На війні кожна хвилина миру на вагу золота. Про це добре знає екіпаж танка старшого прапорщика Володимира Ханча з позивним «Хан». Тож у базовому таборі бійці не марнують вільний час. Необхідно привести до ладу бойову техніку, відіспатися, адже за тиждень вони знову вирушать на передові позиції.
— Щодня спілкуюся з хлопцями з нашого опорного пункту. Вчора їх обстріляли зі 120-міліметрових мінометів, які мали відвести від лінії зіткнення. Проте ми мовчимо і не робимо жодного пострілу у відповідь. Ось таке у нас припинення вогню, — ділиться останніми новинами Володимир.
Старший прапорщик Володимира Ханча має понад 20 років служби у Збройних силах. Більшість часу він прослужив у зенітно-ракетному полку, після скорочення якого продовжив службу в танкових військах. Спочатку — на посаді командира танка, а згодом очолив танковий взвод, яким і досі командує.
— Для мене і моїх підлеглих усе почалося в березні минулого року, коли наше з’єднання підняли по тривозі. На Рівненському загальновійськовому полігоні пройшли доукомплектування та бойове злагодження. Левову частку підготовки займали практичні заняття з вогневої, тактичної, технічної підготовки, водіння (вдень і вночі). Іноді ми лягали спати о першій годині ночі, а прокидалися о четвертій ранку — і гайда на полігон. Тож практичні навички ми отримали непогані, — пригадує «Хан».
Після інтенсивного навчання — на Донбас. Перший бій назавжди закарбувався в пам’яті Володимира, хоча потім були сотні інших завдань, які виконав екіпаж старшого прапорщика.
— Це було поблизу Савур-Могили, — розповідає Ханча. — Десь о шостій ранку терористи почали наступ на наші позиції. Ми отримали наказ вийти в заданий район і підтримати нашу піхоту вогнем. Вийшли, відстрілялися, піхота зробила зачистку місцевості. А ось під селищем Луганське, коли ми прикривали відхід наших із Дебальцевого, було значно гарячіше, — розповідає військовослужбовець. — Проросійські найманці почали застосовувати тактику танкових засідок. Щойно наша колона з’являється на горизонті, вони вилазять, обстрілюють і знову ховаються у свою нору. Тож ми почали виманювати їх. Виїжджаємо на відкриту місцевість і викликаємо вогонь на себе. Заковтнувши «наживку», бойовики починали нас атакувати, та, щойно виходили з укриття, їх одразу накривали керованими ракетами наші «булати», що нас прикривали. Як стверджує старший механік-водій старший солдат Роман Бузінський, головне під час такої «риболовлі», щоб машина не підвела і стійкий зв’язок був, а решта — справа техніки та везіння.
Успішне проведення таких операцій це копітка праця десятків людей, командирів різних рівнів, розвідників, членів екіпажів. Усе потрібно спланувати й передбачити різні варіанти розвитку подій на полі бою та вміти правильно налаштувати людей. Лише так можна перемогти.
Аркадій РАДКІВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+