Нашого робочого цвіту, як кажуть, по всьому світу. Українці протягом майже трьох десятиліть доводять у різних країнах свою працелюбність і здатність стати їхньою повноправною у всіх сенсах слова частиною. Особливо адаптувалися до праці й життя наші співвітчизники, які поїхали шукати кращої долі та оплати в сусідню Польщу. «Урядовий кур’єр» вже писав про особливості роботи в цій країні українських мігрантів, їхні сподівання та побажання щодо поліпшення умов життя і праці.

За три-чотири місяці в цьому сенсі змінилося чимало. І на краще, і на гірше. По-перше, в самій Україні зростає зарплата, особливо фахівців робітничих професій. І про це в Польщі добре знають. Отже, наша країна на ринку праці вже становить неабияку конкуренцію польському ринку.

Мій батько, який живе у Кропивницькому, розповідав, як місцеві роботодавці, особливо на великих виробництвах, істотно підвищили заробітну плату висококваліфікованим робітникам. Приміром, токар може заробляти 15 і більше тисяч гривень на місяць. І варто враховувати, що Кропивницький — невелике місто. Такі самі зарплати пропонують й іншим робітникам: слюсарям, фрезерувальникам тощо. Зростає оплата праці й будівельників. Особливий попит на кранівників, монтажників, бракує мулярів. У цих сегментах пропозиції зарплати починаються із 13 тисяч гривень.

Чимало польських роботодавців розуміють, що українці можуть знайти привабливі пропозиції роботи в Україні. Тож навіщо їм їхати у Польщу? Можна вдома, не полишаючи родин на роки, успішно працювати і заробляти непогані гроші.

Порівняймо польські й українські зарплати на сьогодні у сегменті робітничих професій. У Польщі висококваліфікований токар може заробляти майже 19 злотих за годину (там оплата праці погодинна). Проте це брутто-зарплата, тобто брудна, без жодних податкових відрахувань. Чиста, або нетто-платня, становитиме 16,5 злотого за годину.

За восьмигодинний робочий день український токар у Польщі заробить 132 злотих. За 20-денний робочий місяць (без вихідних) працівник отримає в перерахунку на національну валюту 16,3 тисячі українських гривень. Тож маючи змогу заробляти в Україні 15 і більше тисяч гривень на місяць, навіщо такому висококваліфікованому токареві їхати в Польщу? Немає сенсу. Щоб заробляти значно більше грошей, українські трудові мігранти погоджуються працювати по десять і навіть дванадцять годин на день. Працюють з одним вихідним на тиждень.

Проте далеко не всі й не всюди в українських містах і селах можуть отримувати таку високу платню. Тому їдуть в Польщу переважно ті, хто заробляє в Україні до 7—8 тисяч гривень, а то й менше. У цьому разі є сенс шукати кращої грошової долі. По-друге, щоб затримати тих українців, які вже впродовж багатьох років працюють у Польщі (щоб не поверталися додому або не їхали в Німеччину, де заробляти можна втричі-вчетверо більше, ніж у Польщі), роботодавці придумують усілякі пряники.

Перший з них — підвищення заробітної плати. Поляки обіцяють, що у 2020 році українці здебільшого зароблятимуть до 21 брутто-злотого на годину. Звісно, таку платню зроблять не всі польські роботодавці й не для всіх спеціальностей. Зрозуміло, що низькокваліфіковану працю (прибиральник на будівництві) оплачуватимуть значно скромніше. Деякі польські роботодавці вже пропонують українським робітникам дворазове харчування: сніданок чи вечеря та обід. Такий пряник до вподоби багатьом українцям. Він дає змогу істотно зекономити. Чимало наших земляків мешкають у спеціальних робітничих гуртожитках. В окремих хороші умови для життя, у багатьох — ні. Доводиться жити в одній кімнаті трьом чи навіть чотирьом.

Лише п’ята частина всіх польських роботодавців бере на себе вагому частину щодо сплати за оренду окремого житла для українських працівників. А більш як третина українців — навіть 40% — дуже хочуть, щоб таке було масовою практикою польських роботодавців. Так заробітчани зможуть значно зекономити і вже набагато більше заощадити. Чи стане таке повсюдною практикою для роботодавців Польщі, не відомо. Імовірно, певна частка власників фірм і заводів усе-таки це зробить. Чи буде вона великою? Навряд. Проте полякам доведеться робити це і вигадувати інші способи поліпшення умов праці та різні бонуси трудовим мігрантам.

Нещодавно прочитав в одному польському журналі думку місцевого фахівця з ринку праці. Він сказав: українці, які працюють у Польщі, задивляються в бік Німеччини, маючи велике бажання переїхати туди на роботу. Але вимоги знання на певному рівні німецької мови охолоджує поки що їхні наміри — далеко не всі знають німецьку хоч на розмовному рівні.

Експерт вважає, що так з’являється чимало охочих переїхати в Чехію і особливо Словаччину. Там зарплати хоч і не набагато, однак більші, й умови праці кращі. Але й ціни вищі, ніж у Польщі. Якщо українець, який працює в Польщі, знайде собі непогано оплачувану роботу в Україні, він залюбки переїде на батьківщину. Навіщо йому їхати до Словаччини?

Це не може не тішити, адже люди повернуться в Україну, до родин, стануть знов активною частиною нашого суспільства, працюватимуть і сплачуватимуть податки вдома на користь і процвітання рідної країни. Отож не все так погано у нашому трудовому домі.