ДОСЛІДЖЕННЯ
Власкори «УК» з’ясували, як розраховуються за оренду землі сільгоспвиробники у різних областях, і чи влаштовує це селян
У 2012-му сільські жителі отримали значно більші суми і обсяги натуральної оплати від орендарів їхніх земель. Це стало результатом уведення урядом підвищувального коефіцієнта 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі. Щоправда, вчасно розрахувались із землевласниками, за даними Держземагентства, лише у Чернігівській, Чернівецькій, Тернопільській, Кіровоградській, Луганській і Вінницькій областях. Натомість у Сумській, Херсонській, Закарпатській областях і АР Крим виплати за паї за минулий рік не дотягують і до 80%. В областях є чимало невдоволених способом оплати за оренду паїв агропродукцією, яку часто нав’язують сільгосппідприємства селянам, адже деякі з них уже старенькі і не тримають худоби. Вони воліють оплати грошима, бо більше довіряють гривні у кишені, аніж зерну в коморі. Крім того, при оплаті грошима поповнюються й місцеві бюджети. Отже, навести лад у цій сфері пропонується проектом закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо плати за оренду земельних ділянок». Його автор — народний депутат Євген Сігал пропонує заборонити розрахунок із землевласниками іншим способом, окрім грошового, встановити ставки оплати оренди у межах 4–10% від нормативної грошової оцінки ділянки (нині не менше 3%). При цьому перераховувати ці кошти рівними частками і щомісяця. Це, на його думку, має врегулювати відносини між власниками наділів та орендарями — збільшить соціальну захищеність перших і слугуватиме сплаті податків на доходи фізосіб. Про те, що з цього приводу думають люди на місцях, з’ясовували власкори «УК».
Житомирщина: Право, а не обов’язок
Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»
Торік сільгосппідприємствам області оренда земельних паїв обійшлася у 222,7 мільйона гривень, що у 1,7(!) раза більше, ніж було ще рік тому. Вагоме зростання обсягів виплат зумовлене насамперед введенням у великотоварне виробництво близько 50 тисяч гектарів ріллі, частину якої раніше обробляли самі селяни, а здебільшого вона «гуляла» під перелогами, заростаючи бур’янами. Усього за останні три роки на Житомирщині повернуто до повноцінного використання аж 250 тисяч гектарів земель сільгосппризначення, що дало змогу майже вдвічі наростити орендні площі сільгоспугідь.
Зрозуміло, що чим вищий попит на вільні землі, тим більше порядку в юридичному оформленні земельних правовідносин та вища дисципліна розрахунків за оренду паїв. Так, наприклад, якщо позаторік землекористувачі до кінця року виплатили орендодавцям 91,5% нарахованих сум, то торік цей показник зріс до 94%. Причому понад дві третини загального обсягу оренди в області виплачують грошима.
Здавалося б, за такого розкладу орендарям уже немає особливої різниці, як саме розраховуватись за землю — у натуральній (зерном, цукром чи іншою сільгосппродукцією) чи грошовій формі. Та одна з особливостей Житомирщини — тут представлені відразу кілька природно-кліматичних зон — Лісостеп, Полісся та перехідні між ними райони. Отож якщо на чорноземному півдні області частка натуральних виплат в орендній платі вже на рівні 25%, то на поліській півночі — ще понад 50%.
Не дивно, що, коли опитані мною керівники сільгосппідприємств Лісостепу толерантно поставилися до законопроекту про обов’язкову виплату орендної плати виключно у грошовій формі, то на Поліссі — категорично проти цього нововведення. І хоч як парадоксально, з орендарями солідарна… більшість поліщуків-орендодавців, які фактично ведуть натуральне господарство, а тому кровно зацікавлені в кормах для домашньої живності.
Тим часом новий законопроект розробляли саме для захисту інтересів жителів сільської глибинки, де населені пункти віддалені від велелюдних базарів, чим часто зловживають орендарі, нав’язуючи селянам зерно далеко не найвищої якості за завищеною ціною. Звісно, теоретично її можна встановлювати нормативним методом. Однак як визнають самі аграрії, що більше у чиновників прав, то ширший простір для зловживань. Крім того, якість зерна теж різна, а біля кожної комори лабораторії, за всього бажання, не поставиш.
Ще одним вагомим аргументом на користь грошової форми розрахунків є те, що сільське населення поступово старішає. Рік у рік зростає кількість обійсть, власникам яких через похилий вік під силу утримувати хіба що кількох курей. Тимчасом як міським спадкоємцям батьківських земельних паїв натуральний розрахунок видається явним знущанням.
З іншого боку, важко щось заперечити керівникам сільгосппідприємств, які доводять, що виплата орендної плати виключно у грошовій формі призведе до істотного збільшення пропозиції сільгосппродукції на ринку, чим негайно скористаються перекупники, які не пропустять шансу обдерти аграріїв. Не виграють навіть селяни, в інтересах яких нібито розробляли законопроект, бо у безпосереднього товаровиробника ціна збіжжя на 10—20% нижча, ніж у посередників, до яких спрямують охочих купити фураж для домашньої живності.
Крім того, у разі ухвалення законопроекту в нинішньому його вигляді фахівці прогнозують зростання заборгованостей з орендної плати. Якщо на півдні області потребу в додаткових обігових коштах для розрахунку з орендодавцями ще вдасться покрити за рахунок реалізації високорентабельних соняшнику, сої, кукурудзи, то цього аж ніяк не скажеш про поліські райони, де хміль і льон нині не у фаворі, пшениця — ризикована і відносно маловрожайна сільгоспкультура, а ціна жита дедалі частіше падає нижче собівартості його вирощування.
На переконання керівників-аграріїв та їхніх земляків-односельців, найдоцільніше закріпити у законі право, а не обов’язок орендодавця отримувати орендну плату за земельний пай у грошовій формі. Завдяки цьому сам землевласник визначатиметься, що йому вигідніше — «живі» гроші чи потрібна сільгосппродукція за прийнятною ціною.
Без цього новий законопроект, на думку фахівців, працюватиме не стільки на інтереси селян і держави, скільки на благо потужних агрохолдингів, яким зручніше розраховуватися з орендодавцями грошима, ніж мати клопіт зі зважуванням і доставкою зерна «від хати до хати». Тим більше, що у разі законодавчого закріплення норми про помісячну виплату орендної плати впродовж усього року рівними частками потенційних конкурентів у грошовитих інвесторів значно поменшає, бо сільськогосподарське виробництво сезонне, через що більшості сільгосппідприємств не обійтися без кабальних банківських кредитів, до яких ще фактично додасться попередня оплата за користування земельними паями.
Утім, якщо у чорноземних регіонах земля без господаря за будь-якого розкладу не залишиться, то на Поліссі потужних інвесторів небагато, а «дядьків хлів» по всій Україні залишається основним постачальником молока і м’яса, обсяги виробництва яких без натуральних виплат за оренду землі значно скоротяться.
Урожай зібрав, а тепер треба підрахувати, скільки і чого віддати селянам за оренду землі.
Фото Олександра ПЕРМІНОВА
Закарпаття: Багато залежить від … висоти над рівнем моря
Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»
Лідерами за площею розпайованих сільгосппугідь колишніх колгоспів і радгоспів Закарпаття є жителі Берегівського, Іршавського та Хустського районів. Цікаво, що у першому з них оформлення земельних актів на право власності профінансувала Угорська Республіка. В інших районах — Тячівському, Міжгірському та Воловецькому — ситуація гірша. Частка осіб, чиї права на землю підтверджені держактом, коливається у межах 68–78 % від загалу. На кінець 2012 року в області оформлено 111,931 тис. держактів, власниками паїв стали 91,8 % від загалу громадян, які набули право на земельну частку.
Здавання розпайованих земель в оренду — практика, поширена лише в половині районів області — зазвичай у низинній її частині. Мінімальну кількість орендують за договорами у передгірських Перечинському та Хустському районах, однак ці випадки лише підтверджують загальну тенденцію.
— У селі, що розташоване на 400-метровій висоті та оточене горами, господарювати складно, — розповідає голова Тур’я-Бистрянської сільради Перечинського району Василь Шкріба. — Власники паїв отримали лише по 0,8 гектара угідь, з яких лише 0,3 гектара становлять рілля і сінокіс, решта — землі на крутосхилах або в місцях, не придатних для вирощування сільгоспкультур. Колишній колгосп зводив кінці з кінцями завдяки державним дотаціям, нині їх немає. Невеликі паї, та ще й клаптиками, зовсім не цікавлять орендарів.
— Сучасне землеробство має бути інтенсивним, — ділиться думками голова села Дубриничі цього ж району Любов Лавер. — Наші грунти є кислими, слабокислими, родючість дуже низька. Без підживлення, вапнування навіть на середній урожай не сподівайся. Орендарі йдуть туди, де можна обійтися без великих додаткових капіталовкладень. Ось і у нас немає жодного орендного договору. Навіть тваринництвом люди не хочуть займатися: маємо кілька корів на все село.
— Невигідно орендарям брати землю, яка розсіяна в різних кінцях, як латки на старому кожусі, — каже останній директор тячівського радгоспу «Верховина» Іван Іванцюк. — Орендарям потрібні земельні масиви, на яких можна розігнатися, застосувати техніку. Я в 1990-х певний час сам орендував землі і, зрештою, відмовився — невигідно.
— У Берегівському районі орендарі отримують від 3 до 5 центнерів зерна за пай, що в середньому становить 1,6 гектара, — повідомив кореспондентові начальник управління агропромислового розвитку Берегівської райдержадміністрації Олександр Попович.
Досі з власниками паїв найкраще розраховувалися в Ужгородському та Мукачівському районах. У області понад 80 % власників паїв отримують плату в натуральному вигляді — зерном.
— А от у нас населення не має жодної вигоди. Більшість людей вісім років чекають земельних актів, — сказав голова Чернянської сільради на Виноградівщині Василь Івашко. — Раніше кілька десятків людей устигли їх виготовити в Закарпатському інституті землеустрою. Інші, сплативши за майбутні акти по 85 гривень (тоді оформляли за сертифікатами дешевше), досі чекають. Інститут оголосив про своє банкрутство, а приватна фірма, заволодівши справами, вимагає сплатити ще по 3–4 тисячі гривень.
Василь Івашко вважає помилкою те, що реєстрацію прав власності на земельні ділянки не віддали органам місцевого самоврядування. Це поповнювало б місцеві бюджети.
— Власники родючих притисянських наділів здають їх в оренду? — запитую його.
— Не маємо жодного договору, — відповів. — Один італієць налаштувався орендувати 20-гектарну площу, проте, відчувши на собі пресинг чиновників-бюрократів, відмовився від своїх намірів, поїхав…
— Загальна грошова оцінка орендованих земель дорівнює 163,373 мільйона гривень, — сказав керівник підрозділу головного управління агропромислового розвитку Закарпатської облдержадміністрації Олександр Хайнас. — У 2011 році було укладено 12200 договорів на оренду земельних паїв, орендарі розрахувалися з власниками паїв на 104 % (за основу береться вартість не менш ніж 3 % від грошової оцінки землі). Власникам земель виплачено 5,1 мільйона гривень, що на 0,2 мільйона перевищує запланований рівень. Очікуємо, що не нижчим буде рівень розрахунків і за підсумками 2012-го.
Схожою є ситуація і в інших районах. Працівники галузі не беруться давати оцінок, якою вона буде після введення в дію нових правил у орендних відносинах. Упевнені в одному: перехід на грошові розрахунки буде складним.
ДЛЯ ДОВІДКИ
У Закарпатській області до початку 2013 року розпайовано і передано у приватну власність майже 170 тисяч гектарів — більше третини сільгоспугідь. Власниками земельних паїв на сьогодні є майже 112 тисяч осіб, що становить 92 % від загальної кількості громадян, що набули право на земельну частку (пай). Площа паїв, переданих у оренду, торік дорівнювала 8,042 тисячі гектарів (6,6%).
Миколаївщина: Бабусі — кукурудзу, студентові — гроші
Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»
На Миколаївщині передано в оренду земельних ділянок загальною площею 907385 тисяч гектарів. Торік на них укладено 145500 договорів оренди на 346,611 мільйона гривень. Тобто у середньому в області орендарі платять 400 гривень за гектар. Нині, за даними головного управління Держземагентства у Миколаївській області, селянам виплачено за паї 337,198 мільйона гривень.
В окремих господарствах орендарі розрахувалися зі своїми орендодавцями ще півроку тому, виплативши їм понад 3% нормативної грошової оцінки ділянки, як це передбачено законодавством. Так, приміром, господарству «Куйбишеве» Братського району свої земельні паї довірили 700 пайовиків, що становить 5100 гектарів. Причому серед орендодавців не лише жителі місцевої Новомар’ївки, а й селяни сусідньої Кіровоградщини. Кожен, хто передав право обробляти свої ділянки господарству, отримує плату за оренду в розмірі 6% нормативної грошової оцінки.
Голова правління ССПП «Куйбишеве» Олександр Казарін розповів, що за договорами з орендарями має розраховуватися двічі на рік — у серпні і листопаді. Але враховуючи побажання селян, розрахувався з ними повністю ще у серпні. «Людям зручніше отримувати плату за паї заздалегідь і одноразово, — переконаний Олександр Олексійович. — І справді краще одержати відразу три тонни зерна, ніж по сто кілограмів щомісяця. А щодо форми оплати — тут підхід індивідуальний і згідно з договорами. Пенсіонери й ті, хто утримує свійських тварин, віддають перевагу натуральній оплаті. Молоді бажають отримувати розрахунки у грошах».
Грошова форма більше задовольняє пайовиків ПСП «Корона» Баштанського району. «Звісно, — вважає директор господарства Володимир Оніщук, — люди більше довіряють гривні в кишені. У нас майже 500 орендодавців, і з кожним розраховуємося вчасно, раз на рік у спосіб, зафіксований у договорі. Усі звикли до вже апробованої системи розрахунків, тож збурювати людей якимись законодавчими новаціями немає сенсу. Якщо буде прийнято рішення щодо виключно грошових розрахунків і помісячно, це передовсім ударить по товаровиробниках. Адже ми перебуваємо у зоні ризикованого землеробства і повністю залежимо від примх природи. Не завжди вдається зібрати той урожай, на який розраховували, вигідно його продати й мати «живі» гроші. У такому разі орендареві краще розраховуватися зерном».
Любов Бойченко із села Михайло-Ларине Жовтневого району стала власницею земельної ділянки лише торік, разом з іншими пенсіонерами довго добивалася свого права. Тепер вона абсолютно задоволена можливістю здавати землю в оренду й отримувати за це частково зерно, а частково гроші. За минулий рік орендар заплатив їй 300 гривень та на 1200 гривень видав товару. Жінка тримає птицю, і її влаштовує, що можна не витрачати гроші на корм для неї. А її односелець 21-річний Микола, який навчається в одному з вишів Миколаєва, не проти отримувати доплату до стипендії у грошах і бажано щомісяця.
Як повідомили в головному управлінні Держземагентства у Миколаївській області, розмір, строки і особливості внесення орендної плати за землю, яка перебуває у приватній власності, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди землі. Так, грошова форма розрахунків у Миколаївській області становить 241,801 мільйона гривень (69,6%), натуральна у вигляді сільгосппродукції — 103,300 мільйона (30%), відробіткова — 1,510 мільйона (0,4%). В управлінні вважають, що розмір орендної плати, її форма та порядок виплати повинен регулювати договір оренди земельної ділянки за домовленістю сторін, що відповідає загальним принципам цивільного законодавства.
Харківщина: У ринкові відносини зась навіть чудотворцям
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
Минулої осені в селі Левківка на Харківщині розгорівся гучний скандал. Місцеве сільгосппідприємство не розрахувалося за оренду паїв із селянами Ізюмського і Близнюківського районів. До того ж і вартість за основу брали стару — трохи більш як 300 гривень, хоч держава збільшила вартість оренди за гектар удвічі. Люди (а це були переважно фермери, пенсіонери, одинокі й багатодітні матері) скаржилися, що горе-господарі тракторами розорали їхні землі так, що й коровам пастися ніде, і з розрахунками заборгували. Керівник підприємства Сергій Глобенко виправдовувався тим, що у нього є час до нового року розрахуватись із селянами за новим коефіцієнтом. Селян така відповідь не влаштовувала, адже указ Президента та розпорядження голови облдержадміністрації про стовідсоткові розрахунки із пайовиками чітко називали й кінцевий їх термін — 10 жовтня. І хоч на календарі на час конфлікту були вже перші числа жовтня, пайовиків продовжували годувати обіцянками. Тоді в ситуацію особисто втрутився керівник області Михайло Добкін і допоміг людям отримати зароблене вчасно.
Тож до 10 жовтня 2012-го за земельні і майнові паї в області розрахувалися 99,8% сільгосппідприємств. Як зазначив Михайло Добкін, «до 100% розрахунків не довели лише тому, що деяких власників землі вже немає серед живих і у них або немає спадкоємців, або ті не встигли вступити в права спадщини». За словами очільника області, торік у цій сфері відбулася фінансова революція. «Ми за рік переконали всіх власників та орендарів земельних паїв застосувати коефіцієнт, рекомендований урядом і так збільшили середній розмір орендної плати за гектар паю до 675 гривень. Тоді як у 2011 році вона була на 308 гривень менша. Фактично люди отримали вдвічі більше за оренду», — наголосив він.
Зрозуміло, таким результатом селяни Харківщини залишилися задоволеними. Зокрема, пайовичка із села Левківка Раїса Пилипенко, яка мало не плакала з горя восени, тепер радіє: «Хоч і водили нас за ніс орендарі, та врешті розрахувалися з усіма за договорами».
Це підтвердив і голова Ізюмської райдержадміністрації Валерій Білокудря. За його словами, земельний конфлікт у Левківці вичерпаний. Керівник сільгосппідприємства і далі обіймає свою посаду, бо люди передумали розривати укладені договори та забирати назад свої паї. Нині їх значно більше непокоїть інше: як проводитимуть розрахунки за паї надалі? Адже зі ЗМІ вони дізналися, що орендарям землі можуть заборонити розраховуватися з її власниками товарами і послугами. Крім цього, плата за оренду проводитиметься щомісячно рівними частками від загального розміру річного платежу, а не раз на рік, як тепер. Ці пропозиції, оприлюднені в законопроекті №2098 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо плати за оренду земельних ділянок», мають, на задумку його автора, захистити селян, а вони не хочуть такого захисту.
— Люди проти примусу до грошових розрахунків, оскільки він порушує права на вільне укладання та визначення умов договорів, — пояснює Валерій Білокудря. — Людей треба питати, що їм краще, а не нав’язувати щось одне.
На думку голови обласної асоціації фермерів і приватних землевласників Харківщини Віктора Альохіна, не можна регулювати економічні стосунки навіть задля досягнення благої мети. У ринкові відносини, переконаний він, — зась навіть чудотворцям.
— Та і як можу завтра пропонувати людям гроші замість прописаної в угодах сільгосппродукції, на яку розраховує фактично кожен житель села? За оцінками асоціації, понад 90% власників земельних паїв вважають за краще отримувати плату за оренду у вигляді продукції. Це зрозуміло, бо, отримавши оплату за паї в грошах, селянин змушений буде купувати олію, цукор чи зерно для ведення домашнього господарства, але вже за ринковою, вищою, ціною. До того ж зараз витрати за доставку продукції лежать на орендарях. У разі виключення цієї норми із законодавства витрати ляжуть на плечі селян, — резюмував Віктор Альохін.