Українцю, аби лікуватися, треба мати неабиякий запас здоров’я і грошей. Усі, хто мав нещастя стикатися з вітчизняною медициною, не спростовуватимуть цей постулат. А для тих, хто сумнівається, розповім таку собі невеселу історію, яка з простої прикрості переросла в нездоланну проблему.
Людина зламала руку. І не десь у пустелі, а в столиці. Одразу звернулася до лікарів, однак необхідну допомогу отримала лише на п’ятий день. Причому таку, від якої стало ще гірше.
Однак про все по порядку. У поліклініці, куди звернулась потерпіла, рентген зробили без знімка, тож і діагноз (подвійний перелом) поставили під запитанням. Мовляв, діагноз серйозний, тож без консультації в профільному науково-лікувальному закладі не обійтися.
Лікар з науковим ступенем зустрів пацієнтку так, ніби вона прийшла до нього додому в свято. Спустився зі своїх «висот» (за його ж словами) тільки через повагу до знайомого йому хірурга, який виписав направлення. Після поверхового огляду знову випровадив на рентген, який тут чомусь удвічі дорожчий, ніж по всьому місту. Знімки у різних ракурсах обійшлися у 360 гривень.
Проте фахівцю вони чомусь ні про що не сказали, й він виписав направлення на МРТ. Оскільки знімки плеча роблять не в усіх пунктах МРТ і не сьогодні на сьогодні, то «фото» за 750 гривень потерпіла отримала лише через два дні. Тамтешні «фахівці» для встановлення діагнозу затребували рентгензнімки і радилися мало не всією медкомпанією, аби видати «компетентний» висновок, де зо три рази з приводу пошкоджень було написано: «убедительных данных о нарушении … не виявлено».
З такими висновками потерпілу відправили на черговий рентген у кількох проекціях. А вже після того до фахівця, який нібито надасть допомогу. З’ясувалося, що в черзі до ординаторської ще зо два десятки тих, у кого переламані ноги, руки, ребра… Хвилин через 40 натовп під дверима врешті помітили і почали по одному закликати в кабінет. А там, ніби між іншим, називали суми, в які обійдеться поміч. Причому не забували додати: «Не забудьте віддячити тим, хто вам гіпс буде накладати».
Щоправда, навіщо дякувати медикам, які не знають елементарного (приміром, що гіпсові бинти треба не лише намочувати, а й віджимати), сказати важко. Тож два молодики, обливши пацієнтку від плечей до ніг рідким гіпсом, примотали до неї тугий поролоновий брус у вигляді велетенської брили й напівголу (жодна одежина на ній не сходилася) відправили на подвійний рентген, де вона була 19-ю.
Коли ж зі знімками бідолаха знову повернулася до лікаря, то з’ясувалося, що він з колегами на урочистостях з приводу чергової річниці закладу. Мовляв, ще прийде, але коли — ніхто не знає. А тим часом на вулиці стемніло, кількакілограмовий гіпс льодяною брилою заморожував тіло, й коли врешті лікар переглянув знімки, робоча п’ятниця фінішувала. Місто застрягло у суцільних заторах і про таксі годі було мріяти. Невдоволений охоронець промовисто натиснув на вимикач світла біля гардеробу…
Як вам така меддопомога по-столичному? Та й це ще не все. Гіпсову пов’язку, накладену неуками, довелося знімати. Надто мокрі бинти не натяглися і під власною вагою обвисли, скувавши руку з усіх боків як лещатами. Гіпсова пов’язка сохла на потерпілій 2,5 доби, і за цей час рука оніміла від нестерпного болю. Після вихідних цей шагреневий панцир зняли за гроші в іншій поліклініці ще й з тієї причини, що під його вагою утворилася рана на здоровому плечі. Тут заявили, що носити таку пов’язку спроможний дебелий чоловік, а не тендітна жінка. Шкода, що у профільному науково-медичному закладі про це не здогадуються.
Щоправда, про існування значно зручніших іммобілізуючих пов’язок там знають. Однак купити їх у самій установі чи поза її межами проблематично. Нехитрий обладунок, який можна змайструвати у будь-якій швейній майстерні збанкрутілих об’єднань інвалідів, у дефіциті. Його чомусь закуповують у Туреччині та США, і коштує такий витвір 370 гривень. Та це не так уже й важливо, адже грошові запаси у постраждалої закінчилися ще на стадії консультацій і встановлення діагнозу…
Про фізичні й моральні сили не йдеться. Чого тільки варте щотижневе відвідання поліклініки, аби на вас там просто подивилися! Адже під гіпс, накладений на шість тижнів, заглянути ніхто не спроможний, якби й захотів. А на запитання, навіщо під загрозою нового травмування, по ожеледиці, у переповненому комунальному транспорті добиратися до поліклініки, відповідь одна: таке розпорядження Міністерства охорони здоров’я. Це відомство у своїй правоті настільки переконане, що навіть після того, як по телебаченню показали чоловіка, який з двома поламаними ногами змушений був щотижня «приходити» на такі огляди, нічого не змінилося.