СУЧАСНЕ СЕЛО

Понад 70% малих населених пунктів не мають власних дитсадків, а каналізацією облаштовані всього... 3%

Плануючи акцію "Незвичайна назва", котра стартувала 25 червня минулого року матеріалом нашого власного кореспондента у Тернопільській області Миколи Шота "Червень у селі Червень", редакція мала намір розповісти про села з оригінальними найменуваннями. Як це вдалося, судити читачеві. На наш погляд, кращі публікації на цю тему - Євдокії Тютюнник "У Дні-Доброму лелека безробітний" - про село з такою назвою у Городнянському районі Чернігівської області (23 липня, 2010 р.), розповідь Інни Ковалів "Провінційне Вікно в Європу" (15 жовтня, 2010 р.), що стала результатом відвідин цього населеного пункту, розташованого в Гусятинському районі на Тернопіллі, та Олександра Вертіля "Хоч і Копійки, а для когось - найдорожчі!" (28 січня, 2011 р.) - про село у Великописарівському районі Сумщини.

Нереалізована можливість

При підготовці матеріалів ми звернули увагу, що різні населені пункти останніми роками спіткала одна доля: запустіння. Чому, як цьому зарадити? Запитання, пошук відповіді на які визначає майбутнє держави. Водночас дедалі частіше чуємо: "Україна має шанс стати житницею Європи". Так, шанс є. Однак при цьому вчені констатують, що держава втрачає своє найбільше багатство: родючість ╢рунту. Тож чи поєднується непоєднуване? Останні 20 років подібні спроби успіху не мали. Держава з експортера перетворилася в імпортера молока, м'яса, гречки. Чому вимирають села, а в тих, що залишились, доживають віку лише пенсіонери? В одному зі своїх виступів відповідь спробував дати галузевий міністр Микола Присяжнюк. За його словами, безробіття, трудова міграція, бідність і руйнування соціальної інфраструктури - найгостріші проблеми в сільській місцевості. Щороку йде у небуття 17 сіл.

У соціальній інфраструктурі села після 1990 року розвивалися переважно негативні тенденції. Найвідчутнішими їх наслідками стало старіння житлового фонду, згортання мережі закладів соціально-культурного призначення, погіршення стану і забезпеченості сіл інженерними комунікаціями, окрім газопровідних мереж.

У 70% сільських населених пунктів бракує дошкільних закладів освіти, у 42 - клубів та будинків культури. У половині з них нема середніх закладів освіти, у 78% - водопроводів, у 57% - газопроводів. Дороги з твердим покриттям мають лише 58% сіл, дорожнє освітлення - 33%, а каналізацією облаштовані тільки 3% сіл. Тож, на думку вчених, ситуація в селі стала безпосередньою загрозою не тільки для селян і сільськогосподарської галузі, а й для майбутнього країни.

Навіч - трагедія не лише нинішнього, але, якщо не зупинити руйнацію, й майбутніх поколінь. Відомий академік-аграрник Володимир Юрчишин кілька років тому констатував, що село остаточно втратило привабливість життя, праці в ньому. Там відбувається деградація людського капіталу, що носить тотальний, всеохоплюючий характер, який прискорено відкидає розвиток сільських поселень на десятиріччя. Негативні тенденції проявляються у масовому спустошенні сіл, їх занепаді. До найбільших втрат вчений відніс збідніння створювального потенціалу, тобто інтелектуального ресурсу села. Остаточно втративши село і селянство, писав академік, в їх історично сформованій сутності, країна перестане бути Україною. Її територію з радістю заселять вихідці з інших держав з чужими для нас духовністю, релігією, культурою, побутом. А тому спасіння села і селянства - не менша, а навпаки, багаторазово більша, складніша і важливіша проблема, ніж безпосередньо виробничі аспекти сільськогосподарської галузі.

Розвиток територій - мета політики

Життя вимагає вдосконалення аграрної політики таким чином, щоб за реформами відносин власності не губилась людина і інтерес того, хто працює на землі. Тож стратегічною серцевиною державної аграрної політики має стати сільський розвиток, який включатиме й логічне завершення реформування аграрних відносин. Здійснюватись він має ефективно. На відміну від аграрної і земельної реформ, повинен виправдовувати пов'язані з ним очікування і реально слугувати нашому селянинові.

Курс на сільський розвиток передбачає реальний перехід від численних декларацій про необхідність порятунку села до конкретної роботи. При цьому має бути конкретний інститут влади, який бере на себе організацію і координацію процесу, а також відповідальність за втілення планів у життя.

На жаль, світоглядна політика у забезпеченні новітньої державної аграрної політики сьогодні не формується. А саме на її основі має будуватись законодавство. Тому розмов про порятунок села багато, а практичних кроків мало. Реформи залишаються на папері, а бал правлять ті, у кого більше прав. Ясно, що не в інтересах держави. Звісно, галузеве міністерство намагається впливати на ситуацію. Торік, зокрема, презентувало модельний проект "Нова сільська громада", перед цим приймались численні програми, що не виконувались і про які селяни навіть не здогадувались. А тому й виживає кожен самотужки. Не завдяки, а всупереч реформам.

А в "Степовому" ще й співають

Проте є у нас винятки з правил. Господарства збереглись там, де керівники не втратили совість і служіння людям вважають своїм обов'язком. Таким зарекомендував себе Герой Соціалістичної Праці Володимир Погорєлов, який 38 років очолює сільгосппідприємство "Степове" Миколаївського району Миколаївської області.

- Не хлібом єдиним живе людина, - каже Володимир Григорович. - Тому економічні показники розглядав і розглядаю з точки зору того, що вони дають їхнім творцям. Не лише в матеріальному, а й духовному плані. Бо щасливою може бути та людина, яка задовольняє багатопланові інтереси. Тому клуб, бібліотеку, гуртки художньої самодіяльності в господарстві вважали і вважаємо повноправними підрозділами. Без них повнокровного життя в селі не буде. У нас працює 5 колективів художньої самодіяльності, які мають звання "народний". Є у нас чи не єдина в Україні сільська хорова академічна капела. Є фольклорний колектив, духовий оркестр. Працюють музей господарства і дві бібліотеки.

Та чи відвідують їх селяни? За словами мого співбесідника, дуже активно. Бо всі вже стомились від примітивних кінофільмів, які транслює телебачення, політичних дискусій. Люди хочуть чогось світлого, духовного. От і йдуть до бібліотеки. А щоб вони мали можливість знайомитись із новинками, господарство допомагає у придбанні літератури. До речі, торік на задоволення суто культурних запитів селян "Степове" виділило 1 млн 260 тис. грн. Розповідають, що директор зробив і свій особистий внесок - коли йому сказали, що в бібліотеці стають у чергу, щоб прочитати найцікавіші твори, передав туди тисячу томів із власного зібрання. А медики стверджують, що на прикладі лікарні господарства треба всім учитись, як облаштувати подібні заклади в селах.

- Утримуємо лікарню на 50 ліжок, - каже Володимир Погорєлов. - Там працює 5 лікарів, є необхідне обладнання. Практично всі види допомоги надаються на місці.

Зрозуміло, що все це вимагає затрат. Багато господарників переконують, що за нинішніх умов неможливо підтримувати соціально-культурну сферу. Як же тут вдається? А ми, усміхається керівник, зберегли господарство, робочі місця. Саме тому в "Степовому" постійно нарощують виробництво продукції. На думку місцевих фахівців, найбільша віддача - від вкладень у соціально-культурну сферу. "Скажіть, якби у нас не було всього, про що говоримо, - сам перепитав Володимир Григорович, - чи залишалась би в селі молодь? Ні. А в нас залишається. Бо має перспективу, не відчуває себе обділеною ні матеріально, ні духовно. Люди у нас почуваються людьми, а не робочою силою, яку лише визискують. Вони бачать, що діється в інших селах. І роблять висновки".

Чому не виходить так у інших? А тому, вважає сільський керівник, що сьогодні багато говориться про економічну кризу. Але чомусь про те, що започаткувала її моральна, мовчать. Тут варто пригадати, як руйнували господарства, обіцяючи їх працівникам золоті гори. Чим усе обернулось? Пусткою і зневірою людей у владі. А фахівці при цьому констатують, що в Україні зникає селянство. Це, переконаний Володимир Погорєлов, "найстрашніше не в економічному, а саме в духовно-моральному плані, до чого нас нині привчають. Мовляв, не треба багатолюдних сіл. Приїдуть так звані інвестори. Оброблять землю, посіють і зберуть урожай та й поїдуть. Їм люди, їхні проблеми, культура і звичаї не потрібні".

І справді не потрібні. Причому не лише їм, а й керівникам нашої держави. Треба докази? Будь ласка! Ось промовиста статистика. Щороку лише на Миколаївщині зникає з мапи 5-7 сіл. Що залишиться через 10-20 років? Чи замислюється хтось про це? Найцікавіше, що навіть за таких умов нині є люди, котрі хочуть переселитися з міста в село. Бо не всі там приживаються. Тож дедалі частіше економісти й політики заявляють, що саме село здатне допомогти швидше подолати кризу. Та щоб так сталося, розмірковує далі мій співбесідник, передусім треба підняти його моральний дух.

Задля цього треба, аби обіцянки підтверджувалися реальними справами. Скільки ми вже чули про те, що село - колиска держави, оберіг його культури і традицій. Слова говоряться правильні й красиві, а насправді всі йдуть до селянина, аби його лише грабувати. Зміниться така політика, то й зросте внесок хліборобів у розвиток держави. Тож совість, як бачимо, категорія ще й економічна. А хто сьогодні пропагує досвід таких господарств, як "Степове"? Їх не лише не піднімають на щиті, а намагаються зруйнувати, аби не показували, що можна жити чесно й справедливо. Тому суть не в назві села, а в тому, хто в ньому живе і які є там зокрема й у державі в цілому умови для нормальної роботи і розвитку.