Сімнадцятирічний школяр із Краснограда власноруч повісився на рукоході шкільного спортивного майданчика, двадцятип’ятирічний мешканець селища Солоницівка Дергачівського району скоїв те ж саме на кухні у власній квартирі, а тридцятидев’ятирічна харків’янка вийшла на балкон дев’ятого поверху й стрибнула вниз. У цей же день, 1 листопада 2011 року, пішли з життя без сторонньої допомоги ще четверо жителів Харківської області. Сім самогубств, як пояснили у відділі громадських зв’язків ГУ МВСУ в Харківській області, — це звичайна для регіону цифра. В інформації про самогубства, які надходять до міліції щоденно, їх буває сім, а буває й чотири чи п’ять.
Вражаюча статистика, чи не так? Адже самогубство в усі часи було й залишається найстрашнішим гріхом не лише в православ’ї. Християнське суспільство вважає особистість «освяченим явищем», котрим не може вільно розпоряджатися ні індивід, ані група, тому всяке посягання на особистість повинно потрапляти під сувору заборону. Однак люди нехтують нею не лише в окремо взятій області. Цьому є безліч причин. Та чи не найголовніша з них та, що за часів радянської влади, не питаючи ні нашої згоди, ні нашого вибору, нас відгородили від церкви і від віри високими парканами атеїстичних марев. А сьогодні багато хто, втративши те, що прищеплювалося з дитинства, так і не зміг знайти дорогу до Бога, а значить — до розуміння гріха й до покаяння. Через те й пустка у душах багатьох замість моральності, духовності, ба — навіть хоча б якоїсь ідеології.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна входить до групи країн з високим рівнем суїцидальної активності. За різними джерелами, у нас реєструється більше 20 самогубств на 100 тис. населення. А в світі кожні 20 секунд рахунки з життям зводить одна людина.
Дослідники суїциду багатьох країн пояснюють, що ситуації, які підштовхують до самогубства, досить різноманітні — від звичайних і банальних до глибоко трагічних. В одних випадках суїцидогенна ситуація переживається як важка життєва драма і сприймається як особистісний крах. Самогубства, як правило, здійснюються з відчаю, на знак протесту, щоб зберегти почуття власної гідності, в результаті потьмарення розуму, щоб уникнути болю або ж помститися. До факторів ризику входять також бідність, безробіття, втрата близьких людей та проблеми в сімейних стосунках.
Однак у багатьох випадках причини самогубств залишаються не з’ясованими дослідниками. Досі не знайдено пояснення чому, наприклад, чоловіки в чотири рази частіше, ніж жінки, накладають на себе руки, а жінки у два-три рази частіше вчиняють спроби самогубства. Опитування, проведені в різних країнах світу, показують, що до 80 відсотків підлітків періодично замислюються над тим, щоб накласти на себе руки. Але найбільшу кількість самогубств здійснюють люди пенсійного віку.
Сучасна наука, звичайно ж, дає рекомендації щодо того, як зупинити самовбивць, однак вчені констатують, що панацеї від скоєння суїциду немає. Тому девізом усіх і кожного мають стати слова: «Людина не повинна помирати раніше своєї смерті». Адже самогубство — це гріх перед Богом та удар для близьких, це, власне, — заперечення самого життя.