Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ,
журналіст для «Урядового кур’єра»
Твердження про те, що українці рішуче засуджують окупацію Криму, агресію північно-східного сусіда, його зазіхання на інші наші території — правильне, але неповно відтворює реальну картину сьогодення. Бо ж ворог — не лише «зелені чоловічки» на півострові та завезені на схід України російські провокатори. І не тільки «штатні» українофоби з мандатами народних депутатів і журналістськими посвідченнями, які десятиліттями жеруть наш хліб і відверто паплюжать наші цінності, миттєво реагуючи на кремлівське «Фас!» та принагідно волаючи «Гвалт!». Ця нечисть є ворогом видимим.
Йдеться про інших. Про тих, хто живе поруч із нами, працює пліч-о-пліч, а, може, й кумом чи сватом доводиться. У крайньому разі, про тих, з ким бачимося нечасто, але дружимо у соцмережах. Про тих, хто має український паспорт, як правило, українське походження і не вважає за приниження звернення «хахол» чи «хахлушка». Про тих, хто підленько підсміювався, коли у ніч на 1 грудня «Беркут» побив студентів Євромайдану; хто підтримував наведення «конституційного порядку» президентом Януковичем через десятки смертей співвітчизників, бо в центрі Києва все одно були самі бандерівці за гроші дяді Сема; кого не збентежили скарби Межигір’я та жлобське начиння маєтків усіляких пшонок та захарченків, бо ж нічого шастати чужими дворами, та й загалом хазяям гарно жити «положено».
Прикро, але такі є серед моїх земляків, однокласників, однокурсників. І не обов’язково з ними спілкуватися безпосередньо чи по телефону. Індикатор — згадувані соцмережі. Від паплюження Майдану ці холуї природно перейшли на відкриту підтримку окупанта, осанну Путіну і його прихвосням. Безсовісно і невимушено вони підхоплюють антиукраїнське сміття, яке так щедро підсипають у вихори Інтернет-простору тролі та різні недоумки. Приміром, знайома в «Однокласниках» розповсюдила пропагандистський заклик гнати з України америкосів, яких вона, так само як і міфічних бандерівців, навряд чи колись бачила. Зате прекрасно знає, хто править бал у Криму. Це вже навіть маніпуляцією свідомості назвати важко. І якби людині було не 36, а хоча б удвічі більше, то я пояснив би це віковим маразмом (хай вибачать за ці слова пенсіонери-патріоти).
Коріння ганебного явища, як на мене, у невігластві, що по вінця залило наше хворе суспільство. Бо ж невіглас значно небезпечніший, аніж здається. Це хробак, який точить здорове дерево, поки його не повалити. Можливо, невігласи і не в авангарді, але на чільному місці у п’ятій колоні. Просто настав час збирати каміння. А розкидали ми його останні 20 років, відтіснивши на задвірки питання патріотизму, пізнавальності, можливості думати. Усе це нам замінили переважно російські ток-шоу, серіали, детективи. Де думати не треба. Просто дивитися зрозумілою мовою і підтримувати. Згадайте радість за симпатичного Данила Багрова з фільму «Брат-2», коли він пачками відстрілював тих самих америкосів, причому не обов’язково поганих, а й тих, що під руку потрапляли. Як веселило хамство його старшого брата, який обіцяв «за Севастополь ответить». Ось і настав час «ответить» і зустріти з квітами своїх, таких класних «русских ребят».
Півбіди, якби йшлося тільки про маргіналів. Людей, які останню книжку прочитали ще в школі, а свій освітній, моральний і духовний рівень піднімають теленовинами та хаотичним блуканням по Інтернету, прибиваючись до берегів примітиву в соцмережах. Вони мавпують різноманітних покидьків, повторюють, як папуги, відомі і не завжди оригінальні речі, ведуться на твердження про Росію як месіанську супердержаву та щиро вірять у геніальність «великого політика Путіна». Але ж до п’ятої колони тяжіють і люди з вищою освітою, світогляд яких залишився на рівні Радянського Союзу. Власне, туди — в СРСР — вони й прагнуть повернутися. Мовляв, хто ж нас поведе в прекрасне минуле, як не Росія? Тому й в окупації немає нічого страшного, та й не окупація це, бо прийшли ж наші, які нічого поганого нам не зроблять. Щось схоже я почув від товариша дитинства, завуча сільської школи, якому трохи за сорок.
Дивно, але більшість українців, як і мій товариш-завуч, досі не були за кордоном. Вони навіть побіжно не знайомі зі стандартами життя, скажімо, в країнах ЄС, не вірять у можливість дотримання Конституції, чесні суди, нормальну міліцію, реальну свободу слова, суспільство без хабарів тощо. Вони ніколи не їздили нормальними дорогами, не відпочивали на чистих пляжах, не зупинялися в пристойних готелях. Але разом з тим переконані, що з Росією все одно буде краще, бо всі ті заграничні витребеньки – щось не серйозне і не для нас.
Після такого охоплював би відчай, якби не вселяло надію те, що патріотів в Україні, тих, хто ненавидить окупанта, хай навіть під личиною брата, у нас усе-таки більше. Значно більше, ніж ганебної п’ятої колони.