Офіцери підрозділу, назвімо його просто «лабораторія», у спілкуванні з кореспондентом «Урядового кур’єра» були досить стриманими та небагатослівними. Сприймалося це з розумінням, адже все, чим тут переймаються, має переважно гриф таємності. Але коли я запитав у підполковника М., керівника підрозділу, про призначення та важливість одного з апаратів, у якому копирсався майор Д., для якості й термінів випробування нових зразків техніки, обличчя науковців пожвавішали.
— Це технологічна лінія автоматизованої обробки бортової інформації. Її використовують під час випробувань і літаків, і вертольотів, і броньованої техніки. Ми вже маємо кілька таких ліній, що дає змогу одночасно проводити випробування у різних місцях. І все це завдяки ось цій невеличкій платі, яку розробляли і виготовляли власними силами.
Коли навесні 2014 року російські війська окупували Крим, Державний науково-випробувальний центр ЗСУ, що дислокувався у Феодосії, також захопили «зелені чоловічки». Після нетривалих перемовин майже весь склад цієї військової частини перейшов на бік агресора. Командному складу центру обіцяли значні підвищення зарплатні та квартири в Москві (інша річ, що і хто згодом насправді отримав). Понад 450 військовослужбовців поклялися на вірність РФ.
Не зрадили українському народові, залишилися вірними присязі лише 100 патріотів: 86 офіцерів, дев’ять військовослужбовців служби за контрактом та чотири працівники ЗСУ. Вони зробили цей крок, чудово розуміючи, які великі труднощі на них очікують.
— Під час виконання передислокації наш центр зберіг у бойовому стані літак Ан-26, два вертольоти типу Мі-8 та майже 70% провідних фахівців науково-випробувальних підрозділів. Це дало нам можливість, — зауважує полковник Володимир Башинський, начальник Державного науково-випробувального центру Збройних сил України, — продовжити на новому місці на належному рівні виконання покладених завдань.
Мій співрозмовник — доктор технічних наук, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент Академії технологічних наук України. У складі центру як головної науково-дослідної установи Міністерства оборони України з проведення всіх видів випробувань озброєння та військової техніки (ОВТ) працюють 28 наукових працівників вищої кваліфікації. Серед них сім докторів та 21 кандидат наук.
Саме вони і становлять кістяк колективу — однодумців, висококваліфікованих кадрів, який вдалося вивезти з Криму на материкову частину України. (Спочатку в Запоріжжя, а потім уже до Чернігова, де ДНВЦ і дислокується нині). Передусім завдяки їм з березня 2014 року по травень 2016-го вдалося у стислі терміни у співпраці з підприємствами ВПК та інших науково-дослідних установ забезпечити безперервне виконання робіт з реалізації програм щодо створення, модернізації та сертифікації зразків ОВТ та виробів подвійного призначення. А для цього треба було провести на різних полігонах в умовах, наближених до реальних, 250 «заходів науково-випробувальної діяльності» (80 з них — безпосередньо в інтересах підвищення боєздатності підрозділів сил АТО), виконати 100 оперативних завдань та 30 науково-дослідних робіт.
Наводжу ці цифри і факти (із того, що можна повідомити) з єдиною метою: переконливіше показати, що маємо справу з унікальною структурою в системі зміцнення національної безпеки нашої держави, підвищення боєздатності її Збройних сил. Тобто структури, до проблем якої повинно бути відповідне — уважніше, дієвіше та відповідальніше ставлення. І керівництва Міністерства оборони, і Ради національної безпеки і оборони України.
Нерозділена любов
Тим, хто не зрадив Батьківщину, хто залишив у Феодосії свої будинки і квартири, дачі й добробут сімей, теж чимало обіцяли. Насамперед відповідне житло. Минуло два роки. З обіцяного державою в особі чиновників Міністерства оборони не виконано нічого. Не надано військовим науковцям-патріотам ні гуртожитку, ні службових квартир. Не збудовано для них жодного квадратного метра житла. Усі 100% переміщених військово?службовців ДНВЦ змушені третій рік винаймати житло. Бо із власним, яке залишили в Криму, не можуть здійснити будь-яких операцій. Ні продажу, ні обміну. Нині, по суті, це вже власність окупантів.
— Щоб не втратити квартиру, в якій ніхто не живе, я, наприклад, змушений кілька разів на рік їздити до Феодосії й залишати там чималі кошти за комунальні послуги. Тут, у Чернігові, ми винаймаємо житло, платимо за нього понад три тисячі гривень. Не всі витрати на це нам стовідсотково компенсують. У таких складних житлово-побутових умовах служать майже всі мої колеги. Ситуація, по суті, тупикова.
Офіцер, слова якого наводжу, погодився все це розповісти лише за умов анонімності. «Навіщо мені мати нові проблеми на окупованій території?»
— Через ці обставини, про які вам розповідають наші офіцери, особовий склад частини опинився в дуже складній ситуації, — зауважує підполковник Віталій Куравський, заступник начальника ДНВЦ. — Військовослужбовці, які чесно, незважаючи на власні проблеми, виконують свій обов’язок перед державою, продовжують вірно їй служити, залишилися фактично поза законом. Тобто без житла, без надії обміняти чи продати свої помешкання, які мають у Криму, без надії отримати нове чи придбати квартири за власні кошти у близькому майбутньому.
«Саме з цієї причини, — зазначено в одному з багатьох кричущих звернень з Чернігова на адресу Міністерства оборони, — із ДНВЦ звільнилося вже дев’ять передислокованих фахівців інженерно-випробувального складу. Звільнені фахівці змушені повертатися до окупованого Криму, щоб зберегти свої сім’ї та житло. Практика свідчить, що на підготовку нових спеціалістів такого рівня необхідно 10—15 років та значні фінансові капіталовкладення, а, враховуючи проблеми кадрового забезпечення науковцями, цей процес може розтягнутися на десятиліття».
Усі ці та інші питання обговорювали, до речі, на зборах офіцерів ДНВЦ, які відбулися торік 23 листопада. Офіцери звернулися по допомогу до народного депутата Юлія Мамчура як до останньої інстанції. Легендарного льотчика з Бельбека, який (разом з підлеглими) не зрікся присяги під дулами автоматів окупантів.
Як я зрозумів зі слів співрозмовників, практичної реакції на своє звернення вони поки що не відчули.
«А ви що, кращі за всіх?»
— Такі неофіційні репліки вже не раз лунали з Києва. Ставайте, радять нам, у загальну чергу на житло в чернігівському гарнізоні, — стримано казав один з офіцерів, що відчув на собі всю гостроту соціально-побутових проблем. — А черга, до речі, починається з 1990-х років, і в ній вже налічується кілька тисяч сімей.
Військові вчені та високопрофесійні фахівці унікального ДНВЦ, які, нагадаємо, не заплямували офіцерської честі, не зрадили присязі та достойно виконують нині свій обов’язок перед Батьківщиною, не вважають себе кращими за інших. Вони вимагають одного: дотримання офіцерської честі чиновниками Міністерства оборони — виконання ними власних рішень щодо обіцяного забезпечення житлом «мозкового ядра» наукового-дослідного колективу, який гордо вийшов з окупованого Криму, а не залишився служити агресорові, як це зробили півтисячі їхніх учорашніх колег-зрадників. А про надзвичайну важливість ДНВЦ у системі гарантування національної безпеки країни ми вже зазначали. Але в мене таке відчуття, що це приховано ігнорують, не бажають відповідально сприймати деякі генерали військового відомства.
Для більшої переконливості у таких припущеннях посилатимусь на документи, які надали мені в Чернігові. До вашої уваги конкретні факти. Відповідно, скажімо, до рішення виконуючого обов’язки міністра оборони України від 17. 06. 2014 р. №1365/у, для військовослужбовців центру планували придбати у Чернігові 100 службових квартир та збудувати 100-квартирний житловий будинок. Виконання рішення було провалено. Причина, кажуть, — брак фінансів. Ученим-патріотам не надали жодної квартири!
Така сама доля спіткала благі наміри чиновників Міністерства оборони й щодо закупівлі в Чернігові для особового складу ДНВЦ 42 квартир.
Чергова надія у військовослужбовців Державного науково-випробувального центру ЗСУ зажевріла торік, коли вони дізналися про рішення №4152/з від 06. 03. 2015 р. свого міністерства. Відповідно до цього документа, будівлі №38 та №36 військового містечка №25 міста Чернігова планували під реконструкцію та переобладнання під 58 квартир для сімей особового складу ДНВЦ. Але й цього разу в квартирах, які передбачають ввести в експлуатацію на виконання згаданого рішення МО №4152/з, не святкуватимуть новосілля військовослужбовці, центру, який свого часу був визнаний національним надбанням країни.
На виконання вимог спільної директиви міністра оборони та Генерального штабу від 14.02.2015 р., а також директиви командувача Сухопутних військ ЗСУ від 16.02.2015 р., згадане житло вже призначено для тих, хто має в ньому, як вважають вищі військові чиновники, гострішу потребу.
— Таке відчуття, що тут, на материковій частині України, ми нікому не потрібні, — похмуро промовив один зі старших офіцерів. — Нас нібито змушують повертатися до окупованої Феодосії й падати в коліна перед агресором: «Вибачте, що погарячкували, що не зрадили Україні». Ось погляньте на це свіже рішення уряду.
Це було розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 травня 2016 р. №352-р. «Про розподіл коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних сил України» на 2016 рік». У додатку на чотирьох сторінках до цього документа про конкретні об’єкти будівництва (реконструкції) й придбання житла на вторинному ринку та на умовах пайової участі ні Державного науково-випробувальний центру ЗСУ, ні військовослужбовців чернігівського гарнізону не згадано.
Дивна забудькуватість
Зрозуміло, що проект цього доленосного документа для тисяч людей у погонах готували на підпис Прем’єр-міністрові не працівники апарату Кабміну, а чиновники Міністерства оборони і Генерального штабу. Невже вони не знають про те надскладне соціальне напруження в ДНВЦ через нестачу в його працівників житла?! Тим паче про те, що з цих причин, як уже йшлося, майже десяток талановитих офіцерів — науковців центру, відчувши стримане сприйняття київським начальством їхнього героїчного вчинку навесні 2014 року, вже звільнилися із ЗСУ і повернулися в окупований Крим.
У цій ситуації виникає й інше запитання: як Міністерство оборони збирається виконувати завдання, які випливають із підписаного днями Президентом країни Стратегічного оборонного бюлетеня? Адже згідно з цим документом, Україна повністю перестане закуповувати в Росії обладнання та комплектуючі для основних видів військової та спеціальної техніки, повинна запроваджувати новітні технології, створювати замкнені цикли її розроблення і виробництва, досягти тут повної незалежності. А в цьому процесі, як відомо, військові науковці ДНВЦ займатимуть одне з чільних місць, бо без їхньої участі до серійного випуску на підприємствах ВПК не потрапляє жоден досліджений і випробуваний їхніми спеціалістами зразок озброєння чи військової техніки.
Усе це, за словами Володимира Башинського, начальника ДНВЦ, підкреслює особливу актуальність підвищення статусу центру шляхом його перетворення на Державний науково-дослідний інститут з випробувань озброєння та військової техніки. З подальшим створенням в Україні на його базі єдиного центру із сертифікації озброєння та військової техніки за стандартами НАТО із правом видачі відповідних сертифікатів.
— Така пропозиція надійшла від генеральних конструкторів за всіма основними напрямами розроблення оборонної продукції, її підтримали основні органи та установи, що формують політику в галузі безпеки, і схвалило керівництво держави.
І ця реформа в галузі стандартів якості виробництва вітчизняної військової техніки та озброєння вже, як запевнили мене в ДНВЦ, розпочинається. Потрібних приміщень для розташування науково-дослідної та матеріально-технічної бази у військовому містечку, куди передислокувався з Феодосії основний кістяк наукового колективу ДНВЦ, достатньо. Бракує на сьогодні головного — власного житла для тих, хто ще працює в цьому центрі. Не відомо й те, куди поселятимуть молодих перспективних науковців, яких уже завтра треба буде запрошувати сюди на роботу для виконання нових, складніших державних завдань. Навряд чи багато з них погодяться жити на тих «пташиних умовах», у яких нині змушені перебувати з родинами вчені-військовослужбовці, що не зрадили присязі на вірність Україні.
Без розв’язання найближчим часом усього цього комплексу житлових і соціально-побутових проблем, вважають у ДНВЦ, надто складно буде виконувати завдання Президента України «щодо посилення обороноздатності країни та відновлення оборонної складової промисловості Чернігівського регіону».