Наприкінці грудня президентським указом було призупинено громадянство окремих представників упц мп, серед яких настоятель Свято-Успенської Святогірської лаври на Донеччині митрополит арсеній (в миру ігор яковенко). І це ще один задокументований факт того, що війна і спроби росії загарбати Україну тривають не місяці, роки й навіть не століття, а тисячоліття. Бо ще відомий козацький полковник Іван Богун в часи Хмельниччини робив кілька спроб витурити з тодішнього Святогірського чоловічого монастиря московську сторожу і ченців московської патріархії, які поступово привласнювали тамтешні землі вольностей запорозьких козаків на берегах Сіверського Дінця.

На жаль, після так званої Переяславської ради підступні «брати» ще міцніше пустили коріння на споконвічній українській землі, яку цинічно звали «ісконно» своєю. Хоч перші печери монастиря у крейдяній скелі та поселення на горі, як свідчать літописи, виникли ще в часи монгольської навали, коли Батий штурмував і палив Київ, а про москву як поселення тоді навіть згадки не було. 

Ідеологічну токсичну нісенітницю про те, що Святі гори — російська територія, яка начебто зачекалася визволення від України, дуже активно використовували і навесні 2014 року. У лаврі та інших храмах упц мп Донеччини знайшли притулок російські бойовики і так звані місцеві ополченці, які захопили Слов’янськ.

А молитви проросійського змісту та відповідна пропаганда? Адже сам митрополит арсеній 2018 року публічно називав гібридну війну громадянською і запевняв вірян, що її розпочав не громадянин рф гіркін на чолі групи російських диверсантів, які увірвалися до Слов’янська, а Україна, бо почала чогось обстрілювати місто.

Неприхованих антиукраїнських настроїв не поменшало навіть після початку широкомасштабного вторгнення рф. І навіть рятуючись від обстрілів російською зброєю в надійних підвалах лаври, парафіяни, схоже, молилися не за здоров’я захисників України. Бо вже після визволення вщент зруйнованого рашистами міста впівголоса і голосніше казали, що винна українська влада та ЗСУ, бо чогось не здалися московським загарбникам і цим їх ще дужче розлютили.

Бог не теля, але не почув їх звідтіля?

Найпівнічніше місто Донецької області Святогірськ відоме, звичайно, насамперед завдяки давньому чоловічому монастирю, який 2004 року отримав статус лаври. А ще того самого року місто визнали найзеленішим в Україні, підтвердивши неофіційну, але популярну назву цієї території Донецька Швейцарія. Хвойні ліси, річка Сіверський Донець із чистими плесами і піщаними пляжами, кремезні крейдяні гори та всі інші довколишні мальовничі краєвиди перетворили містечко та його околицю на улюблене місце відпочинку. У курортній зоні були літні табори, бази та профілакторії для школярів і дорослих, куди залюбки приїздили люди не тільки з Донеччини, а з усієї України.

До лютневого рашистського вторгнення у Святогірську було 4 тисячі 300 жителів. На початку червня 2022 року містечко опинилося під окупацією «визволителів», а коли їх звідти витурили 12 вересня, залишилося всього 550 людей.

Знов-таки, або Бог не почув за гуркотом вибухів молитов місцевих жителів, які переховувалися від російських обстрілів за стінами будівель Свято-Успенської Святогірської лаври, або вони просили аж ніяк не захисту від кремлівських зайд. Бо рашисти перетворили недавню чепурну курортну зону на пустир, попелище та руїни, понівечивши там все: готелі, бази відпочинку, магазини, лікувальні та освітні заклади, приватні будинки, міст через Сіверський Донець. І після тримісячної окупації Донецька Швейцарія стала нагадувати великий цвинтар, оскільки повсюди видніються масові поховання загиблих чи померлих людей, серед яких, певно, і ті, хто чекав російських «визволителів».

Варто знати, що серед симпатиків москви та вбивць і мародерів у військовій формі рф були не тільки пересічні люди, а й міський голова Володимир Бандура. Нині вже відомо, що посадовець і представник токсичної проросійської політичної сили співпрацював із загарбниками ще до початку повномасштабної війни, а потім став «главою» міської окупаційної влади. Тепер проти Бандури, який перебуває в розшуку, відкрито кримінальне провадження за фактом державної зради, а один із судів Дніпра заочно заарештував колабораціоніста, обравши запобіжним заходом тримання під вартою.

«Він мав вигляд очевидного дурника і був на побігеньках у рашистів. Адже місцеві люди добре бачили, хто руйнував місто, але окупанти доручили йому їх виправдовувати і тому «мер» голосно розповідав на камери, що це все накоїли ЗСУ», — згадує місцева жителька.

Нинішньому керівникові Святогірська Володимирові Рибалкіну дісталася надзвичайно важка спадщина після визволення міста від рашистів, які свідомо зруйнували об’єкти критичної інфраструктури. Отож напередодні зимових холодів там найперше взялися за постачання електрики й тепла.

«Електропостачання вже відновили у всіх багатоповерхівках, і воно, мабуть, навіть стабільніше, ніж у деяких містах України. У пункті тимчасового проживання світло і тепло є цілодобово. Під час екстрених відімкнень електрики відразу вмикається генератор», — розповідає він.

З опаленням складніше. Поки що для містян підготували тимчасові притулки зі світлом і теплом, пункти обігріву в наметах-шелтерах, а також у пункті незламності, де насамперед можна випити гарячого чаю і зарядити телефон. У тамтешньому ПНЗ раз на день людям пропонують гарячі страви, які готують місцеві волонтери. За словами добровільних помічників, зазвичай вони готують їжу на 500 осіб і годують людей із 12-ї до 15-ї години, а потім везуть страви у віддалені райони міста, госпіталі чи пункти тимчасового проживання.

І гарячий хліб, від якого одвикли

З огляду на складну ситуацію найбільш відвідувані в місті, що оживає після деокупації, не тільки пункти обігріву, а й місцева амбулаторія. Свого часу медичний заклад, як згадують святогірці, був немов картинка: після ремонту завдяки допомозі міжнародних партнерів і переданому ними ж обладнанню мав сучасний і комфортний вигляд. Що, схоже, і роздратувало російських «визволителів», які, давно помічено, дуже нервово реагують на значно вищий рівень соціальних чи медичних послуг для українців. Медики зізнаються: коли вперше зайшли сюди після визволення міста, в них склалося враження, що там побували навіть не первісні люди, а дикі звірі.

«Тут вибили всі двері, з усіх шаф усе навіщось вивернули і повигрібали на підлогу, все попрострілювали, розграбували. На чистеньких стінах чи меблях понаписували лайки і матюки та залишили брудні відбитки взуття. Ще вкрали весь інвентар і техніку: зникли системні блоки, монітори, тонометр, глюкометр, інша апаратура та ліки», — розповідає працівниця закладу.

Однак попри такі наслідки ворожого «визволення» амбулаторія знову працює і люди нарешті можуть отримати там першу медичну допомогу. Найчастіше приходять під крапельниці чи бодай виміряти тиск, тобто отримують найпростіші послуги, яких не було під час окупації. Періодично в місто приїжджають медики гуманітарної організації «Лікарі без кордонів», проте й вони безсилі в разі поранень чи складніших захворювань: таких потерпілих доводиться везти до лікарень сусідніх міст.

Завжди людно й у приміщенні, облаштованому під ЦНАП, де містянам допомагають вирішувати різні юридичні питання, нараховують виплати тощо.

«Це одне із вцілілих комунальних приміщень, куди щодня приводжу фахівців: прибувають працівники Пенсійного фонду та соціального захисту. Це єдина приймальня, яка вціліла, тому тут люди роблять копії та ксерокопії документів, отримують консультації», — розповідає голова міської військово-цивільної адміністрації Володимир Рибалкін.

Ще один дуже важливий об’єкт запрацював у Святогірську відразу після деокупації: хлібопекарня. Це підприємство годувало містян ще до вторгнення й окупації, та потім призупинило роботу, бо його власник Артем Падалко не захотів співпрацювати з рашистами і виїхав до Дніпра. Окупанти спробували запустити виробництво продукції. Та хліб пекти — не трощити і ламати, до чого насамперед здатні їхні кінцівки. Спересердя зайди пошкодили і пограбували хлібопекарню (поцупили й вивезли звідти кілька агрегатів), проте загалом підприємство вціліло.

Артем Падалко згадує, що прибирати, чистити і наводити лад на об’єкті, де побували «визволителі», довелося понад тиждень, а коли нарешті запустили виробництво, запропонували споживачам відразу більш як тисячу свіжих гарячих хлібин, від чого ті вже відвикли. І тепер, через кілька місяців після визволення міста, всю продукцію пекарні активно розкуповують, а тому власник планує придбати нові агрегати, щоб розширити виробництво і пропонувати свіжий смачний хліб ще й жителям сусідніх міст і сіл.

Насамкінець. Святогірськ поступово приходить до тями, оговтується, проте зимувати людям доводиться в надзвичайно важких умовах.

До речі, про людей. Їхні голови з ворожою пропагандою –– не амбулаторія чи пекарня, звідки можна за тиждень-другий винести бруд і сміття після російських окупантів. І хоч ті, що обіцяли захищати цих людей, натомість зруйнували симпатичне колись курортне містечко і навіть пошкодили його стародавній символ лавру, ставлення там до загарбників досі неоднозначне. Деякі місцеві симпатики кремля дременули звідти разом з рашистами, окремі залишилися. Тому у співробітників відповідних служб, які ретельно перевіряють усіх, хто співпрацював з ворогом, роботи вистачить не на одну зиму.