Обмін полоненими і заручниками став давно очікуваною і дуже помітною подією не тільки в Україні, а й на тимчасово окупованій території Донбасу. Проросійська пропаганда з пафосом прокричала про чергову велику перемогу «республік», куди з України повернулися 233 особи. Як завше, без відвертої брехні та цинізму не обійшлося. Наприклад, жителям краю по той бік лінії розмежування наполегливо втовкмачують: нарешті вдалося звільнити бідолашних людей, яких в Україні затримали й утримували за ґратами тільки за те, що вони розмовляли російською мовою. А ще когось за позначку в паспорті, де місцем реєстрації вказано місто Донецьк.
Проте така очевидна брехня викликає огиду навіть у стійких симпатиків ОРДЛО, оскільки вони частенько їздять в Україну по пенсії, дешевші харчі й інші товари і знають ситуацію. Тобто не можуть пригадати жодного випадку, щоб бодай одного з них хтось гнобив чи тим більш затримував за абсолютно вільне й безперешкодне спілкування російською мовою.
Разом із примітивною брехнею проросійська пропаганда утрималася коментувати, що заплановану схему обміну «74 на 306» було виконано не повністю. Цю інформацію підтвердили в Генеральній прокуратурі України: «Остаточні цифри обміну — 73 на 233. З тих, кого ми забрали з непідконтрольної території, одна жінка відмовилася повертатися на підконтрольну Україні територію, пояснивши це тим, що має сім’ю в Донецьку і тому там залишається. А 26 осіб відмовилися їхати до ОРДО/ОРЛО вже під час обміну».
До речі, показовим став випадок із колишнім головою міської ради Торецька Володимиром Слєпцовим, якого підозрюють в участі у терористичній організації й посяганні на територіальну цілісність України. Посадовцеві інкримінують участь в організації та проведенні незаконного референдуму: він у 2014 році виносив це питання на засідання сесії міськради. Не залишилися без уваги правоохоронців його певні дії на мітингах та під час блокування місцевими жителями на території Торецька українських військових. Як розповідають очевидці, на місці обміну в останній момент недавній керівник міста заховався в автобусі з українськими журналістами, заявивши, що відмовляється від обміну і готовий відбувати покарання в Україні. Дезінформаційні рупори Кремля обійшли увагою цей промовистий випадок. Так само промовчали й про те, що категорично відмовилися повертатися до «народних республік» ще 26 людей. Звичайно, однозначно додавати їх до українських громадян, звільнених з підвалів сепаратистів, ще зарано. Але більшість уже можна вважати вільними від проросійського ідеологічного дурману й антиукраїнської пропаганди. Бо вони встигли переконатися: українські реалії навіть у місцях тимчасового утримання кращі, ніж на відносній волі у «процвітаючих» незаконних та ізольованих від усього цивілізованого світу «ДНР» чи «ЛНР».
Отож загалом такий перебіг подій можна вважати нашим спільним успіхом, який потрібно активно розвивати.
«Мій знайомий — недавній прихильник «руского міра», вже відбув покарання в Україні, але не захотів їхати в Донецьк, — розповідає житель одного з міст Донеччини, який дав притулок колишньому бранцеві. — Він навіть не приховує, що ще у 2014 році, як і багато інших земляків, став заручником і жертвою проросійської пропаганди. Останнім часом він мав змогу дивитись українське телебачення й читати наші газети і тому взявся порівнювати ситуацію на інформаційному фронті. А оскільки має стосунок до медицини, то вдався до відповідних термінів. Каже, що російська пропаганда нагадує йому хірургічне втручання без наркозу. Бо по той бік лінії розмежування людям цинічно і брутально вбивають у голови потрібну спотворену інформацію. А ось ефективність у цьому плані українських ЗМІ, за його словами, нагадує використання під час складного захворювання простеньких пігулок чи порошків…»
Та немає злого, щоб на добре не вийшло. Бо огидна знавісніла антиукраїнська пропаганда, виявляється, має й зворотній ефект: від неї дедалі рішуче відмежовуються ті, хто ще недавно підсів на це лихо. Хоч це не означає, що українським ЗМІ не слід значно активніше опановувати інформаційний простір у так званій сірій зоні й по той бік лінії розмежування.