Лідія АКРИШОРА
для «Урядового кур’єра»
Кожен з нас може зробити внесок у відстоювання інтересів України, навіть перебуваючи за кордоном. У цьому мені випала нагода переконатися за останні три місяці в Австрії, де живу і працюю вже рік. Коли в Україні почався Євромайдан, перше, що зробили українці у Відні, — вийшли під стіни Посольства України у Австрії. Спочатку людей було небагато, та коли у Києві під час мирного протесту на Майдані побили студентів, їхня кількість істотно зросла.
— Я плакала і не хотіла вірити, що це сталось у нашій країні, — із сумом згадує активістка віденського Майдану Анна Яроцька. — У всіх нас був шок, обуренню не було меж. Кожен діяв як міг. Частина людей поїхала у Київ на Майдан. Дехто допомагав фінансово. Частина продовжувала пікетувати різні установи Австрії, влаштовувати масові ходи, писати звернення й відкриті листи, щоб ввели санкції щодо високопосадовців, причетних до кривавого режиму та корупційних схем. Хтось роздавав листівки під австрійським маєтком братів Клюєвих, а потім біля «Газометру» (віденський торговельно-розважальний комплекс, частина якого належить Клюєву. — Авт.).
Наша мета була показати всьому світові, хто винен у кровопролитті в Києві й що за виведені з України активи олігархів побудовані австрійські маєтки. На початку 2014 року, коли кількість українців в Австрії, готових до праці на благо самостійної й цілісної України, почала зростати у геометричній прогресії, для кращої координації акцій і пікетів створили громадську організацію «Демократична Україна». В результаті за три місяці було організовано майже 60 акцій.
Це без урахування щоденної варти під російським посольством із прапорами і плакатом «Putin, take off hands from Ukraine», яку організувала Ольга Магвайєр, міні-перфомансів під ООН, «борщових» акцій, моніторингу австрійської преси та спростування неправдивої інформації з України, боротьби з російською пропагандою.
Лише після того, як громаду по-справжньому об’єднав спільний інтерес — Україна, події у нашій державі та навколо неї почали активно висвітлювати австрійські ЗМІ. До цього австрійська преса ніби не помічала нас і проблем у нашій країні. Щойно інформаційну блокаду було пробито, Австрія ввела санкції проти 18 українських високопосадовців, причетних до кривавих подій в Україні. Процес розпочався — це хороший знак. Головне, щоб тепер не схибила наша прокуратура, яка має розслідувати злочини і винести звинувачення винним.
Схожа ситуація була і з лікуванням потерпілих українців у Відні. «Австрія, на відміну від інших країн, які ініціювали медичну допомогу постраждалим українцям, прокинулася лише коли українська громада почала «бомбардувати» її з різних боків проханнями», — розповідає організатор меддопомоги Микола Габорій.
Як наслідок, гроші на лікування перших двох постраждалих українців дало місто Відень, а іншим шести зібрали волонтери з пожертв, уточнив координатор ініціативи «Лікування хворих у Відні» Роман Ганопольський. Плідною була й робота волонтерів з перекладу і підготовки списків постраждалих з України, за якими наприкінці березня Італія взяла до себе на лікування 10 поранених. Планує зробити це й Німеччина. «Те, що у таких великих бюрократичних країнах, як Італія і Німеччина, тихий голос волонтерів почули, — велике досягнення наших колег!» — радіє Роман.
…За ці три місяці кожен з нас відкрив себе з іншого боку й дізнався ціну демократії й цінностей, якими так пишається Європа. Звісно, ми втомились, але усвідомлення, що в Україні ситуація ще напруженіша, не дає нам опустити руки. Допомогти Україні відстоювати інтереси в Австрії — це найменше, що можемо зробити для Батьківщини далеко від дому. І слушно вважає Анна Яроцька, що шалений потенціал української діаспори у Відні та інших містах Європи було б непогано спрямувати у потрібне русло — створення позитивного іміджу України, але слід скоординувати діяльність. Тобто потрібен координаційний центр чи певна мережа зв’язків.