Завідувач відділу досліджень
інформаційного суспільства Національного
інституту  стратегічних досліджень
Дмитро ДУБОВ

Якщо придивитись, то майже все, що споживаємо (маю на увазі не лише продукти харчування), приготовлено на чужій кухні.

Під час аналізу ситуації мимоволі виникли дві паралелі. Колись мудрий викладач Київського технікуму легкої промисловості твердив: "Хороший механік повинен знати, коли і яка машина на конвеєрі зупиниться. Аби цьому запобігти, мусить вивчати не лише техніку, а й тих, хто на ній працює". Тим часом на факультеті журналістики університетський професор жартома (щоб було дохідливо) говорив: "Сенсація - не тоді, коли собака покусав людину, а навпаки".

Піджак з чужого плеча

Збігло чимало років. У технікумі, який перейменували на коледж, уже не готують механіків. Вони більше державі не потрібні - конвеєри легкої (і не тільки) промисловості зупинились не з технічних причин. Факультет журналистики переріс в інститут. Його випускник, аби підготувати інформацію, яка має сьогодні попит, повинен знайти факт, коли людина кусає вже двох собак...

При цьому мало хто звертає увагу на те, що статус навчальних закладів ніби виріс, але вони стали менше відповідати справжнім потребам держави. Просто відбувається пристосування до економічних умов. Іде боротьба за виживання. Двадцать років тому нам обіцяли процвітання. Цього не сталося. І коли в новинах переважає негативна інформація, часто звинувачують у цьому журналістів. Та не все так просто.

Засоби масової інформації відображають реалії життя. А зі зміною економічних пріоритетів змінилися й моральні та інформаційні запити. Життя змусило вчорашніх механіків (і не лише їх) йти на ринки реалізаторами чужинського краму. Їхніми вустами ті, хто стоїть за ними, тепер переконують: "Найвигідніша пропозиція - ношений піджак з чужого плеча". І додають: "Аби догнати Захід, обов'язково придбайте вживане там взуття!"

Навіч не лише економічна, а й інформаційна залежність. Вітчизняний виробник, якого загнали у глухий кут, грошей на рекламу не має. От і маємо суспільство залежних споживачів. А в інформаційному просторі це ще й видається за благо. Носії прихованої викривленої інформації розраховують на нашу нездатність критично її оцінити.

Складова національної безпеки

Чи це так? - запитую завідувача відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Дмитра ДУБОВА.

- Нині, - каже Дмитро Володимирович, - формування світового геополітичного простору та внутрішньодержавних відносин відбувається в умовах інформаційного протиборства. Для нашої держави ця проблема особливо актуальна: зважаючи на певну невизначеність геополітичного статусу, політичну нестабільність, нестійкість вітчизняного інформаційного простору, Україна перебуває під систематичним інформаційним тиском. Один із механізмів, який застосовують суб'єкти інформаційно-психологічного впливу, - маніпулювання суспільною свідомістю через засоби масової комунікації.

- Аби протистояти цьому, держава має доктрину інформаційної безпеки. Чи відповідає вона зрослим вимогам сьогодення?

- Скажемо так: потребує вдосконалення. Виходити маємо з того, що інформаційна безпека є невід'ємною складовою кожної сфери національної безпеки і водночас важливою самостійною сферою гарантування національної безпеки. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий лише за умови забезпечення належного рівня її інформаційної безпеки.

Чому так гостро стоїть питання?

- Спеціалісти вважають, а практика підтверджує, що маніпулюванням громадською думкою можна досягти більшого, ніж збройним втручанням.

Джерелами загроз інформаційного простору є розбіжності (суперечності) відповідних інтересів, системи цінностей, цілей між особистістю та суспільством, державою або наявністю в однієї зі сторін стосовно іншої домагань, претензій чи інших спонукувань до конфлікту. Найбільш небезпечним джерелом загроз цим інтересам вважається істотне розширення можливостей маніпулювання свідомістю людини за рахунок створення навколо неї індивідуального віртуального інформаційного простору, а також можливість застосування технологій впливу на її психічну діяльність.

Культ жорстокості, насильства, порнографії, що нині пропагується в засобах масової інформації, особливо на телебаченні та в комп'ютерних мережах, призводить до неусвідомленого бажання значної частини населення, особливо підлітків і молоді пострадянських країн, наслідувати його, сприяє закріпленню подібних стереотипів поведінки в їхніх власних звичках і способі життя, знижує рівень граничних обмежень і правових заборон, сприяє появі негативних норм поведінки в суспільстві, що, у свою чергу, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок та веде до правопорушень.

Одна з характерних тенденцій, що склалася в сучасних умовах не лише в Україні, а й у світі, - це випереджальний розвиток форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість), психологію і психічний стан людини порівняно з організацією протидії негативним, деструктивним психологічним впливам, інформаційно-психологічним захистом особистості і суспільства в цілому.

Йдеться про можливі деформації системи масового інформування і поширення дезінформації, що ведуть до потенційних порушень суспільної стабільності, про завдання шкоди здоров'ю і життю громадян через пропаганду чи агітацію, що збуджує соціальну, расову, національну або релігійну ненависть і ворожнечу, про діяльність тоталітарних сект, які пропагують насилля і жорстокість. Ці впливи, усвідомлені чи неусвідомлені, як показує життя, можуть призводити і призводять до серйозних порушень психічного та фізичного здоров'я, розмивання природних і культурно заданих норм поведінки, до зростання ризикованих соціальних й особистісних ситуацій.

- Як в цьому контексті варто розглядати Інтернет, адже сьогодні він вже став доступним практично кожному?

- Інтернет нині - найскладніший та найдинамічніший засіб масових комунікацій, і більшість держав все ще виробляють свої підходи до взаємодії з ним. Однак з огляду на зазначені інформаційні впливи, основним тут може бути завдання поліпшення медіаосвіти громадян, їхньої готовності критично оцінювати та сприймати інформацію. Цьому, безумовно, сприяла б консенсусна національна ідея, однак на сьогодні з цим є очевидні труднощі.

Чи потрібні державні ЗМІ

- Дмитре Володимировичу, в цих умовах дедалі наполегливіше певні сили порушують питання про роздержавлення ЗМІ. Чи доцільний такий крок?

- Думаю, що принаймні на нинішньому етапі без них не обійтись. Вони все ще залишаються важливим елементом у формуванні державної інформаційної політики, і замінити їх зараз державі вкрай складно.

Нині групи різної політичної орієнтації та неурядових організацій використовують як традиційні ЗМІ, так і Інтернет для мобілізації політичних сил проти своєї чи інших держав у кризових ситуаціях, чим викликають непередбачувані наслідки. Цьому сприяє і неврегульованість правових відносин при поширенні інформації в Інтернеті: практично без наслідків можна поширювати наклепницькі та недостовірні відомості. Все це призводить до того, що фактична основа тієї чи іншої події може бути серйозно перекручена через маніпуляції з текстом, звуком і відеозображенням. Такі методи можуть дати можливість певним колам зацікавлених осіб реалізувати складний процес керування суспільною думкою, організувати великі пропагандистські кампанії для підриву довіри громадян до конкретного курсу, який проводить уряд країни.

Цілком легальним способом інформаційно-психологічного впливу на користувачів Інтернету є поширення пропагандистських інформаційних матеріалів за допомогою різних технологій привернення уваги, організації віртуальних груп за інтересами, збирання адрес електронної пошти для організації масових розсилань.

Технології швидкого поширення інформації через комп'ютерні мережі набуватимуть дедалі більшого значення, бо дають змогу цілком легально проводити цілеспрямовані інформаційно-пропагандистські заходи щодо населення та окремих груп громадян без контролю держави.

Тим часом діяльність людини значно спирається на можливості інформаційно керуючих систем. Посадова особа, приймаючи рішення, цілком покладається на інформацію, яка видається на монітор, тому внесення навмисних змін в інформаційні масиви і повідомлення призводить до неправильних рішень.

Усе це створює негативні моменти для роботи уряду. А він повинен не лише її виконувати, а й роз'яснювати, пропагувати. Якщо цього бракує, то часто доводиться працювати навздогін і виправдовуватись. Особливо важливою інформаційно-пропагандистська складова є в період проведення реформ, оскільки будь-які реформи - це процес складний і не завжди в усьому сприйнятний. Без роз'яснення і вчасного реагування на запити громадян досягти мети неможливо. Тому на даному етапі державі без ефективних ЗМІ, думаю, не обійтися.

- У процесі підготовки до Євро-2012 Україна має унікальну можливість створювати і прогнозувати свій імідж на міжнародній арені. Як вважаєте, чи достатньо для цього робиться?

- Чимало можливостей використовуються. Ще не відомий ефект закордонної реклами України до 2012. Тим часом уже нині можна почути за кордоном невдоволеність, що чемпіонат довірили саме Україні. Тому ділом і словом слід переконувати в протилежному. Не забуваймо, що кожна держава сприймається через певний імідж. Яким ми його сформуємо, яким донесемо іншим країнам, - так нас там і сприйматимуть.