Ви досі не здогадувалися, що головний герой казки Єршова «Горбоконик» (українською чудово переклав Максим Рильський) має прототип у реальному житті? Авжеж, це наш лісовий красень лось не раз рятував Івана від лютої смерті. Де роги? Та ще молодий той лосик був. Вже з характерним горбом, але без галузистої зброї на потилиці.
За такі подвиги лосю варто пам’ятник поставити. В літературному віртуальному світі, може, десь і стоїть. А ось у реальному — лося не лише не вшановують, а й зустрічають замість квітів кулями та картеччю.
За даними Держлісагентства, на початок 2016 року в Україні налічувалося 6616 лосів. Для порівняння: 2015-го в Польщі їх налічувалося 28 тисяч, а в Білорусі в 2014-му — 30—40 тисяч.
Керівник секції ссавців Національної комісії з питань Червоної книги України Сергій Межжерін вважає, що нині в нас лосів усього одна—дві тисячі. А його ареал скоротився вп’ятеро порівняно з 1970—1980 роками.
Раніше цей найбільший після зубра український звір був звичним видом у наших лісах. Допоки у 1968-му якийсь розумник у Мінлісгоспі УРСР запропонував добувати лося промисловим способом. М’ясо горбокоників пішло на експорт і в торговельну мережу.
Спочатку вбивали по 5—6 тисяч голів на рік, потім — менше, але статус державних ходячих консервів цей звір мав аж до середини 1990-х років. Наслідок лосециду не забарився: чисельність звіра почала зменшуватися. Якщо 1991-го офіційно налічувалося майже 15 тисяч голів, то 2006-го — лише 4,4 тисячі. При цьому в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях та Криму лосі зникли повністю.
Більшість зоологів вважає, що чисельність лося і далі зменшується, однак Держлісагентство зазначає зростання поголів’я горбокоників. Чиновники від лісу не забарилися цю радість відзначити збільшенням квот на відстріл. Якщо на мисливський сезон 2013/14 ними було видано 162 бланки ліцензій на відстріл лося, а в 2014/15 — 193, то на 2015/16 — вже 237. Тож якщо, за даними Держліс?агентства, чисельність лося збільшилася (на нашу думку, лише на папері) в 1,5 раза, то кількість ліцензій на відстріл… учетверо.
Тобто темпи знищення горбокоників утричі більші, ніж темпи розмноження. Слід врахувати й те, що на одну ліцензію мисливці зазвичай відстрілюють 2—3 лосі, є масове браконьєрство, часті випадки загибелі тварин від зіткнення на дорогах з автомобілями тощо.
Певною мірою ситуацію рятувало те, що українська популяція лося поповнювалася тваринами з Росії та Білорусі. Але після 1992-го стрімке зменшення чисельності звіра вімдбулося й у цих країнах. Наприклад, у європейській частині Росії чисельність лося зменшилася майже втричі, а в багатьох регіонах лося було майже знищено мисливцями.
Згубні правила
Чинні правила полювання на лося не можна назвати ні гуманними, ні розумними. Почнемо з того, що будь-яке полювання на горбокоників аморальне. Це по-перше. Лось зазвичай поводиться в лісі як домашня тварина, не боїться мисливця, зустрівшись із людиною, зупиняється і довго розглядає її. Особливу цікавість звіра викликають машини. Вбити лося — все одно що застрелити корову.
По-друге, власники ліцензій на відстріл шукають кращих, дорослих лосів з добре розвиненими рогами. Тож від розмноження усувають кращих представників виду.
По-третє, в Україні в певний період сезону дозволено відстріл самок лося. Але потрапляють вони під постріл, зокрема, і в листопаді — на початку січня, коли самці скидають роги. Тоді стать звірів складно розрізнити. Найгірше, коли під постріл потрапляють тільні самки.
По-четверте, сезонні полювання на лося (самця) надто тривалі — із серпня до січня. Тобто півроку звірі не мають спокою, рятуючись утечею від мисливців.
Зупинити канонаду
Логічний та ефективний спосіб порятунку лося — запровадження мораторію або повна заборона на його відстріл. Про це свідчить і закордонний, і вітчизняний досвід.
Так, 2001 року Польща ввела безстроковий мораторій на відстріл лося. Результати перевершили всі очікування: якщо в 2001-му там налічувалося майже 2000 голів лося, то вже 2009-го — 7,5 тисячі.
Є подібний досвід і в Україні. У 1927-му були затверджені Правила полювання, якими заборонялося добування лося. Саме завдяки цьому горбоконика врятували від повного знищення. Ця заборона з перервами діяла до середини 1960-х.
На жаль, нині в Україні є лише точкові приклади. Це — Міжрічинський регіональний ландшафтний парк (Чернігівська область), де в заповідній зоні (болото Бондарівське) з 2002 року заборонено будь-яке полювання. Якщо до отримання заповідного статусу лось був рідкісним, то взимку 2009-го облік виявив 76 лосів, а загалом тут їх налічується близько 100. Тим часом на території одного із сусідніх мисливських господарств лося давно не бачили.
Тому досвід Міжрічинського парку з охорони лося варто поширити на всю Україну.
Що робити
Лось через свою довірливість стає легкою здобиччю, яку здатний уполювати навіть не надто тверезий мисливець. Це робить його улюбленим трофеєм багатих бездушних українських «бах-бабахів», які заради власного задоволення від вбивства цих тварин чинять опір забороні полювання на них.
Зацікавлене у полюванні на лося й Держлісагентство, підтримують лосецид і деякі вчені-зоологи, які виконують для Держлісагентства роботи за угодами або працюють у підвідомчих цій структурі установах.
На жаль, майже нічого про катастрофічне становище з лосем в Україні не пишуть ЗМІ, не переймаються проблемою його збереження українські екологічні організації та порядні мисливці, якщо такі ще є.
Та здолати цей спротив і саботаж потрібно, інакше Україна залишиться без цього красивого звіра. Що саме треба зробити? На законодавчому рівні внести зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», зокрема, з метою захисту тільних самок та заборонити полювання на лося в січні.
А також наказом Держлісагентства заборонити полювання на лося на 25 років або внести його до Червоної книги України.
Іван ПАРНІКОЗА, кандидат біологічних наук, для «Урядового кур’єра»,
Олег ЛИСТОПАД, «Урядовий кур’єр»