Колись була популярною фраза «Словом можна вбити душу». Нині слово вбиває реально. Це зброя, яка має величезний радіус нищівної дії. Саме це, цинічно і безжально, роблять люди, яких я не можу назвати своїми колегами і навіть опонентами. Вони мої супротивники, тож я дивлюся російські канали, щоб знати ворога в обличчя.
Олександр Грибоєдов колись сказав: «Злі язики гірше пістолета». Його слова виявилися пророчими. Поет загинув від рук людей, яких злі язики перетворили на вбивць.
Те, що відбувається нині на російських каналах, — не просто підтасовування і перекручування фактів. Це нова паралельна реальність, яку її творці видають за правду життя — для тих, хто не знає справжньої правди.
Подивившись кілька телевізійних новин, я зрозуміла — страшно навіть не те, ЩО показують. Страшно — ЯК саме це роблять. Відверто кажучи, виникає майже фізичне відчуття, що з мене живцем здирають шкіру, адже там, у цьому ірреальному інформаційному середовищі, нас не просто ненавидять. Над нами глумляться. Глумляться над усім, що дороге кожному громадянинові України. Власне, й Україною нашу країну там не називають. На сторінках російських газет, інтернет-сайтів, у телеефірі оселилася якась невідома «Новоросія». Путінське телебачення нацьковує російський народ на українців. Як наслідок, у багатьох людей відбувається «вбивство» мозку і поява на його місці «файлу» про те, що українці — вороги.
Усе це, немов кислота, випалює мозок і душу споживачів такої медіа-продукції. Людей, які піддалися цій обробці, переконати неможливо. Напевно, потрібні десятки років, щоб очистити їхні душі від впливу радіоактивного телевипромінювання. А нині вони готові йти в іншу країну і вбивати.
Україні, яка ніколи ні на кого не нападала, нав’язали не просто війну, а війну нового типу, в якій інформаційна складова має величезне значення. В ній задіяні найвитонченіші медіа-технології, на які працює вся потужність держави-агресора.
А що робимо у відповідь ми? Заборонили в Україні російські канали і вирішили, що проблеми більше немає? Але ж зло росте й озброюється, тож ми повинні знайти ліки від цієї отрути. Інакше кількість тих, хто вживає її, збільшуватиметься.
На жаль, більшість опонентів брехунів від телебачення не готові до цієї цинічної і підлої війні. Нещодавно на російському каналі ТВЦ показали ток-шоу. Щоб створити видимість об’єктивності, запросили відомого опозиційного журналіста, який намагався в ефірі розкрити брехню і цинізм російської пропаганди, що маскується під новини. Йому це не вдалося. Мордор ірреальної брехні складно перемогти методами, до яких ми звикли. Щоб протистояти їй, потрібна серйозна підготовка і володіння інформацією, системна протидія російській телевізійній пропаганді.
Боротися з цим злом — обов’язок держави і наш, журналістів, зокрема. Ми не маємо права стояти осторонь, тому що наш професіоналізм, чесність і відданість своїй країні потрібні як ніколи.
Ми повинні не тільки писати правду про те, що відбувається в країні, а й виявляти дезінформацію, повідомляти суспільству про кожен випадок. «Единожды солгавший — кто тебе поверит?» А якщо збрехав не один, а сто, двісті, тисячу разів, і це одразу стало надбанням гласності — можливо, замисляться сотні й тисячі людей?!
Нещодавно любов до штампів та шаблонів зіграла з московським ТБ злий жарт. Очевидно, хтось телеросіянам підказав, що всі шахтарі обома руками підтримують сепаратистів, тож і запросили щось прокоментувати голову Незалежної профспілки гірників України Михайла Волинця. А той у прямому ефірі заявив, що шахтарі проти сепаратистів і звинуватив Росію у відрядженні диверсантів на схід. У цей момент ведучий Юрій Таманцев був дуже схожий на персонажа з повісті Гоголя «Страшна помста». Пам’ятаєте, обличчя «добропорядного» козака перед іконою почало дивним чином кривитися? Адже кривда завжди корчиться перед правдою і зрештою перетворюється на жахливу потвору.
Кілька днів тому в зоні військових дій загинув російський журналіст Ігор Корнелюк. Його останнім репортажем стала брехня. Він повідомив, що в селищі Щастя Нацгвардія вирізала (!) усіх чоловіків від 16 до 50 років, а також стратила жінок. У соцмережах з’явилося безліч коментарів, у яких, м’яко кажучи, немає скорботи щодо загибелі журналіста. Люди не пробачили йому цинічної брехні. «Такі репортажі сіють горе, смерть, ненависть між народами», — написав один з користувачів.
А інший нагадав дев’яту християнську заповідь: «Не можна свідчити неправдиво на ближнього твого».