"Не розбуди звіра!"

Лише від життя собачого собака буває кусючим. У словах цієї невибагливої пісеньки ховаються сотні трагедій не лише собачих доль, а й людських. Бо хочемо ми того чи ні, а споконвіків пов'язані правічними вузами з нашими чотирилапими вірними охоронцями, друзями і... небезпечними ворогами. Адже тільки від кожного з нас залежить бути Шарику, Тузику або Дружкові сімейним улюбленцем чи зацькованим людською бездушністю хворим, озлобленим нічийним псом, готовим вчепитися мертвою хваткою...

... Щоразу, коли непогожого дня перестріваю на вулиці замерзлого бездомного собаку, мимоволі і злим, і недобрим словом згадую його колишнього господаря, котрий, певно, колись любив і пестив маленького м'якенького клубочка, що кувікав від щенячої радості, а одного дня був викинутий, як непотріб, в бетонні джунглі ворожого міста. А ще згадую наші закони про гуманне ставлення до тварин, що існують на папері, і водночас бачиш повну відсутність їх у повсякденному житті: комунальні служби відлову бездомних тварин, собачі притулки, що нібито працюють, проте кількість нещасних тварин, що поодинці та зграями блукають містом, не зменшується. Тільки на харківських вулицях живе, ні -бореться за існування понад 45000 собак, які від такого життя, звичайно, стають кусючими.

Торік по допомогу до медичних закладів після укусів звернулося понад дві тисячі жителів Харківської області. Конкретно ж від бездомних собак в області постраждало 2438 осіб, а в місті покусано 1989 харків'ян. Не поліпшилася ситуація і цього року. У січні - лютому по медичну допомогу звернулося 688 городян, покусаних собаками, з них більше половини постраждалих - зазнали нападу вуличних тварин. І це, на переконання фахівців, ще неповна статистика. У зимові місяці звернень може бути менше, ніж реальних випадків укусів: тваринам не завжди вдається прокусити зимове взуття або щільні брюки.

Випадків, коли бездомні пси нападають на людей, чимало. Якщо живеш у місті, стаєш потенційною жертвою щойно вийшов на вулицю. Днями сама мало не потрапила до цієї категорії. Біля мого будинку кілька "бродяг" виявили до мене "неабияку цікавість" та, угледівши неподалік маленьку школярку, - кинулися до неї. Тільки диво врятувало нас обох від лиха. Однак сумну статистику постраждалих від укусів бездомних тварин поповнить хтось інший, позаяк проблема залишається. І розв'язати її, як на мене, вдасться лише тоді, коли основою моралі кожної української родини стане співчування. Тоді ніхто, за жодних умов не зважиться викинути домашніх улюбленців на вулицю, тим самим розбудивши в них звіриний інстинкт. А для тих горе-господарів, хто таки посміє це зробити, ввести жорстку адміністративну, а то й кримінальну відповідальність і запровадити такі механізми дотримання законів, аби саме суспільство, на кшталт американського, мало можливість контролювати ситуацію.