Ніде правди діти — наші співвітчизники звикли до думки, що імпортне завжди краще за вітчизняне. Важко буває їх переконати, що це не завжди так, а у випадку з вином — взагалі найчастіше не так. Принаймні в нас. 

Про це свідчать оприлюднені результати дослідження дегустаційної комісії, проведеного Держпродспоживслужбою України та корпорацією «Укрвинпром» за участю представників Антимонопольного комітету України, Державної податкової служби, Мінагрополітики, Мінекономіки та Асоціації сомельє України. Вони дослідили понад 400 зразків вітчизняної та імпортної виноробної продукції, закупленої анонімно в торговельних мережах різних регіонів України. Днями висновки комісії були оприлюднені та виявилися вельми цікавими.  

Що встановила комісія

Перший висновок комісії сумний — імпортної виноробної продукції на полицях наших крамниць на 80% більше, ніж вітчизняної. І це при тому, що Україна — не Якутія, виноград тут росте, і власної продукції маємо досить. Ну добре, у нас відкрита ринкова економіка, штучних перепон закордонним виробникам не ставимо, але, виявляється, і порушень у них значно більше, і набагато істотніших, ніж ті, яких припускаються українські винороби.  

Як зазначила під час презентації результатів дослідження голова Держпродспоживслужби Владислава Магалецька, 30% обстеженої імпортної виноробної продукції мали порушення в маркуванні, що стосується імпортних напоїв на основі вина — то всі 90%. Найбільш поширене — напій називають вином, хоч зазвичай це суміш фруктових концентратів, спирту, ароматизаторів і ще бозна-чого з додаванням якоїсь кількості вина для схожості смаку, якої саме кількості — найчастіше встановити неможливо.  

Та й з фруктовими добавками картина сумнівна. Генеральний директор корпорації «Укрвинпром» Володимир Кучеренко навів таку деталь: на пляшці винного напою написано, що він містить натуральний сік суниці. Але суничний сік, як відомо, рожевий, а готовий напій за кольором нагадує біле вино. То скільки там цього соку і чи взагалі він є? 

Або в інгредієнтах зазначено винний цукор, якого в природі не існує. А якщо термін придатності напою становить десять років, тоді запитання — чи це відверта брехня, або що це за рідина, яка десять років не псується? 

На маркуванні часто нечітко вказано вміст консерванта — двоокису сірки, хоч це суттєвий показник, його перевищення загрожує здоров’ю споживачів. І відсутність такої важливої інформації не випадкове — адже законодавчо встановлений в Україні допустимий вміст сірки у вині набагато менший, ніж у багатьох інших країнах, наголошує бренд-амбасадор Виноробного господарства князя П. М. Трубецького, член Асоціації сомельє України Олексій Дуров. Отже, краще його приховати… 

Але хіба лише це! Подекуди важко визначити країну походження напою та імпортера в Україні, і це не просто недогляд. Так, питання фальсифікації зокрема ігристих вин Владислава Магалецька обговорювала з послами Італії та ПАР. За її словами, представники іноземних держав зауважували: в українських крамницях під прапорами їхніх країн продають вина таких марок, про які вони ніколи не чули там, де їх нібито виготовляють. 

Тоді де їх виготовляють і що взагалі в пляшках? Адже важко припустити, що до таких дій вдаватимуться виробники якісних напоїв! Тут уже пахне відвертим фальсифікатом, і на підтвердження цього голова Держпродспоживслужби наводить приклад скандалу в Італії кілька років тому — там поліція виявила злочинну групу, яка тривалий час виготовляла й з успіхом експортувала до Східної Європи підроблене вино відомої торгової марки. На підтвердження цієї думки Олексій Дуров додає — деяких марок вина до нас завозять більше, ніж їх виготовляє закордонний виробник! 

Як цьому запобігти? 

Певна річ, дещо залежить і від споживача. Владислава Магалецька радить звертати увагу на відомості, наведені на контретикетці зі зворотного боку пляшки, — визначення продукту (вино, винний напій чи ще щось), країна походження (чи її відсутність, чи лише країна походження виноматеріалу), компанія-імпортер в Україні, дата виготовлення та термін придатності тощо. 

Але можливості пересічного покупця цим обмежено. Тут уже мають сказати своє слово контролюючі органи. 

Тож Владислава Магалецька повідомила, що керована нею служба планує створити лабораторію з аналізу якості виноробної продукції на базі НДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Для цього необхідно закупити ядерний магнітно-резонансний спектрометр, і таку закупівлю буде внесено до кошторису відомства. 

Іншим шляхом, який не суперечить першому, голова Держпродспоживслужби вважає створення акредитованої приватної лабораторії якості виноробної продукції. У цьому зацікавлені як вітчизняні винороби, так і імпортери високоякісної продукції, що бажають позбутися конкуренції з боку шахраїв. 

Також Владислава Магалецька закликає покупців не бути байдужими, звертати увагу на відомості на контр-етикетці, купувати виноробну продукцію в сертифікованих крамницях, зберігати касовий чек і в разі виявлення неякісної продукції подавати скаргу до Держпродспоживслужби чи її регіональних відділень. Це можна зробити не лише особисто, а й онлайн. Така скарга вже є підставою для порушення офіційного розслідування. 

А як там наші? 

Володимир Кучеренко відзначив конструктивне поєднання інтересів бізнесу та державних органів у цьому важливому питанні. Водночас зауважив на певних проблемах галузі, які потребують розв’язання. Це формування мінімальних роздрібних цін на виноградні тихі (тобто не ігристі) вина — їх не переглядали з 2018 року. За результатами засідання згаданої комісії винороби вже підготували звернення до Міністерства економіки з цього приводу.

Потребує реформи і приведення у відповідність до норм ЄС податкова політика щодо виноробного виробництва. Так, у багатьох країнах співтовариства акцизний збір на ігристі вина нульовий: у Франції на наші гроші становить 2 грн 80 коп. на літр, натомість у нас — 11 грн 65 коп. Це, на думку Володимира Кучеренка, шкодить конкурентним позиціям нашої продукції на світових ринках. 

Він підтримав позицію керівництва Держпродспоживслужби щодо закупівлі сучасного лабораторного обладнання для аналізу виноробної продукції. 

Утім, незважаючи на високу якість вітчизняних напоїв і доведену користь споживання помірних доз вина для людського здоров’я, в Україні досі не сформовано культуру споживання вина. Пересічний українець, за словами Олексія Дурова, вживає його лише близько 3,5 літра на рік, тоді як європеєць — близько 60 літрів (це не лише західноєвропейці, а й наші найближчі сусіди — молдовани, угорці, румуни тощо. — «УК»). 

Ось на чому ще наголосив Олексій Дуров: наші співвітчизники якщо купують вино, надають перевагу іноземному, натомість закордонні гості в наших ресторанах зазвичай замовляють українське. Хто тут виграє? Звісно, не вітчизняні покупці сумнівного імпортного товару. Сомельє наголошує, що наші виноградники не так часто й інтенсивно обробляють хімікатами, як за кордоном, отже, продукція чистіша.

На запитання кореспондента «Урядового кур’єра» щодо наявності порушень у вітчизняній продукції Володимир Кучеренко зауважив, що їх дуже мало, а якщо  є, то незначні, у маркуванні: скажімо, на столовому вині помилково зазначений ДСТУ на ігристі вина тощо. Натомість за органолептичними показниками жодних претензій до українських виноробів не було. Комісія навіть визначила найкращих серед кращих вітчизняних виробників і, що особливо тішить: до цього переліку потрапили не лише елітні сортові вина, а й деякі ординарні, добре відомі нашим покупцям.