Наввипередки із запитами життя

Василь КРЕМЕНЬ,
президент Національної академії
педагогічних  наук України

За роки незалежності в Україні відбулась істотна трансформація освітньої сфери. Водночас не секрет, що вітчизняна школа ще не відповідає повною мірою сучасним світовим вимогам і часто не може ефективно підготувати дитину до життя і діяльності у ХХІ столітті. Вона потребує подальших цілеспрямованих змін. Про що йдеться? Назвемо лише кілька проблем.

Покращити структуру і мережу навчальних закладів

Назріла потреба в певній зміні структури і мережі навчальних закладів. Якщо говорити про загальноосвітню школу, то одне із найважливіших завдань — створення умов для переходу до профільної старшої школи. Цю мету проголошено понад 10 років тому. Ведеться певна підготовка до цього кроку, зокрема розроблено проект Концепції профільного навчання в старшій школі. Але для запровадження ефективних форм профільного навчання потрібні зміни в мережі загальноосвітніх закладів. Здійснити повноцінну профільність у невеликих школах надзвичайно складно і економічно затратно.

Світовий та вітчизняний досвід показує, що профільне навчання найкраще можна забезпечити у профільних навчальних закладах. Досить проаналізувати результати ЗНО київських школярів, щоб побачити, що найкращі досягнення мають випускники спеціалізованих навчальних закладів. Але недолік цих шкіл у тому, що профільність вони передбачають із початкових класів, коли дитина навіть за допомогою батьків ще не може визначити свої уподобання і здібності. Тому профільні навчальні заклади найкраще мати після 9-го класу.

Після закінчення основної школи учень відповідно до своїх здібностей і життєвих планів вступає до однопрофільного чи багатопрофільного ліцею для здобуття повної загальної середньої освіти. І такі навчальні заклади слід поступово створювати передусім у великих містах. Окрім інших профілів, має бути і технологічний, підготовку за яким здійснюватимуть коледжі й профтехзаклади. Їх також потрібно реформувати. Зокрема, вилучити коледжі зі складу вищої освіти як такі, що за всіма основними ознаками не відповідають вищому навчальному закладу і водночас дуже важливі для підготовки відповідних фахівців. Тому на їхній базі та базі профтехзакладів потрібно створити потужну систему професійної освіти, де б готували і молодших спеціалістів, і кваліфікованих робітників та надавали інші освітні послуги.

Потрібно об’єднати ці навчальні заклади за територіальною ознакою, щоб вони не були однопрофільними із незначною кількістю учнів, економічно надмірно затратними, з низькою якістю підготовки фахівців, а стали потужними багатопрофільними навчальними закладами, де б навчалися тисячі учнів (у Фінляндії, Шотландії та інших країнах у середньому близько 10 тисяч), де легше створити сучасну навчально-виробничу базу і підготувати молодь до ефективної праці.

Потрібне реформування й у вищій освіті. Йдеться передусім про створення багатопрофільних регіональних університетів. Це й економія коштів на адміністративно-управлінський апарат, і потужні кафедри, що забезпечуватимуть високий рівень викладання та наукових досліджень, і лабораторії з новітнім обладнанням, і можливість більшою мірою задовольнити потреби регіонального ринку праці, реагувати на нові потреби, започатковуючи підготовку фахівців з актуальних спеціальностей тощо. Це були б своєрідні освітньо-наукові локомотиви інноваційного розвитку регіонів України.

Демократизація плюс відповідальність

Слід також продовжити демократизацію освітньої сфери. Тут багато складових. Це і надання більшої автономії навчальним закладам — від дошкільних до університетів, посилення громадської складової у державно-громадському управлінні, усунення дріб’язкової опіки шкіл з боку обласних, міських і районних ланок управління, надання реального права школам у розпорядженні варіативною складовою навчальних планів тощо.

Водночас слід підвищити і відповідальність керівників та педагогічного колективу за якість навчального процесу.

До того ж останніми роками з’явився об’єктивний (хоч і не ідеальний) критерій для оцінювання якості підготовки учнів — зовнішнє незалежне оцінювання. Показники ЗНО, особливо в порівнянні за кілька років, дають об’єктивне уявлення про стан навчальної діяльності на окремій території, в окремій школі та свідчать про ефективність роботи окремого вчителя. І такі дані можуть бути серйозним інструментом для оцінки діяльності органів управління освітою, шкіл і окремих педагогів. Результати ЗНО учнів із конкретного предмета могли б бути одним із важливих показників диференціації заробітної плати вчителів.

До речі, серед критеріїв оцінки університетів у Росії дуже важливу роль відведено середньому показникові єдиного державного іспиту (аналог нашого ЗНО) студентів цього навчального закладу.

Потребують подальшої демократизації і гуманізації стосунки в самих навчальних закладах, особливо між учнем чи студентом і педагогом. На жаль, родинні плями з нашої багатовікової історії, коли не шанували не тільки права людини, а її саму,  збереглися в Україні загалом і освіті зокрема. Авторитарна, а то й репресивна педагогіка, зневажливе ставлення до учня, студента, моральне, а то й фізичне насилля над ним — непоодинокі в українській освітній практиці. Звідси випадки суїциду, тисячі скалічених душ, нещасних сімей.

І річ не тільки в цьому. Людина, вихована в авторитарному середовищі, не зможе стати повноцінним членом демократичного суспільства, послідовним носієм його цінностей, їй комфортним буде авторитарне середовище. Надмірна кількість таких людей сповільнить демократичний розвиток країни. Тому демократизація і гуманізація освіти, утвердження в ній принципу дитиноцентризму, тобто максимально наближених навчання і виховання дитини до його сутності, здібностей і талантів, важливі передовсім для самого розвитку суспільства, самореалізації кожної людини.

Без мов та інформатики — нікуди

Наша освіта потребує більш тісного зв’язку з життям, більш оперативної й адекватної відповіді на його нові вимоги і більш ефективного використання нових можливостей для навчального процесу. Сучасну цивілізацію характеризують глобалізація, інновації, принципово нові технології, зокрема інформаційно-комунікаційні, динамізм змін. І все це повинно буквально пронизувати освітню діяльність, визначати її сутність.

Як міністру освіти і науки, що разом з колегами започаткував у школах країни вивчення першої іноземної мови з другого класу, а з п’ятого, за бажанням, ще однієї, мені приємно, що нині першу іноземну мову вивчатимуть із першого класу, а другу обов’язкову — із п’ятого. Важливо, щоб одна із них, краще перша, обов’язково була англійською.

Цю естафету повинна перейняти вища школа. Поки що в деяких університетах можна почути, що вони вчать професії, а не мови, не усвідомлюючи, що нині без знання англійської мови не можна бути професіоналом у жодній сфері. Скажу більше: не можна бути повноцінним громадянином і сучасною людиною.

Естафету школи повинні перейняти не тільки інші навчальні заклади, а й суспільство загалом, зокрема телебачення, яке могло б регулярно проводити спеціальні заняття з англійської мови, а то й демонструвати різноманітні фільми і передачі англійською. Є університети, які започаткували навчання для студентів із деяких спеціальностей англійською мовою. Такий досвід слід поширювати і на школи, де б окремі предмети в тому чи тому класі викладали англійською. А також українською — у школах викладання мовами національних меншин, що допомогло б краще оволодіти державною мовою.

Дуже важливе введення підготовчого курсу інформатики у школі починаючи з другого класу. Світова тенденція розвитку освіти полягає в стрімкому проникненні інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес, насичення його електронними ресурсами вільного доступу. Дедалі частіше паперовий підручник замінюють спеціальні навчальні програми й електронні посібники, які легко адаптувати до пізнавальних можливостей і освітніх потреб кожного учня чи студента. Нам потрібно зосередитися на створенні таких освітніх ресурсів, відкривши широкий доступ до самоосвіти тих, хто бажає підвищити свій освітній чи професійний рівень.

Але чи скрізь підхоплюють естафету навчання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній і вищій освіті? На жаль, ні. Знову-таки у частини із них немає розуміння, що будь-який фах та й загалом будь-яка успішна діяльність нині, а тим більше завтра, неможливі без органічного і глибокого оволодіння інформаційно-комунікаційними технологіями.

Особливу увагу хочу привернути до підготовки молоді до інноваційної діяльності, до швидкої зміни обставин життя і діяльності. Наше суспільство надміру консервативне. Досить подивитись, із якою напругою, великим запізненням і часто половинчато здійснюються давно назрілі зміни. Це стосується усього: від загальнодержавних змін до об’єднання університетів і впровадження нових технологій. Цим ми прирікаємо себе на подальше відставання від країн, що стали на шлях інноваційного типу прогресу. І вилікувати суспільство зможемо, лише змінивши освіту, її зміст, методики і ставлення до дитини.

Поза сумнівом, у наближенні освіти до життя, суспільної практики велику роль повинні відіграти роботодавці. Історично склалося, що в нашій вищій освіті все визначає педагогічний колектив: розробляє програми, навчальні плани, викладає, контролює підготовку студента і визначає, чи він готовий працювати на виробництві, часто навіть не уявляючи сучасного виробництва. Така ситуація призводить до самовідтворення фахівців учорашнього дня. Роботодавці, які краще знають потреби кількості і якості фахівців, фактично відсторонені від усіх етапів їхньої підготовки. Заради справедливості зазначимо, що часто в цьому винні самі роботодавці, які поки що недостатньо організовані, згуртовані, активні.

І ще одне. Освіта стає дедалі ресурсозатратнішою: тут і комп’ютери, і сучасне обладнання для вивчення фізико-математичних та природничо-наукових дисциплін, і сучасні підручники, і обладнання для праці та фізичної культури, і шкільні автобуси тощо.

Відомо, що забезпечення шкіл навчальним обладнанням стоїть вкрай гостро. Його виробництво у країні не налагоджено, а закордонні аналоги надзвичайно дорогі. Потрібний цілісний погляд на комплексне розв’язання цієї проблеми на урядовому рівні.

Існує й багато інших завдань з модернізації освіти. Їх можна розв’язати за однієї умови: якщо суспільство, держава, кожен із нас повною мірою усвідомлять, що стан освітньої діяльності визначає майбутнє нації, держави і кожного її громадянина. Тому освіта поряд із наукою повинні бути найпріоритетнішими сферами діяльності в Україні.