У ТОВ «ГенероузЛенд», що господарює в селі Метків під Рівним, мають ліцензію та квоту на вирощування технічних (не плутати з медичними!) конопель на 250 гектарах.

«І якщо, приміром, 2021 року ми посіяли їх на 240 гектарах, фактично вибравши дозволене, то 2022-го зі зрозумілих причин не наважилися на це. А цього року взяли в обробіток лише 10 гектарів — бодай для того, щоб сертифіковане насіння, яке купуємо в Інституті луб’яних культур Національної академії аграрних наук, не втратило схожість. Адже не хочемо втрачати статус виробника технічних конопель. Він дався нам непросто, бо процес отримання необхідних дозволів украй заорганізований і нешвидкий. Є проблеми й із технікою для збирання врожаю. У попередні роки нам позичав комбайн фермер із Житомирщини Володимир Якимчук, який уже щонайменше 10 років культивує технічні коноплі. Нині ж він на фронті. Якби переробка конопляної трести була бодай у межах 50 кілометрів, питань не було б. А так ми її просто задисковуємо в поле», — розповідає агроном підприємства Руслан Гладчук.

Працюють не завдяки, а всупереч

Отже, аграрії, які вирощують технічні коноплі, роблять це не завдяки, а всупереч ситуації, що склалася навколо здавна відомої українцям луб’яної культури. Її репресували ще за хрущовських часів на виконання конвенції ООН 1961 року, яка наклала заборону на вирощування конопель в усьому світі через високий вміст наркотичних речовин.

Відтоді (як-не-як, понад шість десятиріч спливло!) селекціонери створили багато нових сортів із невисоким вмістом канабіноїдів, так званого ТКГ. До речі, саме в Інституті луб’яних культур НААН, що працює у Глухові на Сумщині, вивели перший у світі ненаркотичний сорт конопель ЮСО-31. Це міжнародний стандарт зі швидкості дозрівання, продуктивності та ненаркотичності, який без проблем пройшов реєстрацію у країнах Євросоюзу. Адже там коноплі давно реабілітували. Тож їх активно вирощують та  переробляють на найрізноманітнішу продукцію. А фермери, які цим займаються приміром у Франції, отримують адресні дотації від держави на закупівлю елітного насіння чи пестицидів для обробітку полів.

«Конопляні поля там ніхто не охороняє, як і картопляні чи кукурудзяні. Хоч вміст наркотичних речовин у промислових коноплях у країнах ЄС обмежується цифрами 0,2 відсотка, а в Швейцарії — один. Тоді як у нас (вдумайтеся!) — 0,08. Відчуваєте різницю? А ми десятиліттями дмухаємо на холодне: часто чуємо про кримінальні справи, які порушує поліція чи не за кожну рослину конопель», — обурюється доктор сільськогосподарських наук завідувач відділу Інституту луб’яних культур Ірина Лайко.

Експерименти під ворожими обстрілами

Пані Ірина знає про коноплі все, бо працює в інституті понад чотири десятиліття: «Сам Глухів за десять кілометрів від російського кордону, а окремі наші дослідні ділянки — за шість. Інколи навіть військові питають: і куди ж ви їдете? А я їду на прополювання, бо шкода, що пропадуть перспективні сорти. Отак прополюєш поле, а над тобою летить ворожа ракета чи снаряд. Якщо коноплі не посіяти хоч рік, схожість вони втрачають наполовину. Тому й висіваємо на основних наших ділянках поблизу Глухова, на Закарпатті та в центрі України», — веде далі Ірина Лайко.

Спілкувалися з нею у вайбері: відома в світі науковиця перебувала в Литві, де реєструвала нові сорти конопель, які вивели у Глухові. До слова, там її запрошують на роботу, мовляв, навіщо ризикувати під обстрілами. Але вона вкотре повернулася додому, бо співпраця з усім світом —  добре, але хоче, щоб її напрацювання прислужилися Україні.

Що ж для цього потрібно?

Остаточно реабілітувати наші традиційні коноплі, як це зробили у світі (до слова, лише на запрошення Китаю пані Ірина була там дев’ять разів).

Крига начебто скресла: 13 липня парламент ухвалив у першому читанні урядовий законопроєкт №7457 про регулювання обігу рослин роду конопель у медичних, наукових і промислових цілях, який зокрема легалізує медичний канабіс. Однак, одностайно кажуть аграрії й науковці, він ще потребує доопрацювання. Ідеться насамперед про чітке розмежування медичних і технічних конопель. Якщо перші вкрай потрібні для порятунку наших захисників, то другі — рятівне коло для економіки. І нині, у війну (та ще й на тлі зернової кризи, яку спричинила росія), і в повоєнний час. А ще про можливості для профільної науки, без якої нового дихання та розвитку коноплярства годі й очікувати. Бо нині знаний у всьому світі Інститут луб’яних культур працює на тих самих засадах, що й фермери: потрібні дозволи та ліцензії на вирощування конопель на власних експериментальних ділянках. Нонсенс? Ще й який! Натомість у Європі наукові центри працюють на базі бізнесових майданчиків — це взаємовигідне державно-приватне партнерство. І саме воно може і має стати тією золотою рибкою, яка витягне перспективну галузь зі штучно створеного гетто. У цьому гетто коноплярство утримує, з одного боку, звичайнісіньке суспільне невігластво (якщо коноплі — то це неодмінно наркотики), з іншого — лобізм фармацевтичних компаній (навіщо виробляти дієві й порівняно недорогі медпрепарати в Україні, якщо можна заробити чимало на закордонних?). Нині законодавство щодо конопель у нас найжорсткіше в Європі. 

Конопляна Мекка на Рівненщині… 

 «Пригадуєте слова, що знають усі посівальники: «Щоб коноплі — під стелю, а льон — до коліна, щоб у вас, господарі, голова не боліла»? Бо коноплі — універсальна культура, здавна відома українцям. Це і чудовий будівельний матеріал (у конопляних будинках не було сирості, комарів та мишей), і найкращі утеплювачі, й найміцніші канати для морських суден, і найрізноманітніші види паперу та пластмас, й натуральні тканини, що рятували наших дідів у спеку й холод, і корисна олія, й матеріал для косметології.

Культура має чудові бактерицидні властивості, тому  доволі швидко очищує навіть забруднені радіацією землі. Знаєте, що зробили японці навколо Фукусіми? Посіяли коноплі. А хорвати, які витратили дев’ять років на  розмінування своїх територій, одразу ж запросили аграріїв: сійте коноплі й повертайте землю до життя. Нам цей досвід дуже згодиться для відновлення ґрунтів, що постраждали від підриву Каховської ГЕС», — переконана голова ради директорів громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України» Віра Ульянченко. 

Вона прагне об’єднати навколо перспективної для України галузі виробників, переробників, науковців. А Рівненщину перетворити на конопляну Мекку в найкращому розумінні.

У Привільненській територіальній громаді Дубенського району має з’явитися перший в Україні індустріальний екопарк із переробки промислових конопель. Меморандум зацікавлені сторони (інвестори, голова громади, науковці) підписали ще торік на початку листопада.

Голова ОВА Віталій Коваль прокоментував це так: «На території Привільненської громади є ділянка площею 42 гектари, де й плануємо розмістити потужності з переробки конопель, які добре відомі українцям своїми унікальними властивостями. Тут буде створено понад 2 тисячі робочих місць, а це і додана вартість на рідній землі, й життєдайні для економіки податки, й посилення нашого експортного потенціалу».

Що ж змінилося відтоді?

Ось що розповів голова Привільненської територіальної громади Юрій Момотюк: «Нагадаю: наш індустріальний парк розміщений обабіч міжнародного автотранспортного коридору Київ — Чоп, що перетинається з іншим перспективним напрямком — трасою Доманове — Тереблече. Поряд  підстанція, де можна взяти до 6 мегават електроенергії, а воду — з підземних джерел. Обрано керуючу компанію з розбудови парку та подано документи на його реєстрацію в єдиному Реєстрі індустріальних парків України. Щойно отримаємо позитивне рішення Мінекономіки, зможемо рухатися далі: передамо цілісну ділянку в довгострокову оренду нашим інвесторам, які мають чіткий план розвитку галузі коноплярства». 

…і Кіотський протокол на поміч

Тобто надія є. І що швидше в Україні з’явиться лояльне до промислових конопель законодавство, то більше в нас шансів стати екологічною країною. Адже коноплі — єдина рослина, яка не забруднює, а навпаки, очищує ґрунти, повертаючи до життя навіть маргінальні землі та неугіддя. Лише на Рівненщині таких майже 30 тисяч гектарів, кажуть фахівці Національного університету водного господарства та природокористування, який теж є партнером проєкту створення індустріального екопарку. Тут відновлюють підготовку та перепідготовку фахівців для коноплярства — далися взнаки понад пів століття забуття. Додайте землі сусідніх Житомирщини та Волині, фермери яких уже теж на низькому старті. Чому б не сіяти значно більше конопель, адже відстань доставки на переробку цілком вигідна: 100—120 кілометрів? 

А на запитання, де взяти кошти на відродження галузі, є цілком конкретна відповідь: з Кіотського протоколу. За гектар конопель тут можна отримати мінімум 200 євро, адже він виділяє вчетверо більше кисню, ніж гектар лісу. Які ще аргументи потрібні для повної реабілітації конопель? 

ДОВІДКА «УК»

З різних частин конопель можна виготовити майже все — від найтонших тканин до будівельних матеріалів. Це прекрасні бронежилети для наших захисників, незрівнянні махрові рушники, лікувальні препарати, олія з найоптимальнішим рівнем корисних омега-3 та омега-6. І чудовий природний очищувач повітря, що особливо актуально там, де вигоріли тисячі гектарів наших лісів.

Щоб отримати тонке серпанкове волокно, треба посіяти 4,5 мільйона насінин конопель на гектар. А для олійної плантації достатньо 1,5 мільйона, стверджують науковці.

В Україні вже є компанії, що зводять будинки з конопляної костриці. А ще виготовляють із конопель білизну та рушники, олію, продукти харчування, зокрема, енергетичні батончики, які доставляють і нашим захисникам.