РОДИНА
Завтра – Міжнародний день сім’ї. Чи відзначатимуть його українські заробітчани?
Віра, жіночка легенько за п'ятдесят, яка продає городину на одному зі столичних базарів, бідкається, що десятирічного онука Сергійка днями не можна відірвати від комп'ютера. І як його відірвеш, адже цю "іграшку" придбано на гроші, зароблені мамою в... Іспанії.
А мама заробляє на книжки...
Якось за обіцянку купити, окрім потрібного нашій сім'ї щавлю, ще й капустину, турботлива бабуся розповіла, що нині виховує онука самотужки. Її донька Олена вже кілька років працює за кордоном, щоби матеріально забезпечити рідних.
З чоловіком вона розлучилася ще коли син ходив до дитячого садка, а згодом втратила й роботу, оскільки працювала в приватному секторі, який не гарантує першочергової зайнятості для мам з малими дітьми.
Добрі люди допомогли потрапити за кордон за туристичною візою, де й розпочалося життя нелегальної трудової мігрантки. Спершу вирощувала овочі для громадян Євросоюзу. (За словами Оленчиної мами, зовсім іншої якості, ніж ті, що продаються у вітчизняних супермаркетах).
Коли сталася економічна криза, Олена втратила роботу. Повертатися, однак, не збиралася, бо й на батьківщині з працевлаштуванням швах. А там вже й сина треба було готувати до школи, тож з новим ентузіазмом розпочала пошуки роботи. Після кількох невдалих спроб влаштувалася прибирати помешкання і доглядати за літньою неспроможною панею. З першої на новому місці маминої зарплати, надісланої додому, бабуся Віра купила першачкові шкільну форму й необхідне приладдя. А згодом мама передала гроші й на комп'ютер╔ До школи за руку дитину відвела бабуся...
Ця розповідь збудила в моїй пам'яті іншу історію: у черзі до інспектора служби соціального захисту розговорила жінку з немовлям - були ми обидві приблизно одного віку і в спілкуванні вловила кілька слів мовою, яку колись вивчала в університеті.
З'ясувалося, киянка Наталя нині живе в Іспанії. Виїхавши туди на заробітки, зустріла чоловіка, теж українця-заробітчанина, від якого завагітніла. На батьківщині намагається довести своє право на отримання обіцяної державою допомоги при народженні дитини. Якщо вдасться, повернеться назад, бо треба платити за навчання старшої доньки тут, в Україні.
- Спочатку було важко, - згадує співрозмовниця. - Але нині задоволена. Допомагаю одній господині виконувати хатню роботу. Все, що робила вдома, роблю й там. Хотілося б, щоб наші діти могли вільно приїжджати в гості на тиждень-два і щоб не було таких проблем з переїздами. Ми, заробітчани, передаємо додому немалі гроші, завдяки чому виживають держава, й інститути з університетами, бо це наші діти навчаються на платних курсах.
Доглядають чужу старість
Статистика свідчить, що серед мігрантів у Іспанії жінок 65 відсотків, майже 45 з них заміжні, 15 - розлучені, причому більшість має в середньому по двоє дітей.
Розлука - погане почуття. Особливо, коли розлучаються з дітьми. Та завдяки нинішнім засобам комунікації, спілкування стало частішим. Директор однієї школи якось розповіла, що батьки по телефону чи Інтернету не переривають виховання дітей, навіть допомагають робити домашнє завдання.
А от чотирирічній Іринці з Тернопілля мама вже ніколи не купить книжки і не прочитає перед сном казки. Вона померла, не отримавши своєчасної медичної допомоги. Про страшний діагноз Інна К. дізналася, перебуваючи на заробітках у Німеччині. Працюючи легально, мала б медичну страховку, проходила медогляд. А так кинулася лише тоді, коли після виснажливого трудового дня почала непритомніти і біль став нестерпним. Ці подробиці - від громадської активістки журналістки і видавця Олі Самбірської, яка нині опікується родиною Іринки.
Отож, виходить, щоб підтримати власну родину, багато людей змушені опікуватися чужою. Замість своїх дітей навчати чужих, залишивши на самотині літніх батьків, виконувати забаганки немічних іноземців.
Тисячі українських дітей роками чекають на своїх батьків-заробітчан. І ця прогалина між поколіннями вже не щезне ніколи. Не заповнять її бабусі з дідусями, старші брати і сестри.
- Українці - це остання категорія, яка буде їхати з будь-якої країни, тому що фактично вони за собою так "застовпили" роботу, що їх позбуватися практично не хочуть, - запевняє Михайло Петруняк, голова Асоціації українців у Іспанії.
Родина має завжди бути разом. У дитини повинні бути батько й мати. Щоб не всохло гілля, не підрізай коріння. Ці прописні істини не потребують підтвердження, а в усі часи за ставленням держави до сім'ї передовсім судили про саму державу.
Сумно аж за край
Перший в Україні пам'ятник заробітчанам відкрито 8 травня в гірському закарпатському селі Колочава. Скульптурна композиція відтворює картину прощання чоловіка з сім'єю. Батько з торбою вирушає на заробітки, на прощання його обіймає маленька донечка, поруч зажурена вагітна дружина з дитятком на руках.
Статистика цієї місцини вражаюча: за останні 50 років на чужині загинули понад 100 людей з Колочави. Загалом у селі живе майже 7,5 тисячі людей. З них лише у кожній п'ятій сім'ї дітей виховують батько і мати. І так вже не одне десятиліття.
Насамкінець ще одна шокуюча інформація: українка, яка доглядала 88-річну італійську бабусю, з відчаю перерізала старенькій горлянку, втративши надію отримати тримісячу відпустку, аби полікувати свою дитину. Наймачі давали лише місяць, як це передбачено законом, попередивши, що потому візьмуть на роботу іншу людину...
ДОВІДКА "УК"
Привернути увагу суспільства до проблем родин, особливо тих, які постраждали в результаті воєнних дій, стали жертвами СНІДу чи живуть у злиднях, покликаний Міжнародний день родини (сім'ї). Відзначається він у світі з 1994 року за рішенням Генеральної Асамблеї ООН щорічно 15 травня.