НОВИНКА

Уперше в Україні опубліковано книжку доньки Івана Франка

Видрукувана у столичному видавництві "Ярославів Вал" і презентована в Києві книжка Анни Ключко-Франко, єдиної доньки нашого видатного співвітчизника, наймолодшої з-поміж його чотирьох дітей, для мене стовідсотковою новиною не стала. Бо від упорядника, редактора й автора коментарів цього видання, професора-філолога Дрогобицького держуніверситету імені Івана Франка пана Михайла Шалати про деякі з цих творів дізналася ще влітку 2006-го - року 150-ліття Каменяра.

"Подарунок" КДБ

Тоді почула детективну історію публікації книжки Анни "Іван Франко і його родина". Авторка відправила рукопис із Канади братові Тарасу на ознайомлення. Та уривки з нього, перш ніж родич отримав розтріпану бандероль через два місяці, в Україні встигли навіть надрукувати - відібрані, відредаговані й скорочені на ідеологічний радянський кшталт, де, зокрема, критикувався Михайло Грушевський. Таким оперативним був "подарунок" КДБ, "на льоту" викрадений з приватної пошти, до сторічного ювілею Івана Франка...

Тож після цього Анна Ключко-Франко 1956 року терміново видала рукопис у Канаді, щоб узаконити його первісний вигляд і запобігти подальшому спотворенню.

Розповів мені професор Михайло Шалата і про "Рукописи Івана Франка в Канаді": цей твір Анни Ключко-Франко зі збірника "Іван Франко і франкіана на Заході", надіслано йому з Канади. Як і щомісячний журнал "Жіночий світ", що видавався у Вінніпезі, аж за 40 років: там він повідшукував усі публікації пані Анни. Її твори підготував до друку 2006 року, а прочитати їх маємо змогу тепер, завдяки видавництву "Ярославів Вал".

У книжці Анни Ключко-Франко "Для тебе, тату" - її оповідання, нариси, есеї, статті; листи до батька й матері, до брата Тараса й епістолярія Івана Франка; із мемуарів, крім уже згаданих вище, - "Ольга Франко в правдивім світлі" і "Як учив І. Франко нас, дітей".

Востаннє Анна бачила батька перед війною 1914-го, коли від'їжджала в Київ до тітки. "Ти пишеш, що я маю на совісти щось проти Тебе; се правда, і се буде для мене вічним докором, - та я ніколи не була для Тебе доброю донькою; замість того, щоби осолоджувати Тобі прикре життя, я відсунулася, відчужинилася від дому", - сповідалася в листі до нього від 27. ІІ. 1915 року.

Того ж таки 1915-го, у посланні від 26 листопада, адресованому високоповажній Королівській академії у Стокгольмі, доктор філософії з Відня Йосиф Застирець розповідав про свого висуванця на здобуття Нобелівської премії - Івана Франка: "Свою юність він провів у дуже тяжких умовах. Ще учнем гімназії спав на складі столяра, на стружках, у домовині... 1893 року захистив докторську дисертацію у Віденському університеті... Майже шість років диктував він свої твори (був спаралізований)... Бібліографічний список його творів українською, німецькою, російською, польською, чеською та іншими мовами становить величезний том. Він є справді найвизначнішим письменником сучасної Європи... Тепер він лежить ... тяжко хворий. Від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів...".

Цей лист дійшов до Шведської академії, коли лауреатів 1915 року вже визначили, а наступного року кандидатуру Івана Франка не розглядали, бо він помер, а Нобелівською премією нагороджують тільки живих. Митрополит Андрей Шептицький, відправляючи по Франкові панахиду в київському костьолі Святого Миколая, назвав його найбільшою втратою у Першій світовій війні.

"Безрадний" - це не "бездарний"

Страждань великого українця, котрий залишив по собі творів на сто томів, було надто багато. В'язниці. Якось кілька днів жив на три центи, знайдені на річці Прут. Терпів неймовірний біль у скоцюрблених руках: ходив уночі змочувати їх у холодному джерелі, від якого ніби трохи легшало. Його цькували лжепатріоти. Він хоронив сина Андрія на позичені гроші, а самого поклали в труну в одязі, роздобутому самаритянками...

Непросто складалися й долі обдарованих дітей Івана Франка, зокрема й Анни, якій судилося доживати віку в Канаді в будинку для людей похилого віку. Книга "Для тебе, тату", вперше опублікована в Україні, - творчий і життєвий портрет Анни Ключко-Франко та її штрихи до портрета батька і всієї родини. Ніщо з неї не можна виокремлювати з контексту обставин, років, нюансів сімейних взаємовідносин, не враховуючи притаманного кожній людині суб'єктивізму. У зміст цієї книги треба входити як у дім роду Івана Франка - із делікатністю й пошаною гостя.

Оскільки редактор та упорядник книжки Михайло Шалата - ще й автор приміток, то варто сподіватися на відкриття й там. Бо вже знаю про його ранішні перлини в цьому жанрі. Як не повірив рядку з 50-томника творів Каменяра і таки впевнився, що не міг Іван Франко назвати свій народ "нещасним і бездарним" - насправді в оригіналі було "безрадний". Як перелопатив купу літератури, довідкової, біблійної, а про те, що слово "номади" із рядка наприкінці поеми "Мойсей" означає "кочовий народ", довідався зі "Словника античності", перекладеного з німецької в Москві.