг. Та й потім мій чоловік (а у мене був просто надзвичайний шлюб!) завжди привозив мені з-за кордону модні новинки. Але основа мого гардеробу була придбана у Київському домі моделей. Це було просто унікальне місце, набагато ліпше, ніж у Москві. Юдашкіну і Зайцеву просто не снилося те, що робили у нашому домі моделей, яким керувала Світлана Титова (вона і зараз повна сил і енергії, дай їй, Боже, здоров'я). Вона зуміла таким чином організувати справу, що відвідання показу мод у домі моделей було внесено до програми перебування зарубіжних делегацій у Києві. Не було випадку, щоб дружини глав делегацій не говорили мені: "Галино, я не поїду додому без цієї сукні".
- Яким чином добираються страви офіційних обідів? Є якісь встановлені класичні меню?
- Ні, класичного меню не існує. Ми отримуємо від своїх колег відомості про вподобання їхнього шефа у їжі. Це особливо важливо, коли політик вегетаріанець. Тоді іншим членам делегації готуються м'ясні страви, а керівнику подібні, але без м'яса. Правильно і грамотно, якщо в країні перебування ви частуєте зарубіжних гостей тим, що є традиційним для національної кухні. А в нас це передусім - вареники. Але це доволі важка страва, особливо з м'ясом чи картоплею. Так от, ми вирішили тонесенько розкачувати тісто і робити малесенькі варенички, в які вміщалося одна-дві вишні чи полуниці. А я запропонувала подавати їх із соусом, який складався зі сметани та меду. Це було надзвичайно смачно. Якось дружина французького президента Жискара Д'Естена під час обіду підкликала мене і сказала: "Галино, чи можна мені ще одну порцію вареників?". А врахуйте, що обід складався з двадцяти страв.
- Двадцяти?!
- Звичайно. Рахуйте: рибна закуска, яка складалася з кількох видів рибних страв, холодні м'ясні, гарячі закуски - гриби в соусі в порційних кокотницях. Перша страва - обов'язково борщ. У нас була кухар тьотя Дуся, яка готувала неповторні борщі з пампушками. Я, бувало, кручуся біля неї, хвилююся. А вона каже: "Відійди, дитино, не стрибай біля мене. Не переймайся! Все зроблю, все приготую!" Отож після борщу йшла друга страва, десерт, фрукти, морозиво, чай і кава, а до них - тістечка. Загалом до двадцяти страв дійде.
- За протоколом правильно трохи залишати їжі на тарілці чи з'їдати все?
- Не буде порушенням ні перший, ні другий варіант. Єдиний виняток стосується першої страви. Був у нас у попередніх урядах один міністр, який щоразу під час офіційних обідів мене питав, в який бік треба нахиляти тарілку з борщем. А у протоколі є таке правило: "Не смикайте тарілку, не нахиляйте її ні до себе, ні від себе. Доїсте вдома!"
ДOСЬЄ "УК"
Галина НАУМЕНКО. Радник-протоколіст, статс-дама Шведського королівського двору, мистецтвознавець. Закінчила факультет міжнародних відносин КДУ ім. Т. Шевченка, за розподілом потрапила в МЗС СРСР у службу протоколу, яку згодом очолила. Досконало володіє німецькою, французькою та англійською мовами. Викладач з багаторічним стажем. Автор книжки "Його величність Протокол", заснувала Школу протоколу Галини Науменко.