СИТУАЦІЯ
Назви деяких інтернатів відлякують усиновителів, а неправдиві психіатричні діагнози
таврують посиротілих малюків
Майже кожна посиротіла дитина мріє про родину. Про рідних людей, яким вона буде небайдужа. Але чи такий простий шлях від державної дитячої установи до люблячої сім’ї? Із соціологічного опитування випливає, що загалом українці не бояться взяти в родину дитину, позбавлену батьківського піклування. Так, понад 25% наших співвітчизників готові зігріти теплом хлопчика чи дівчинку, які втратили рідних батьків. Проте є певні обставини, які відлякують потенційних усиновителів. Серед них — неправдиві психіатричні діагнози, якими таврують сиріт.
А ще потенційних тата й маму насторожують назви інтернатів. Тож інколи вони навіть не наважуються переступити поріг закладу для дітей з розумовими або психічними вадами. Тому до служби Уповноваженого Президента України з прав дитини неодноразово зверталися представники громадських організацій з приводу дискримінації хлопців і дівчат, які виховуються в дитбудинках та інтернатах. Відтак було проведено перевірку у 18 областях держави.
Зайві уточнення
З’ясувалося, що попри пряму заборону закону, в більшості областей до сьогодні в назвах загальноосвітніх шкіл-інтернатів зазначають категорії дітей, які в них виховуються, за ознакою соціального походження або станом здоров’я.
— Я переконаний, що такі уточнення, як «…для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із затримкою психічного розвитку», «…які потребують корекції фізичного та розумового розвитку», «…з малими і затухаючими формами туберкульозу», «…з наслідками поліомієліту і церебральними паралічами», «…з комбінованими вадами розумового, психічного та фізичного розвитку» та інші є дискримінацією неповнолітніх, грубим порушенням Конституції, законів «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», — наголосив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко.
Слід розрізняти поняття «назва» і «тип» закладу. Аби дитина не почувалася затаврованою і пригніченою, назва закладу, зазначена, скажімо, на будівлі інтернату, на думку посадовця, повинна нести позитивні емоції. Нехай би це було щось на кшталт «Надія», «Юність», «Промінь» тощо.
Дитина спокійна, коли поруч любляча матуся. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
В атестаті — тільки оцінки
Атестат про освіту випускників інтернатів має містити тільки інформацію про рівень здобутих ними знань, а не про стан здоров’я чи соціальне становище родини. Тип закладу та його спеціалізація мають зазначатися виключно в установчих документах.
Так, потенційні усиновителі мають право знати про хвороби, які, можливо, є в дитини. Доступ до цієї інформації має бути і в керівників вишів або роботодавців, які спілкуватимуться з випускником інтернату. І от саме для цього існує статут інтернату, який є відкритим документом. Керівництво закладу на запит зацікавленої особи повинне надати повну інформацію як про саму установу, так і про соціальний статус дитини.
Також інформація про стан здоров’я вихованця чи випускника такого державного закладу обов’язково міститься в його медичній картці. Але не повинна бути в жодному іншому документі. Адже на ставлення роботодавця чи керівника вишу не повинна впливати інформація про те, що його майбутній працівник чи абітурієнт виховувався в інтернаті.
Саме тому Уповноважений Президента з прав дитини звернувся до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, обласних державних адміністрацій і облрад із закликом ліквідувати виявлені прояви дискримінації дітей, які виховуються в інтернатних закладах. У листі-відповіді з міністерства наголошується, що органам управління освітою доручено провести відповідний моніторинг та вжити невідкладних заходів щодо унормування назв загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із соціально незахищених категорій (лист МОНмолодьспорту від 13.12.2011 року).
— Розв’язання цієї проблеми зовсім не потребує державних коштів, потрібно лише навести порядок у цьому питанні, наголосив Юрій Павленко. — Наприклад, у Полтавській області інтернати перейменували ще в 2009 році, а на Харківщині це питання винесено на розгляд сесії обласної ради. Сподіваюсь, що цей приклад підтримають й інші області України.
Неслухняний — не медичний діагноз
Проведена перевірка також виявила кричущі факти, коли сиротам встановлюють неправдиві медичні діагнози, особливо психіатричні. Тому сім’ї побоюються брати до себе таких малюків.
— Та не зайве замислитися, чому діти з інтернатів часом такі неслухняні, знервовані, невиховані. А тому, що, по-перше, отри мали великий стрес через втрату батьків. По-друге, чимало з них самі постраждали від жорстокого або байдужого ставлення рідних людей. А ще тому, що в інтернатах зазвичай саме така атмосфера, до якої колишнім «домашнім» дітям доводиться пристосовуватися щодня. Коли ж дитина потрапляє в сім’ю, її реабілітація відбувається досить швидко. Адже хоч би яким хорошим був інтернат, а директор та вихователі — педагогами з великої літери, цей заклад все одно ніколи не замінить дитині родину, — зауважив Уповноважений з прав дитини. І додав, що усиновлень дітей з легкими нервовими розладами стало б більше, аби держава не залишала усиновителів наодинці з проблемами лікування дітей.
Допоможуть у звичайній лікарні
Указом Президента «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» Міністерству охорони здоров’я доручено опрацювати в шестимісячний строк питання щодо вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям, зокрема відокремлення стаціонарної психіатричної допомоги для дітей від психіатричної допомоги для дорослих.
Замість лікування неповнолітніх у психіатричних клініках їм надаватимуть фахову психіатричну допомогу у звичайних дитячих лікарнях. Це дасть змогу ліквідувати як явище госпіталізацію дітей з інтернатів, яка не обумовлена медичною необхідністю, але часто практикується як засіб впливу на порушників дисципліни; зменшити ризики суїцидальної поведінки дітей, а також спонукає батьків не відмовляти від психіатричної допомоги їхнім нащадкам. Дніпропетровщина стала пілотною областю, де почали впровадження цієї програми.
КОМПЕТЕНТНО
«Зміна назви додасть цим підліткам упевненості в собі»
Ольга ДРОБОТ,
кандидат психологічних наук:
— Вважаю, що прагнення змінити офіційні назви інтернатів передусім показує, як змінюється на краще ставлення влади і суспільства до посиротілих дітей. Адже, наприклад, якщо пересічні громадяни щодня ходитимуть повз вивіску закладу, де вказані хвороби чи соціальний статус дитини, то, зустрівши вихованця цієї установи деінде, оцінюватимуть його в першу чергу саме як носія хвороби або безбатченка, а не як особистість. Зміна ж назви додасть цим хлопцям і дівчатам упевненості в собі, зніме певну напругу в їхньому спілкуванні із суспільством.
Випускник інтернату не стидатиметься надати роботодавцю атестат, у якому вказаний рівень його знань, а не робиться акцент на тому, що він зростав без тата й мами. Від цього сам підліток почуватиметься вільніше, зможе продемонструвати все, на що здатен, не виявлятиме скутості та знервованості.
Також під час спілкування з однолітками, відповідаючи на запитання, де він вчиться, вихованець дитбудинку озвучить лише номер школи та рівень її акредитації, і не погрішить проти істини. Адже, на жаль, не всі люди толерантно ставляться до вихованців інтернатів, і в певних випадках краще просто не акцентувати на цьому увагу. Отже, зміна назв державних інтернатних закладів може стати добрим початком більш гуманного ставлення суспільства до цих дітей. Нині їх побоюються тому, що просто не знають. Змінивши ж назви закладів з «діагностичних» на людські й позитивні, влада продемонструє суспільству приклад гуманного ставлення до сиріт.
Що ж до знервованості та неслухняності деяких вихованців інтернатів, зауважу, що кожен такий випадок потрібно вивчати окремо і детально. Адже, наприклад, для «домашньої» дитини навіть зміна школи — то вже великий стрес. А що вже казати про підлітка, який втратив родину. Звісно, дитина може виявляти агресію або замкнутися в собі. Та це не обов’язково означає, що в неї насправді відчутно похитнулося психічне здоров’я. Найчастіше — це так звана захисна реакція на глобальні зміни в житті. А ще навіть «домашні» підлітки у перехідному віці від дитини до дорослої людини не рідко поводяться з викликом, «діймаючи» люблячих батьків. Тож лише детальне та всебічне вивчення стану такої дитини захистить її від помилкового діагнозу.
З іншого ж боку, не секрет, що педагогічного та медперсоналу в інтернатах часто не вистачає. А в тих, хто працює, великі навантаження та мала зарплата. В них інколи просто не вистачає часу й уваги, аби приділити їх кожній посиротілій дитині. Потрапляючи ж у сімейні форми виховання, отримуючи такі необхідні увагу, любов, турботу, така дитина відчуває себе потрібною. А отже, її психічний стан змінюється на краще.