Представники громадських організацій, архітектори, історики, краєзнавці й просто небайдужі містяни давно вже порушують це питання, бо сама історія Рівного підштовхує до такого перебігу подій.
«Наше місто внесено до Національного реєстру історичних місць, у якому загалом майже 400 населених пунктів. Рік заснування Рівного як мінімум 1585-й. Однак видимої історичності в місті дуже мало: збереглися православна церква 1756 року, собор та костел. На жаль, нема палацу князів Любомирських, які володіли Рівним тривалий час. Зате до нас дійшла так звана кордегарда князів — будівля, в якій мешкала охорона. Ідеться про будинок в центрі міста. Це один з найстаріших мурованих будинків Рівного, який може і має стати його духовним оберегом та окрасою. Те, на що перетворився він нині, не витримує жодної критики», — каже доктор археології Ольга Михайлишин.
«Так, згаданий будинок — це щонайменше 1830-ті роки. Днями ми знайшли цікавий документ на підтвердження цих слів. Це акт, що підписав князь Фредерік Любомирський 1835 року, за яким він віддає цей будинок для поселення вчителів гімназії. Затим у книзі реєстрації нерухомості Рівного в цьому будинку на тодішній Директорській було парафіяльне училище. До речі, 1944-го, після визволення Рівного від нацистів, там мешкали студенти медичного та кооперативного училищ», — підтверджує статус будинку начальник відділу обласного архіву Людмила Леонова.
Саме завдяки архівним документам Рівненська ОДА виграла касаційний адміністративний суд Верховного Суду України щодо визнання будівлі пам’яткою архітектури місцевого значення.
«Наказами міністерств культури та інформаційної політики одну з найстаріших будівель Рівного, що входила до палацового комплексу князів Любомирських, уже внесену до державного реєстру нерухомих пам’яток, передано на баланс управління культури і туризму міськвиконкому, підписано охоронний договір. Це означає, що орендар не може проводити там будь-які будівельні роботи. Земля, на якій стоїть будинок, перебуває в комунальній власності міста», — каже начальник рівненської ОВА Віталій Коваль.
Але розірвати раніше укладений договір довготермінової оренди — величезна проблема.
«На жаль, місто знову програло суд, який став на бік орендаря в питанні дочасного розірвання договору», — каже заступник Рівненського міського голови Марина Кузмічова.
На боці об’єкта та його використання для культурних потреб міста дедалі активніше виступає громада. Зокрема, громадська організація «Українсько-польський союз імені Томаша Падури» пропонує після реновації найдавнішої будівлі розмістити в ній українсько-польський культурний центр. Ідею підтримало консульство Польщі в Луцьку, воно готове залучити для цього відповідний ресурс. Цілком логічно, що такий центр з’явиться в Рівному, що завжди було на перехресті двох культур. І водночас стане подякою Польщі за величезну підтримку в нинішній час війни та символом єднання наших народів. Саме так діють цивілізовані люди.
«Зберегти будинок і дати йому нове життя принципово для архітекторів, істориків, культурного товариства. Любомирські — одні з найбагатших польських магнатів, які багато зробили для розвитку Рівного. Наше місто одне із п’яти, яке перебувало у приватній власності навіть тоді, коли входило до складу Волинської губернії російської імперії. Так, це зовсім не характерно для росії, але для Рівного, яке свого часу мало магдебурзьке право, зробили виняток. Мабуть, тому, що рід Любомирських був дуже впливовим», — додає Ольга Михайлишин.
Саме Любомирські побудували першу в Рівному електростанцію (нехай і для свого маєтку, але саме із цього почалася його електрична ера), започаткували численні ярмарки, запросивши до міста євреїв (тобто дали розвиток торгівлі, яка згодом переросла у відомі на всю Європу Волинські торги), а ще активно розвивали різноманітні ремесла.
2023-го виповнюється 300 років початку правління в Рівному династії князів Любомирських. Місто нині в активних пошуках свого історичного надбання, яке досі залишалося недооціненим. Війна ж лише стимулює нас до цього. І якщо будемо єдиними в цілком природному бажанні, нам вдасться підсвітити Рівне новим світлом, адже воно позиціонує себе як туристичний край. А історія — знахідка і для туристів, і для корінних рівнян.
Ми в Google+