«Ви ніяк не можете правильно розрахувати бюджет своєї родини? Витрачаєте гроші на непотрібні дрібниці, а потім не вистачає на найнеобхідніше? Не можете відкладати хоча б потроху на відпустку? У нас є для вас вирішення! Заходьте на сайт www… Спеціально створена професійними економістами програма дасть змогу вам рівномірно та грамотно розподіляти ваші витрати щомісяця. І споглядати, як зростає сума, яку заощаджуєте майже щодня!»
Саме таку рекламу побачила днями на телемоніторі в метрополітені. І, м’яко кажучи, здивувалася. На кого розрахована ця рекламна… пастка? Невже ще залишилися наївні люди, які погодяться оприлюднити в Інтернеті на загальний огляд власні доходи? Та все-таки заради цікавості вирішила зайти на розрекламований сайт.
«Дізнайтеся, куди йдуть ваші гроші. Аналізуйте свої прибутки і видатки в будь-який час», — таким слоганом зустрів мене цей інтернет-ресурс. Та одразу побачити таблицю для розрахунку, яка б мала навчити мене заощаджувати, не вдалося. «Аби скористатися нашими послугами, ви повинні зареєструватися. Але будьте певні — ці дані будуть доступні лише вам». Дивуюсь, міркую… Для реєстрації вимагають, аби я ввела адресу своєї електронної пошти. Та якщо ці дані будуть доступні лише мені, для чого взагалі реєструватися? Не простіше було б зробити розрахункову таблицю доступною без різних паролів та інших даних? Обрахувала собі людина, що їй потрібно, а потім стерла дані — і все. Але ж ні, подай їм електронну адресу. І хто повірить у те, що «дані будуть доступні лише вам»? А як же адміністратори сайту? Вони ж бо точно мають доступ до всієї інформації, яку залишає на ресурсі користувач.
І що ж маємо врешті? Людина заходить на сайт, реєструє електронну пошту, за якою навіть не надто обдарованому системному адміністратору вирахувати місцезнаходження її комп’ютера не проблема. Потім вона розраховує свої витрати, вказуючи розмір заробітної плати, інших надходжень, можливо, — номери кредитних карток та банківські реквізити тощо. Там же оприлюднює, які покупки робила протягом певного часу — від буханця хліба до машини або квартири. Скажу відверто, я б ні за що на таке не відважилася. Навіть зі своєю дуже скромною зарплатою журналіста. Але ж якщо сайт працює, значить, є на ньому відвідувачі, і, здогадуюсь, не так уже й мало.
Отже, не побажавши «засвітити» свою «електронку», далі просунутися по сайту я не змогла. Але перед тим, як залишити його, вирішила почитати відгуки користувачів. У цьому розділі мене зустріло повідомлення великими яскравими літерами про те, що «Нашим сервісом щоденно користуються вже понад 135 тисяч осіб. Приєднуйтесь і ви!»
Перший десяток відгуків про сайт навів на думку, що їх писали… самі ж його розробники: «Сайт дуже класний. Відтепер користуюся ним щодня. Зекономив дуже багато грошей. Усім раджу розраховувати свій бюджет тільки тут. А той, хто ним не користується, просто дурень!» Ну, і в такому ж дусі… На кого розраховано — зрозуміло. Зазвичай людина, яка цікавиться відгуками, більше десятка все одно не читатиме — не вистачить часу й натхнення. Але я все ж таки вирішила почитати далі. І серед великої кількості ахів та охів таки знайшлося і кілька, підозрюю, справжніх коментарів від користувачів. Зокрема, найактуальніше, як на мене, запитання: чи безкоштовні ці послуги? «Так, були колись. Але нині вже, на жаль, ні» — була відповідь однієї користувачки. «А нехай тобі! — я була просто вражена. — Розкажи про себе все-все-все невідомо кому, та ще й заплати за це? Оце вже й справді найвищий пілотаж «розведення»!
І перед тим, як остаточно піти з цього сайту, пригадала… Колись, ще за радянських часів, ходив у народі анекдот. Що таке лотерея? Це перепис довірливого населення за їхні ж кошти. Що ж, час спливає, інструменти впливу на довірливих змінюються. Але кількість наївних чомусь не зменшується…